— Так отож! А в нас нині є аж 19 справжніх, смачних, класних політв’язнів (учасників березневих заворушень), а кампанії за їхнє звільнення нема. Це означає, що вожді опозиції, висуваючи гасла проти режиму, мають на увазі щось інше.
— Я приїздив сюди після тієї сутички біля секретаріату президента. Тоді були спроби спричинити якусь студентську активність. Хтось мітингував з гаслами про політв’язнів, але більшість — під гаслами підтримки Ющенка, якого ваша опозиція чомусь має за месію, хоча він навіть не заявив власної опозиційності.
— Вони вважали, що політика важливіша за солідарність, тому в них не вийшло жодної політики.
— Навпаки, саме тому, що вони кидають своїх, вони і є успішними політиками, депутатами, на відміну від вас, друже. Політика — це як дзюдо: хто кого перший кине. От Путін — дзюдоїст, президент! А Шаміль Басаєв — підпільник. Не кидає своїх, тому сидить у норі, а не в офісі.
Раптом він підійшов до літньої подружньої пари, яка трапилася нам на зустрічі, й прокричав: «Драймаль хох фюр Дойчлянд!» Вони збентежилися й зупинилися.
— Це німці! — кинув мені Юрко, а тоді заговорив з ними англійською, питав, як їм Україна і що вони думають за канцлера Шрьодера. «Ауф!» — вигукнув він їм услід, коли вони пішли далі.
— Я майже ніколи не помиляюся у визначенні національності, — похвалився він. — Є характерні особливості, навіть у м’язах обличчя, специфічно розвинутих мовою. Так ось, друже, коли йдеш у політику, мусиш гостро усвідомити власну екзистенційну занедбаність. Це евфемізм, який означає, що передачу в тюрму тобі ніхто не принесе. В цьому навіть можна знаходити якусь сувору естетику.
Доки ми допленталися до вулиці Сковороди, Юрко ще разів зо п’ять зупинявся й прискіпувався до випадкових перехожих й невеличких компаній. Допитував за політику, за життя, за їхніх предків, хвалив генетичні особливості, сварив національну недолугість. Він таки божевільний або агент ЦРУ, що прискореним темпом вивчає настрої та психіку місцевих мешканців. Він узагалі не мав психологічних бар’єрів між собою та жертвами своїх досліджень. Я — нахаба, проте навіть мені треба здійснити душевне зусилля, щоб заговорити з незнайомою людиною, яка з кам’яним обличчям поспішає повз мене далі, а тим паче — з перших слів з’ясовувати інтимні подробиці її родинних стосунків.
Юрко не здогадувався за існування сором’язливості.
— Слухайте, — попросив я, — нумо звузимо сектор вашого полювання. Зупиняйте лише дівчат.
Утім, паломництво вже завершувалося — ми просувалися Контрактовим майданом повз Могилянську академію, потрібна адреса була одразу за рогом.
Прямо з вулиці ми потрапили до великої кімнати, яка давно потребувала ремонту. Обшарпані стіни розмальовані графіті, серед яких зустрічалися хрести, риби, сердечка зі стрілами, а також стародавні написи, такі, як «АС/DC» та «Цой-жив», й певне, свіжі, з яких мені найбільше сподобалися дві: «Коли опозиція зустрічається з революцією, вона кличе міліцію» та «Кожна філософія завершується хімією».
У кімнаті на різнокаліберних стільцях сиділо до десятка людей. Серед них я зі здивуванням упізнав одесита Льову. Невже він сподівається тут знайти фінансування своїх міфічних парковок? Ми присіли поруч з ним і я запитав:
— Ви тут уперше? Знайомтеся — це мій друг Юрко, з ЦРУ.
— Сподіваюся востаннє, — відповів він і сердито подивився на Юрка.
Відчинилися двері, через які ми щойно ввійшли, й двоє пикатих сек’юріті в чорній уніформі внесли велике дерев’яне «крісло Савонароли». За ними з’явився невисокий блідий чоловік у довгому чорному пальті й білому шарфі й усівся в це крісло. Сек’юріті стали позаду нього в кутках кімнати.
Усі замовкли й дивилися на нього. І він став говорити, ні, ректи!
— Браття й сестри! Я кажу так, бо всі люди — браття й лише деякі з них — сестри.
Ви зібралися тут, ті, кого я запросив прийти, ті, кого я просив не приходити (він подивився на Юрка), а також ті, кого попри мої наміри й бажання привела сюди доля. Саме останні є найважливішими, бо доля розумніша за нас. Так чи інакше, випадкових тут немає.
Спочатку я скажу за свою філософію, а тоді відкрию вам таємницю грошей. Гроші будуть результатом нинішнього зібрання. Вам поталанило, ви виграли, як казали вуличні продавці моєї першої фірми мережевого продажу.
Я створив її у цій кімнаті, напочатку дев’яностих, бачите, на що вона перетворилася! На те, що й усе людське: