— Досить цікаво, що в родині Чжень, на відміну від інших родин, заведено називати дівчаток так само, як і хлопчиків, пишними іменами, — вів далі Цзя Юйцунь. — Наприклад, «Чунь» — Весна, «Хун» — Червона, «Сян» — Запашна, «Юй» — Яшма. Не розумію тільки, як це могло узвичаїтися в родині Цзя!
— Ви дещо помиляєтесь, — заперечив Лен Цзисін. — Старша панянка в родині Цзя народилася в перший день Нового року, тобто на початку весни, тому її й назвали Юаньчунь — Початок весни. А потім уже слово «чунь» увійшло в імена інших дочок. У попереднім поколінні частина імені могла бути й у хлопчиків і в дівчаток однаковою. А дружину вашого хазяїна пана Ліна — рідну сестру гунів Цзя Ше й Цзя Чжена — вдома називають Цзя Мінь. Можете це перевірити, повернувшись додому.
— Цілком правильно! — розсміявся Цзя Юйцунь, ляснувши долонею по столі. — У мене є учениця, звати її Дайюй. Я не раз із подивом зауважував, що ієрогліф «мінь» вона вимовляє як «мі», а при написанні скорочує в ньому одну-дві риски. Тепер усе зрозуміло. Цілком природно, що мова й манери моєї учениці зовсім не такі, як в інших дівчаток! Виходить, як я й гадав, мати її зі знатного роду. Це видно по дочці. Позаяк вона належить до роду Жунго, то тут усе ясно. На жаль, мати дівчинки минулого місяця померла.
— Адже це наймолодша із трьох сестер старшого покоління! — скрушно зітхнув Лен Цзисін. — Так рано померла. Цікаво, кому дістануться в дружини сестри молодшого покоління?
— Так, цікаво, — погодився Цзя Юйцунь. — А є в них у родині ще хлопчики, крім сина пана Цзя Чжена, що народився з яшмою в роті, і малолітнього онука? Чи є син у Цзя Ше?
— Після Баоюя наложниця пана Цзя Чжена народила йому ще одного сина, — сказав Лен Цзисін, — але про нього мені нічого не відомо. Отже, у пана Цзя Чжена тепер два сини й один онук, а що буде далі, хто знає? У Цзя Ше теж є син на ім’я Цзя Лянь. Йому двадцять років. Четвертий рік він одружений із Ван Сіфен — племінницею дружини пана Цзя Чжена. Цей Цзя Лянь купив собі посаду, але службовими справами не цікавиться, живе в домі пана Цзя Чжена й допомагає йому по господарству. Усі в домі від малого до старого захоплюються його дружиною, і Цзя Ляню довелося поступитись їй першістю. Дружина його красива, гостра на язик, спритна і кмітлива, не всякий чоловік з нею зрівняється.
— Це ще раз підтверджує мою правоту, — всміхнувся Цзя Юйцунь, вислухавши Лен Цзисіна. — Упевнений, що люди, про яких у нас із вами йшла мова, з’явилися на світ або з волі доброї Долі, або за велінням злого Фатуму.
— Нехай добрі будуть добрими, а злі — злими, — мовив Лен Цзисін, — не нам про це судити. Давайте краще вип’ємо вина!
— Я вже випив кілька чарок, поки ми розмовляли, — відповів Цзя Юйцунь.
— Нічого дивного, — засміявся Лен Цзисін. — Коли базікаєш про чужі справи, вино п’ється особливо легко. Та чому б не випити ще?
— Пізно вже, як би не замкнули міські ворота, — мовив Цзя Юйцунь, глянувши у вікно. — Ми можемо продовжити розмову по дорозі до міста.
Вони підвелися, розплатились. Але заледве зібралися йти, як позаду пролунав вигук:
— Брате Юйцунь! Вітаю. Я прийшов повідомити тобі радісну звістку.
Цзя Юйцунь обернувся...
Якщо хочете дізнатися, кого він побачив, прочитайте наступний розділ.
Розділ третій
Лін Жухай за допомогою шурина прилаштовує вчителя;
матінка Цзя з жалощів дає притулок осиротілій внучці
Обернувшись, Цзя Юйцунь побачив, що перед ним не хто інший, як Чжан Жугуй — його колишній товариш по службі, в один час із ним відставлений од посади. Уродженець цієї місцевості, Чжан Жугуй жив тепер удома. Недавно він дізнався, що в столиці задоволено клопотання про відновлення на посаді всіх звільнених чиновників, і, випадково зустрівшись із Цзя Юйцунем, поспішив висловити йому свою радість.
