— Ти куди подів підвіску?
— Напевно, загубив, — відповів Баоюй.
Сіжень не надала цьому ніякого значення, але, коли Баоюй зібрався спати, помітила на ньому червоний, як кров, пояс і почала здогадуватися, що сталося.
— У тебе чудовий новий пояс, — сказала вона, — і ти можеш мені повернути той, що я тобі віддала.
Тільки зараз Баоюй згадав, що подарований Цігуаню пояс належав Сіжень, і не годилося так легковажно з ним розставатися. Він каявся в душі, але зізнатися боявся і з посмішкою сказав:
— За пояс я тебе винагороджу.
— Я відразу зрозуміла, що ти знову займався поганими справами! — кивнувши головою, зітхнула Сіжень. — Але не треба було віддавати мою річ цим нікчемним людям! Жаль, що ти не подумав про це!
Вона хотіла сказати ще щось, але, помітивши, що Баоюй п’яний, не стала йому докучати, роздягнулася й лягла в постіль. За ніч нічого особливого не сталося.
Уранці, тільки-но прокинувшись, Сіжень почула вигук Баоюя:
— Ану ж бо, подивися! Вночі до нас забралися злодії, а ти спала, як нічого й не було!
Аж тут Сіжень помітила на собі той самий червоний пояс, що бачила в Баоюя, і зрозуміла, що це він уночі пов’язав його їй.
— Не потрібен мені такий мотлох! — крикнула вона, знімаючи пояс. — Забирай назад!
Баоюй заходився лагідно її вмовляти. Нарешті Сіжень погодилася поносити поки пояс. Але як тільки Баоюй вийшов, зняла його, кинула в порожню шухляду й надягла інший.
Повернувшись, Баоюй нічого не помітив і почав розпитувати, як пройшов учорашній день.
— Друга пані Фенцзє посилала служницю по Сяохун, — відповіла Сіжень. — Хотіли дочекатися тебе, але я вирішила, що не варто, і сама її відпустила.
— І правильно зробила, — кивнув головою Баоюй. — Я про це знав, навіщо ж було мене чекати?
— Від гуйфей приїздив євнух Ся, привіз сто двадцять лянів срібла, — вела далі Сіжень. — Гуйфей наказала влаштувати з першого по третє число «подячне моління за дарування спокою» у монастирі Найчистішої порожнечі, зробити жертвопринесення й запросити акторів. Імператриця також бажає, щоб прибув туди старший пан Цзя Чжен разом з усіма членами роду, закадив пахощі й поклонився Будді. Ще вона прислала з євнухом подарунки до свята Початку літа.
Сіжень покликала служницю і звеліла їй принести подарунки: два палацових віяла, дві нитки чоток із червоного запашного дерева, два шматки шовку з візерунком із хвостів фенікса й мату, сплетену зі стебел лотоса.
— А іншим що дісталося? — поцікавився Баоюй, не приховуючи радості. — Те ж саме?
— Твоя бабуся дістала на додачу яшмовий жезл «здійснення бажань», так само як батько, мати й тітка, ще агатову подушечку, — розповідала Сіжень. — Баочай те ж, що й ти.
Панянка Лін Дайюй, друга панянка Інчунь, третя панянка Таньчунь і четверта панянка Січунь — віяло й чотки. Дружина старшого пана пані Ю, дружина другого пана Фенцзє — по два шматки тонкого шовку, по два шматки атласу й по два мішечки для пахощів, а крім того по дві лікарські палички.
— Як же так? — невдоволено запитав Баоюй. — Чому сестрі Баочай дісталися такі подарунки, як мені, а сестриці Дайюй гірші? Може, щось переплутали?
— Ні, — відповіла Сіжень, — цього не могло трапитись, усе було докладно розписано! Твої подарунки були в бабусі, я принесла їх звідтіля. Бабуся звеліла тобі завтра зранку прийти подякувати.
— Неодмінно, — пообіцяв Баоюй.
Він звелів покликати Цзицзюань і сказав їй:
— Віднеси ці штучки своїй панянці й передай, нехай вибере, що сподобається, й залишить собі.
Цзицзюань пішла, але незабаром повернулася з відповіддю:
— Панянка звеліла сказати, що теж дістала подарунки і їй нічого не потрібно.
Баоюй звелів служницям узяти подарунки назад, а сам швидко вмився й хотів вирушити до матінки Цзя. Аж тут він побачив у дверях Дайюй і з усмішкою кинувся їй назустріч:
— Чому ти нічого не побажала взяти з того, що я прислав?
