Його жінка Гала — необхідний елемент конструкції. Вона відповідає середземноморському культурному архетипу — Жінка, яка спонукає, яка веде — Беатріче, Дульсінея, Ізольда, Елоїза. Без Гали не було б необхідної інтриги.
Він переписав заповіт і велів поховати себе не поруч з Галою, а в „театрі“, як він називав свій музей, бо вважав, що пожежа занадто сильно пошкодила антураж „замку“ Гали.
Крім репродукцій та анекдотів, для посмертної підтримки бренду „Сальвадор Далі“ було необхідним місце поклоніння. Ймовірно, до пожежі це мав бути „замок“ Гали, але після пожежі це стало не можливим».
Після наради змовників розвозили по домівках. Я дивився на увішаний політичною рекламою Київ (білборди — теж таке собі мистецтво) і думав, що нині політика і мистецтво такі, що пов’язані з ними події, розумування навколо них, є цікавішими за них. Вони не є букетом життя, як перше, вони як етикетка на пляшці вина. Вино випите, колекціонування етикеток може являти певну цікавість для фахівця з етикеток, не для цінителя вина.
В’їзд до подвір’я будинку, де ми з Аллою Іванівною орендували квартиру, був перегороджений ментовською автівкою. «Щось дуже швидко, — подумав я, — ми ще до пуття не змовились, а нас вже приїхали арештовувати.» Я пройшов до свого під'їзду. Було повно ментів і людей. Побачив свою машину з відчиненими передніми дверцятами.
На землі поруч лежало тіло, навколо якого клопотав судмедексперт. Менти не пускали близько, але я розгледів, що то був Семенюк. Йому стріляли в голову. Кривава пляма не була великою.
Юрко мав рацію. Усі ці кияни пішли на протест, як на свято. Майдан переповнився, весь Хрещатик був перекритий, уставлений наметами, на сцені тривав безперервний мітинг, влада була деморалізована, незабаром уже ніхто не вірив, що вона наважиться на репресії. Помаранчеві блокували Кабінет міністрів. Анархія, братерство, десятки тисяч веселих, збуджених людей — все це страшенно надихало.
Я, пропахлий димом багать, біля яких ми грілися, невиспаний давав десяте за цей ранок інтерв’ю, цього разу москальському журналісту:
— Я люблю свободу. Свобода несе небезпеки й багато незручностей (ось ми наприклад заважаємо проїзду трудящих). А коли ви в тюрмі, вас годують за розпорядком, регулярно виводять на прогулянку, ви можете звертатися зі скаргами до адміністрації. Коли тікаєте на волю, вам, можливо, доведеться голодувати, по вас навіть будуть стріляти. Але свобода все одно краща, ніж тюрма. Хоча багато хто з москалів притримується іншого погляду.
Ще раз, «Свобода — не право, але привілей». Ми виступаємо за анархію для анархістів. А хто хоче жити під ментами, нехай живе.
Суспільство має функціонувати нормально й ефективно. Без всіляких деструктивних елементів. Деструктивні елементи (ті, хто виживе) мають зібратися у християнські братства й бути над суспільством.
Принцип існування християнських братств має полягати в тому, що вони ніколи не дозволять собі перейматися такою вульгарністю, як економіка, лише філософією, живописом та позаекономічним примусом.
Спочатку ми приходимо, як жебраки, тоді — як розбійники й вже по тому — як князі…
Юрко був щасливий. «Захоплюють будинок профспілок, — прокричав він мені, — ходім швидше туди!» Активісти виламували двері у приміщеннях першого поверху, але ми піднялися вище, до кабінету голови Федерації профспілок. Там опозиційний депутат, колишній мер Одеси Гурвиц саме цього голову й дресирував.
— Тут буде штаб Помаранчевої революції, — казав Гурвиц. У руці у нього був маленький генеральський пістолетик ПСМ.
— Ви здійснюєте кримінальний злочин, — тремтячим голосом відповідав блідий голова.
— Злочин? — задоволено посміхнувся Гурвиц, — значить так, у вас є три хвилини на те, щоб очистити від себе це приміщення, дві хвилини вже пройшли. До виконання!
Юрко сміявся від захвату й казав мені: «Я очікував на це все життя! Ось так треба було проголошувати незалежність!».
Але я запізнювався до «Лідера». В нього на мене мала чекати красива прокурорша Ганнуся.
Я захопив Юрка з собою. Вони не з «Лідером» бачилися відтоді, як Юрко привів мене на Поділ, де «лідер» починав клуб марнолюбців.
Лідер розслаблено сидів у кріслі й задумливо дивився на величезний екран телевізора над акваріумом. Там п’ятий канал вів безперервну трансляцію зі сцени майдану. Він привітав нас млявим жестом лівої руки.