Вони привітались, і Чжан Жугуй розповів усе, що йому було відомо. Втішений Цзя Юйцунь трохи побалакав із ним і розпрощався — йому не терпілося повернутись додому.
Лен Цзисін чув їхню розмову й порадив Цзя Юйцуню випросити в Лін Жухая дозвіл вирушити до столиці, а також заручитися його рекомендаційними листами до Цзя Чжена.
Цзя Юйцунь прибіг додому, зазирнув до урядового вісника. Так і є — Чжан Жугуй сказав правду.
Наступного дня він вирушив до Лін Жухая й виклав суть справи.
— Щасливий збіг, — сказав Лін Жухай. — Теща, коли довідалася, що дочка моя залишилася без матері, надіслала за нею човен. Теща живе в столиці, і, як тільки дівчинка остаточно видужає, я хочу відправити її туди. Дотепер мені не випадало нагоди віддячити вам за ваші наставляння. Так хіба можу я не виконати вашого прохання?! По правді кажучи, я знав, що так станеться. І в мене давно лежить для вас рекомендаційний лист до мого шурина. Буду радий, якщо він зуміє зробити вам послугу. Про дорожні витрати не турбуйтеся — я все написав шуринові.
Цзя Юйцунь низько вклонився й не переставав дякувати.
— Чи не можна дізнатись, яке високе становище мають ваші високошановні родичі? — поцікавився він. — Можливо, я, грубий і неосвічений, не посмію стати перед ними...
— Мої родичі належать до того ж роду, що й ви, — всміхнувся Лін Жухай, — вони доводяться онуками Ганго-гуну. Цзя Ше, старший брат моєї дружини, у чині генерала першого класу, а другий брат — Цзя Чжен — обіймає посаду позаштатного лана у відомстві. Він скромний і добрий, на відміну від деяких багатих ледарів, і за характером дуже нагадує діда. Тільки тому я й наважився потурбувати його своїм проханням. Вчини я інакше, до кінця життя терзався б муками сумління.
Тут Цзя Юйцунь подумав, що Лен Цзисін дав йому гарну пораду, і знову подякував Лін Жухаю.
— Дочка моя, гадаю, вирушить у дорогу другого дня наступного місяця, — сказав Лін Жухай. — Чи не хочете поїхати з нею разом? Мабуть, що так буде зручніше для вас.
Цзя Юйцунь був щасливий і кивав головою. Збори в дорогу Лін Жухай узяв повністю на себе, так що Цзя Юйцуню залишалося тільки приймати його благодіяння.
Дівчинці дуже не хотілося залишати рідний будинок, але бабуся наполягала на її приїзді, та й батько вмовляв:
— Мені перевалило за п’ятдесят, женитись я не маю наміру. Ти зовсім іще мала, часто хворієш, матері в тебе немає, виховувати нікому, немає сестер, які могли б за тобою доглянути. А там бабуся, двоюрідні сестри, та й у мене турбот зменшиться. Чому ж тобі не поїхати?
Вислухавши батька, Лін Дайюй вся в сльозах поклонилася йому на прощання й разом зі своєю годувальницею й декількома літніми служницями, присланими за нею з палацу Жунго, сіла в човен. Цзя Юйцунь плив слідом в іншому човні з двома хлопчиками-служниками.
Прибувши до столиці, Цзя Юйцунь перш за все привів до ладу парадний одяг і, взявши візитну картку, де значилося «рідний племінник», у супроводі служника вирушив до палацу Жунго.
Цзя Чжен до цього часу вже встиг прочитати лист зятя й наказав негайно просити Цзя Юйцуня.
Шляхетний вигляд і вишукана мова Цзя Юйцуня справили на Цзя Чжена сприятливе враження. Цзя Чжен, який багато в чому успадкував характер діда, з особливою повагою ставився до людей учених, був чемним і привітним з усіма, навіть із нижчими за званням, кожному намагався допомогти; Цзя Юй-цуня він прийняв з особливою люб’язністю, адже його рекомендував зять, і готовий був зробити йому будь-яку послугу. На першій же аудієнції в імператора він домігся поновлення Цзя Юйцуня на посаді, і той, не минуло й двох місяців, дістав призначення в область Інтяньфу. Цзя Юйцунь попрощавсь із Цзя Чженом, вибрав щасливий для від’їзду день і відбув до місця служби. Але про це ми не розповідатимемо.