Москалі про це дізнавалися з книжок, а горці такими народжувалися. Москальський дворянин, навіть князь, все одно лишався холопом царя, а отже, холопом взагалі. «Дворянин» — однокорінне «дворовому». Москальський офіцер на Кавказі був казенною людиною, а горець, навіть коли пас свої вівці, був лицарем.
Сьогодні порівняння ще більш не на користь москалів.
Я розрахувався із таксистом, і ми спустилися до підвалу. Я попросив Дяківського доручити комусь сховати пакет з гранатами, а потім спитав за сучасних чеченців. Він відповів:
— Я не дуже люблю чеченців (вони колись відбили у нас одного баригу), але вважаю, що в них є чого повчитися. Я спостерігав їх у Чечні.
Чеченець ходить, розгорнувши плечі, з піднятою головою, з твердим поглядом. Він постійно змушений підтверджувати власну гідність. У разі завданої йому образи (особливо якщо в присутності інших) — вважається, що він має убити кривдника. Він це знає і це знання відбивається на його поставі. Регулятором стосунків є кровна помста. Вбивши, він і його родина матимуть проблеми з родичами жертви найближчі п’ятдесят років. Цього не хочеться, тому всі ввічливі. Коли до кімнати входить чоловік (навіть молодший за присутніх, навіть незнайомий), всі встають, щоб висловити йому повагу. Ви питаєте, чому вони так воюють?
Вони так живуть.
Тепер спустіться у московське чи київське метро і погляньте на ці похилені потилиці. Зрештою, зазирніть у дзеркало. У ці бляклі очі. Постмодернізм. Цивілізація екранів. Світяться мільйони екранів. Перед мільярдами згаслих очей.
Наш розум на боці стабільного суспільства низин.
Наші серця на боці горців.
А чого ти питаєш?
— Та ми з Семенюком подивилися кіно з основною темою:«Чечени — гади. Але ж як було б добре, якби наші були, як чечени!». Там звичайна сюжетна лінія. На початку фільму жорстокі красиві сильні чоловіки пригнічують нещасних, звичайних, ображених. У другій половині, хтось зі звичайних ображених (щоб тобі, Семенюче, було легше ідентифікувати з цим персонажем себе) виявляється крутішим за крутих, вбиває та ображає красивих та сильних (зовсім як глядачі під час сеансів підліткової мастурбації). Справедливість і їхні комплекси торжествують у фіналі.
Дяківський засміявся і сказав: «Не дивіться більше москальських фільмів. Брехня тут не в тому, що звичайні люди нездатні воювати. Навпаки, з більшості людей можна зробити непоганих солдатів. Я знаю багатьох деградованих суб’єктів, які, потрапивши на війну, виявляли чудеса мужності. Проте для них неможлива ініціатива. Вони нездатні організувати власну війну. Для цього потрібна інша порода.
Всі ви потребуєте вищої сили над собою. Я маю сказати тобі: стій тут, стріляй туди. Сам собі ти не зможеш цього сказати. Ти ніколи не вгадаєш місця, не визначиш напряму. Інакше б ти уже робив це.
Звичайний хлопець здатен потрапити на війну. Але він не здатен її розпочати. Тому я не вірю фільмам, де звичайні хлопці, на свій розсуд, воюють із красивими сильними чоловіками. Я вірю у звичайних хлопців, які пишуть заяви у міліцію, наглядають у тюрмах, представляють державне звинувачення.
Чеченці ведуть феодальну війну. В банді непотрібні звичайні патріоти, які готові померти за Вітчизну. Потрібні ті, які приїдуть на власному транспорті, зі власною зброєю та грошима на набої. Лицар повинен озброюватися сам і на власному коні являтися до сюзерена. Спробуй дати автомата голому патріоту. Перше, що він зробить — це продасть його. А потім — тебе.
На всю Московію не так уже й багато людей, які здатні ініціативно вести війну: начальник генштабу, командувач федеральних сил на північному Кавказі, декілька „бригадних пап“. Натомість у феодальному чеченському суспільстві кожен сам собі генеральний штаб. Добра порода.
Нам, вівцям, подобаються фільми про вовків. А ще більше — про овець, які рвуть вовків. Війна триває. Просто є такий глибокий тил, де ніхто не знає, що існує фронт.»
Я розповів за стеження за мною й попросив допомоги. Мабуть, варто виловити Ченю, вставити йому паяльник в анальний отвір і попросити розповісти, що відбувається. Ми обговорили кілька варіантів. Проблема в тому, що він міг бути озброєний і діяв не один. Потім поговорили за мої перспективи у штабі Ющенка. Потрібно буде більше людей, якщо нам одночасно доведеться здійснювати акції на його підтримку й проти нього. Крім того, якщо за нашу акробатику пронюхають, може образитися секретаріат президента.