І Дайюй, немов прочитавши думки Баоюя, подумала:
«Піклуйся більше про себе, тоді я буду спокійна. Ми не мусимо постійно бути разом, щоб увесь час не сваритися».
Дорогий читачу, можливо, ти скажеш, що молодих людей опановували ті самі почуття? Мабуть, це вірно, але вони були до того різними, що, прагнучи зблизитись, усе більше віддалялись одне від одного.
Важко описати таємні почуття молодих людей, тому розповімо краще про їхній зовнішній вияв.
Варто було Дайюй згадати про «одруження, визначене самим Небом», як Баоюй, утративши самовладання, зірвав із шиї свою коштовну яшму і, жбурнувши її на підлогу, закричав:
— Зараз розіб’ю цей мотлох ущент, та й край!
Але яшма залишилася цілою й непошкодженою. Баоюй метався по кімнаті в пошуках чого-небудь важкого, чим можна було б розбити яшму.
— Навіщо розбивати ні в чому не винну яшму? — крізь сльози промовила Дайюй. — Убий краще мене!
На шум прибігли Цзицзюань і Сюеянь і заходились їх урезонювати, намагаючись відняти в Баоюя яшму, яку він нещадно бив. Але Баоюй так розійшовся, що служницям довелося покликати на допомогу Сіжень. Спільними зусиллями вдалося все-таки врятувати яшму.
— Вона моя! — кричав Баоюй. — Що хочу, те й роблю з нею. — Обличчя його позеленіло від злості, очі, здавалося, зараз вискочать із орбіт, брови зметнулися вгору. Ніколи ще Сіжень не бачила його в такому стані. Але дівчина спокійно взяла його за руку і з усмішкою сказала:
— Ти подумав про те, як буде сестриці, якщо ти розіб’єш яшму? Яшма ж не винувата, що ви посварилися!
Дайюй, що гірко плакала, раптом відчула, що Сіжень набагато добріша за Баоюя, її слова проникли глибоко в душу Дайюй, і від хвилювання їй стало зле, а потім почалася блювота — незадовго до цього дівчинка випила цілющий відвар із грибів сянжу. Служниці заходилися біля неї поратися, підставили хустку, ляскали по спині.
— Ви, панянко, зовсім не бережете своє здоров’я, — з докором сказала Цзицзюань. — Виходить, даремно ви прийняли ліки. А як буде другому панові Баоюю, якщо ви знову занедужаєте?
«Наскільки Цзицзюань душевніша за Дайюй», — подумав Баоюй, але відразу покаявся, варто було йому глянути на сестру: вона почервоніла, на чолі виступив піт, по щоках текли сльози, плечі судорожно здригалися від ридань.
«От до чого я її довів, а допомогти нічим не можу». — З очей його покотилися сльози. У доброї Сіжень занило серце. Рука Баоюя, що її вона тримала у своїй, була холодна як лід. Їй хотілось утішити юнака, але вона мовчала, боячись іще більше його засмутити, може, він чимось дуже скривджений. У той же час їй не хотілося бути жорстокою до Дайюй. І вона, не знаючи, що робити, як усі жінки, чутлива за натурою, теж розплакалася.
Цзицзюань заходилася легенько обмахувати Дайюй віялом, а потім, дивлячись на інших, теж почала втирати сльози.
Сіжень перша взяла себе в руки, усміхнулася й сказала Баоюю:
— Може, тобі й не дорога твоя яшма, але згадай, хто зробив шнурок із бахромою, на якому вона висить, і тоді не будеш більше сваритися з панянкою Дайюй.
Почувши це, Дайюй схопила ножиці, що потрапили під руку, перемагаючи слабість, сіла на постелі й почала різати шнурок. Та ба! Сіжень і Цзицзюань не встигли їй перешкодити.
— Дарма я так старалася, — крізь сльози проговорила Дайюй, — не потрібний йому мій подарунок. Нехай хто-небудь інший зробить йому кращий шнурок.
— Навіщо ви ріжете?! — закричала Сіжень, беручи в Дайюй яшму. — Це я у всьому винувата, набалакала тут зайвого.
— Хоч на шматочки розріж! — мовив Баоюй. — Мені однаково! Яшму я більше не носитиму!
Старі служниці, що бачили, який розігрався скандал, злякались, як би не сталося лиха, і побігли до матінки Цзя й пані Ван, аби не виявитися потім винуватими. Побачивши старих, які переполошилися, матінка Цзя й пані Ван, не зрозумівши до пуття, у чому справа, поспішили в сад. Тут Сіжень кинула докірливий погляд на Цзицзюань, немов хотіла сказати: «Навіщо тобі знадобилось їх тривожити!»