Дайюй давно забула про те, що напередодні гнівалася на Баоюя, але все-таки сказала:
— Такого щастя я недостойна. Хіба можу я зрівнятися з панянкою Баочай, яку, завдяки її золоту, доля зв’язала з яшмою? Адже я всього лиш неосвічене дівчисько!
Почувши «золото» і «яшма»[248], Баоюй розгублено мовив:
— Це все балаканина, мені й на думку нічого такого не спадало! Нехай мене покарає Небо і знищить Земля, нехай я назавжди втрачу людську подобу, якщо говорю неправду.
Дайюй здогадалася, що він зрозумів натяк, і мовила:
— До чого присягатися? Всі ці вигадки про золото і яшму мені зовсім байдужі.
— Не знаю, як тобі пояснити, але коли-небудь ти сама зрозумієш мої почуття, — сказав Баоюй. — Адже після бабусі, батька й матері ти мені дорожча за всіх. Ні до кого я так не прихильний, присягаюся!
— Не присягайся, — сказала Дайюй, — я знаю, що ти думаєш тільки про мене, коли я перед тобою, але варто тобі побачити сестру Баочай, як ти відразу про мене забуваєш!
— Це тобі так здається, — заперечив Баоюй.
— Тоді чому ти вчора не звернувся до мене, коли сестра Баочай не захотіла тебе вигороджувати? — запитала Дайюй. — Як би ти вчинив, коли б я була на її місці?
У цю мить увійшла Баочай і розмова припинилась. Але дівчина, начебто нічого не помітивши, вирушила до пані Ван, посиділа трохи й пішла до матінки Цзя. Баоюй був уже там.
Баочай згадала, як її мати одного разу розповідала пані Ван, що свого часу якийсь чернець подарував їй золотий замок і пророчив, що її дочка вийде заміж за власника яшми. Тому Баочай і уникала Баоюя. А тут іще Юаньчунь прислала їй і Баоюю однакові подарунки. Зовсім незручно. Добре, що Баоюй захоплений Дайюй і не надав цьому ніякого значення. Побачивши сестру, Баоюй попросив:
— Сестро, дай-но мені подивитися твої чотки!
Чотки висіли на лівій руці Баочай. Рука була пухкою, і зняти їх одразу Баочай не змогла. Дивлячись на її повні білі руки з лискучою шкірою, Баоюй мимоволі подумав:
«Жаль, що в Дайюй не такі руки, як приємно було б їх погладити!»
І тут у голові його майнула думка про «золото і яшму». Він глянув на Баочай, на її ніжне, наче срібне обличчя, очі, що нагадували абрикос, червоні губи, густі брови-стріли, і вона здалася йому гарнішою за Дайюй. Це збентежило його.
Баочай уже зняла з руки чотки, але він забув про них і стояв приголомшений.
Баочай помітила розгубленість Баоюя, і їй стало ніяково. Вона кинула чотки й зібралася піти, але в цю мить побачила на порозі Дайюй, та, покусуючи хусточку, пильно дивилася на них.
— Ти ж боїшся вітру, — мовила Баочай. — Чого ж стоїш на протязі?
— Я тільки зараз вийшла, — відповіла Дайюй. — Мені здалося, що кричить дикий гусак, і я вирішила подивитися.
— Де гусак? — вигукнула Баочай. — Піду-но і я подивлюся!
— А він уже полетів, — мовила Дайюй.
Вона змахнула хусточкою й зачепила Баоюя по обличчю.
— Ай-я! — скрикнув Баоюй. — Що це?
Якщо хочете дізнатися, що сталося далі, прочитайте наступний розділ.
Розділ двадцять дев’ятий
Щасливий юнак прагне блаженства;
надто недовірлива дівчина намагається розібратись у своїх почуттях
Отже, коли Дайюй змахнула хусточкою й зачепила Баоюя по обличчю, той вигукнув:
— Що це?
— Це я, ненавмисно, — відповіла Дайюй, винувато похитала головою й усміхнулася. — Сестра Баочай хотіла подивитися, де летів дикий гусак, я показала хусточкою й от попала тобі по обличчю.
Баоюй потер очі, хотів щось сказати, але промовчав.
Незабаром прийшла Фенцзє, сказала, що першого числа в монастирі Найчистішої порожнечі будуть служити подячний молебень, після якого відбудеться вистава, і запропонувала всім поїхати туди.
248