— Мені, власне кажучи, як ченцеві, можна б перебувати в приміщенні. Оскільки ж там сховалися від спеки панянки, я не посмів увійти без вашого дозволу, пане! Може, пані що-небудь побажає або захоче пройтися, так ви передайте їй, що я чекатиму тут.
Колись даос Чжан був однією з довірених осіб Жунго-гуна, але Цзя Чжень знав, що сам покійний імператор називав його Безсмертним з великого царства мрій і подарував йому посаду голови лаоського управління. А нинішній імператор підвищив його в сан Праведника, який досяг досконалості, тому вани, гуни й правителі віддалених провінцій величали його святим. Ясна річ, і Цзя Чжень ставився до даоса з повагою. До того ж Чжан часто бував у палацах Жунго й Нінго, де зустрічався з матінкою Цзя й панянками.
— Адже тут усі свої, — сказав йому Цзя Чжень. — А ви просите в мене дозволу ввійти? Спробуйте-но ще раз завести мову про таке, я вам бороду намну! Ходімте!
Цзя Чжень привів даоса до матінки Цзя й мовив з поклоном:
— Шановний наставник Чжан прийшов запитати про ваше здоров’я, пані!
— Нехай підійде, — відповіла матінка Цзя.
Цзя Чжень підвів даоса. Той хихикнув і мовив:
— О всевидючий Будда! Як я радий бачити вас, пані! Сподіваюся, ви всі при доброму здоров’ї й насолоджуєтеся щастям? Дозвольте побажати щасливого життя всім вашим панянкам! Давно я не приходив до вас у палац запитувати про здоров’я! До речі, пані, вигляд ви маєте кращий, аніж раніше!
— А ти як почуваєшся, святий отче? — з усмішкою запитала матінка Цзя.
— Вашими милостями поки здоровий, — смиренно відповів даос. — А як почуваються ваші домашні? Як ведеться Баоюю? Нещодавно — двадцять шостого числа — я влаштував торжество на честь дня народження великого вана, що осягнув небо. Людей було небагато, все чинно й скромно, але Баоюй не прийшов, хоча я послав йому запрошення, сказали, що він відлучився з дому.
— У той день його й справді не було вдома, — підтвердила матінка Цзя й наказала покликати Баоюя.
Але тут він сам з’явився, швидко підійшов до даоса й запитав про його здоров’я. Даос поцілував юнака, у свою чергу запитав, як той почувається, а потім звернувся до матінки Цзя:
— Молодший брат, як я бачу, поповнів!
— Це тільки так здається, — заперечила матінка Цзя. — Насправді він слабкий і кволий. Батько змушує його вчитися понад усяку міру, навіть до хвороби довів!
— Нещодавно мені довелося читати вірші молодшого брата, — вів далі даос Чжан, — понад усяку похвалу. Не розумію, чому батько скаржиться на його лінощі? Адже молодший брат досяг досконалості... І зовнішністю, і манерами, і мовою своєю він так нагадує покійного Жунго-гуна!
Очі даоса зволожились, а матінка Цзя сумно мовила:
— Так! Я виростила кількох синів і онуків, але жоден не схожий на мого покійного чоловіка так, як Баоюй!
— Молоді панове й не уявляють собі, яким був покійний Жунго-гун, — мовив даос Чжан. — Можливо, навіть ваші сини погано його пам’ятають! — Даос голосно розсміявся й додав: — Нещодавно я бачив в одній родині дівчину п’ятнадцяти років, справжню красуню, і подумав, що непогано б просватати її за Баоюя. Дівчина розумна, добре вихована, до того ж багата, кращої пари й не знайдеш. Не знаю тільки, яка ваша думка, шановна пані! Якщо згодні, я готовий улаштувати цю справу.
— Нещодавно один чернець сказав, що хлопчикові судилось одружитися, коли він буде старший, — відповіла матінка Цзя. — От підросте, тоді й поговоримо. А поки дізнайся все гарненько про цю дівчину. Справа не в багатстві, головне — щоб собою була гарна. А якщо бідна, дамо її батькам грошей. Адже дуже важко підшукати наречену й гарну, і з гарним характером.
Фенцзє, що була тут же, дорікнула даосові:
— Ти, отче Чжан, так і не спромігся зробити талісман для моєї дочки, а нещодавно набрався сміливості й прислав до мене людей просити шматок жовтого атласу! Я не хотіла давати, та побоялася тебе образити!