Те ж саме Цзицзюань думала про Сіжень.
Увійшовши в кімнату, матінка Цзя й пані Ван побачили, що Баоюй і Дайюй, насупившись, сидять у різних кутах і мовчать. На запитання, що сталося, ніхто до пуття не міг відповісти. Тоді обидві жінки напустилися на служниць.
— Зовсім зледащіли, стоїте, начебто вас це не стосується! Чому ви їх не втихомирили?
Служниці мовчали. Скінчилося тим, що матінка Цзя повела Баоюя до себе.
Настало третє число — день народження Сюе Паня. Із цієї нагоди влаштували бенкет, а також театральну виставу, і Цзя вирушили туди всією родиною.
Баоюй, що ще не бачився з Дайюй після їхньої останньої сварки й дуже каявся, не захотів їхати і, пославшись на слабість, залишився вдома.
Дайюй, хоча й почувалася краще, довідавшись, що Баоюй залишається вдома, подумала:
«Адже він так любить вино й спектаклі, а не поїхав у гості! Напевно через нашу сварку. А може, довідався, що я не поїду, і теж не захотів? Не треба було мені різати шнурок. Якщо ж він не захоче носити свою яшму, мені доведеться надягти її йому на шию. Вже тоді він не посміє зняти!»
Загалом, Дайюй теж каялася в тім, що скривдила Баоюя.
Матінка Цзя тим часом вирішила взяти їх обох у гості, сподіваючись, що вони там помиряться. Але понад її сподівання, Баоюй і Дайюй їхати не побажали.
Матінка Цзя була незадоволена.
— Видно, це на кару за гріхи в колишнім житті я не знаю спокою через цих двох нетям. Вірно говорить прислів’я: «Тих зводить доля, хто одне з одним ворогує». Коли я закрию очі й перестану дихати, нехай сваряться скільки завгодно. Скоріше б смерть прийшла!
Слова ці випадково дійшли до вух Баоюя й Дайюй. Ніколи їм не доводилося чути, що «тих зводить доля, хто одне з одним ворогує», і вони замислилися, намагаючись зрозуміти глибокий зміст, укладений у ці слова. На очі навернулися непрохані сльози.
Дайюй плакала в павільйоні Ріки Сяосян, повернувши обличчя до вітру, а Баоюй зітхав у дворі Насолоди пурпуром, звернувши погляд до місяця. Недарма кажуть, що «можна перебувати в різних місцях, але однаково відчувати».
Намагаючись заспокоїти Баоюя, Сіжень йому виказувала:
— Це ти винуватий у вашій сварці, тільки ти. Згадай, як ти називав дурнями чоловіків, що не були у злагоді з сестрами, що паплюжили дружин, говорив, що в них немає ніякого співчуття до жінки. Чому ж сам став таким? Завтра п’яте число, кінець свята, і якщо ви не помиритеся, бабуся ще більше розсердиться й нікому з нас не буде спокою. Послухай мене: угамуй свій гнів, попроси в сестриці вибачення, і все залагодиться. Для тебе ж буде краще. Вірно?
Баоюй вагався, не знаючи, як повестися.
Чим усе це скінчилося, ви дізнаєтеся з наступного розділу.
Розділ тридцятий
Баочай через зникле віяло відпускає два дошкульних зауваження;
інгуань, поринувши у мрії, креслить на піску ієрогліф «цян» — троянда
Отже, Дайюй пошкодувала про свою сварку з Баоюєм, але не знала, як помиритись, і весь день ходила сумна, немов втратила щось дуже дороге.
Цзицзюань усе розуміла й м’яко їй дорікнула:
— Ви вчинили з Баоюєм легковажно, панянко. Вже кому-кому, а вам це непробачно. Ви ж знаєте його вдачу! Згадайте, скільки разів він скандалив через цю яшму?
Дайюй плюнула з досади:
— Не інакше як тебе хтось підіслав вичитувати мені! У чому ж моя легковажність?
— Навіщо ви ні з того ні з сього порізали шнурок? Ось вам і доказ вашої провини! Баоюй лише де в чому не мав рації. Він так добре до вас ставиться! Всі сварки відбуваються через ваші капризи, адже ви чіпляєтеся до кожного його слова.
Дайюй хотіла заперечити, але в цей момент пролунав стукіт у ворота. Цзицзюань прислухалась і з посмішкою сказала: