Революція, яку пропагуємо ми, ймовірно, теж буде деструктивною, так само, як і попередні. Але на відміну від них, вона не допоможе прогресу, — це буде чисте екзистенціальне насильство. З одного боку, це буде християнська революція. З другого — безсумнівно, повстання козаків супроти влади свинопасів.
Для нас суспільство — як природа для наших предків. Прадавня людина з якихось причин відділила себе від природи за допомогою шматочка вугілля, коли вперше намалювала тварину — і сталася велика подія, коли свідомість стала дзеркалом природи. Ми почали творити другу природу — цивілізацію. Нині цивілізаційна машина саморозвивається, не потребує наших видатних якостей і нас, як особистостей. Але особистість творить революцію, бо хоче взяти своє. Вона хоче домінувати над машиною, знайти своє місце НАД цивілізацією.»
— О, виліз нарешті, — сказав я. Обережно я поїхав за співкамерником. Незабаром він зупинився перед рестораном «Ворскла». Ми стали поруч. Він вийшов з машини і побачив, що я йду до нього. Він був так заскочений моєю появою, що стояв і чекав коли я підійду. «Привіт!» — сказав я і показав йому пістолет. Тоді попросив, щоб він сів на заднє сидіння своєї машини. Він настільки не сумнівався, що я стрілятиму не вагаючись, що одразу послухався. Я сів поруч з ним і впер пістолет йому в бік.
Дяківський взяв сумку з автоматом і гранатами, замкнув нашу машину й сів на водійське місце BMW. Коли ми від’їхали, я сказав: «Якби я хотів тебе вбити, вже б убив. Нам треба трохи грошей, і щоб ти викликав на розмову баригу, в нас є до нього питання». Він хотів щось сказати, але я попросив, щоб він мовчав. Я думав за місце. Воно не мало бути підозрілим, і звідти має бути легко втекти. Ми почекали годину. Було б дивним, якби співкамерник просив приїхати баригу, якого щойно бачив. Я говорив зі співкамерником за гроші та рахунки, виставляв до нього претензії, щоб він переконався, що ми хочемо доїти його, а не вбивати. Я згадав вірменську шашличну на Окружній. Там був хороший лісок, і тікати можна було в чотирьох напрямках.
Ми переїхали туди і зупинилися в ліску.
— Друг, — сказав я співкамернику, — у тебе є одна спроба. Ти викличеш сюди баригу. Якщо він не приїде, я одразу застрелю тебе. Подумай три хвилини й набирай його номер.
Я приставив пістолет до його голови, так, щоб він бачив. Він сильно хвилювався. Це погано. Я опустив пістолет, щоб він трохи заспокоївся. «Увімкни гучний зв’язок», — сказав я.
Він нарешті впорався з собою й зателефонував: «Ало! Не спиш там? Ти не повіриш, знаєш хто тут зупинився, їде до Києва? Черномирдін! Так, так, російський посол. Приїзжай, я тебе познайомлю. Прямо зараз, він за сорок хвилин їде далі. Є тема по нафтопереробці!».
— Все. Зараз буде.
— На чому?
— На мерсі же-ель. Сірому.
Ми під’їхали ближче до шашличної.
Дяківський дістав автомат. Знову пішов сніг.
— До речі, а що ти тут робиш, на провінції? — спитав я.
— Ми конденсатом займаємося.
— Врізки? Хто криє — прокуратура, есбеушники?
За 25 хвилин ми побачили мерс.
Зупинився поруч з нами. Є водій. Вийшов барига. Дяківський вивалився з водійського місця, й стріляв короткими чергами, майже впритул, з чотирьох метрів. Я виштовхнув співкамерника з машини на інший бік, виліз за ним і тричі вистрілив йому в голову. Тоді повернувся, щоб допомогти Дяківському. Барига лежав на землі, його водій спробував вискочити, але теж був вбитий. В нього Дяківський стріляв крізь бічне скло.
Ми сіли в BMW й рвонули геть звідси.
Машину залишили в місті, сумку зі зброєю Дяківський заштовхав у сміттєвий бак по дорозі. Ми пройшли до стоянки ресторану «Ворскла», забрали свою автівку й поїхали на Київ. Нас жодного разу не зупинили. Революція — це справді чудово.
Результати другого туру виборів були скасовані. На повторному голосуванні, звісно ж, переміг Ющенко. Фестиваль тривав. Усі будівлі центральних органів влади були блоковані. Хлопці барабанили кийками по порожніх металевих бочках. Помаранчеві стрічки, помаранчеві емоції, помаранчеві очікування.
«Лідер» був злий і не вилазив з інтриг. Дяківський зі своєю кореспонденткою поїхав чи то грітися, чи то паломничати по Святих місцях. А я всі гроші, що були, витратив на знищення слідів і речових доказів кримінальної справи дядька.
«Лідер» радив поквапитися, бо — казав він — ще не пройшла інавгурація революційного президента, ще не призначений новий революційний уряд, ще революційна публіка не забралася з майданів, а повзуча контрреволюція вже бере своє. Незабаром вас знову саджатимуть. Контрреволюція, зрештою, завжди перемагає.