Даос відповів зі сміхом:
— Я, видно, осліп і не помітив, що ви тут. Талісман давно готовий! Ще позавчора я збирався прислати його вам, але, довідавшись, що до нас збирається пані, у метушні забув про це... Талісман лежить перед статуєю Будди, зараз принесу.
Він побіг до головної зали храму й відразу повернувся, несучи тацю з червоним шовковим вузликом. Даос розв’язав вузлик, витяг талісман і передав годувальниці Дацзє, а сам виявив бажання взяти дівчинку на руки.
— Ти б так приніс талісман, навіщо знадобилася таця? — засміялася Фенцзє.
— Як же можна? У мене руки не такі чисті, як таця, — відповів Чжан.
— Коли ти з’явився з тацею, я злякалася! — викликнула Фенцзє. — Думала, ти збираєшся просити в нас милостиню!
Тут усі голосно розреготалися, навіть Цзя Лянь не міг стримати посмішку.
— Ах ти, мавпа! — похитала головою матінка Цзя, обернувшись до Фенцзє. — Невже не боїшся потрапити до пекла, де базікам відрізають язика?
— Нас, панів, це не стосується, — сказала Фенцзє. — Але хотілося б знати, чому він увесь час повторює, що треба робити більше добрих справ? А якщо не робити, хіба менше проживеш?
— Не для милостині взяв я тацю, — відповів Чжан. — Мені хотілося попросити в брата Баоюя його чудесну яшму, яку бажають подивитися, прийшовши з далеких країв, мій побратим по віровченню, його учні й учні його учнів.
— І варто через це турбуватися! — вигукнула матінка Цзя. — Взяв би та й відвів до них Баоюя, нехай милуються його яшмою скільки хочуть!
— Зрозумійте, шановна пані, — заперечив даос Чжан. — Завдяки вашим турботам я у свої вісімдесят років здоровий, і ступити зайвий крок для мене нічого не варто. Навіщо ж турбувати брата Баоюя? Та ще в таку спеку! Людей збереться багато, і духота буде нестерпна.
Тут матінка Цзя наказала Баоюю зняти яшму й покласти на тацю. Чжан із побожним трепетом загорнув її в шовкову хустку й вийшов, піднявши високо тацю й несучи її перед собою.
Тим часом матінка Цзя оглянула монастир і піднялася на вежу. Тут її зустрів Цзя Чжень і доповів:
— Отець Чжан приніс яшму.
Даос із тацею в руках підійшов до матінки Цзя і з посмішкою сказав:
— Завдяки вашій доброті всі змогли подивитися чудесну яшму брата Баоюя, за що висловлюють вам подяку й свою найглибшу повагу. На жаль, ні в кого з моїх братів по віровченню не виявилося на цей випадок гідних подарунків, і вони вирішили піднести вам на знак поваги ритуальні речі, що допомагають їм проповідувати своє вчення. Нічого особливого тут немає, але якщо ви дозволите, нехай брат Баоюй вибере собі те, що йому до душі, а інше, якщо забажає, роздасть людям.
Матінка Цзя подивилася на тацю. На ній купою лежали золоті прикраси у формі півдиска, яшмові прикраси у формі півкільця, жезли «здійснення бажань», пластинки з побажанням благополуччя, і все це було інкрустовано коштовним камінням, з тонким карбуванням і відполіровано до блиску. Усього на таці лежало близько сорока чи п’ятдесяти предметів.
— Навіщо ти обманюєш! — дорікнула даосу матінка Цзя. — Звідки візьмуться в ченців такі дорогі речі? Цих подарунків я ніяк прийняти не можу!
— Адже вони хочуть висловити вам свою повагу, — смиренно мовив даос Чжан. — Я просто не посмів їм перешкодити! Якщо ви відмовитеся прийняти ці дарунки, шановна пані, мене вважатимуть недостойним бути членом братства даосів.
Довелося матінці Цзя погодитись, і вона розпорядилася прийняти дарунки.
— Звичайно, не можна відмовлятися, позаяк отець Чжан так просить, — сказав Баоюй матінці Цзя. — Але мені ці речі ні до чого, і найкраще роздати їх бідним.
— Це, мабуть, справедливо, — погодилася матінка Цзя.
Але даос Чжан запротестував:
— Звичайно, дуже дорогих речей тут немає, й мені зрозуміле бажання брата Баоюя зробити добру справу, але хто знає, у чиї руки потраплять ці речі! Чи не осквернять їх? Якщо вже ви неодмінно хочете допомогти бідним, дайте їм грошей!
— Добре, — поступився Баоюй, — увечері я сам це зроблю.
Він покликав служників і розпорядився віднести подарунки, після чого даос Чжан вийшов.