Від зніяковілості Сіжень іще дужче почервоніла — вона зрозуміла, що зробила помилку.
Баоюй осмикнув Цінвень:
— Хочеш, я завтра ж подбаю про те, щоб Сіжень називали панянкою?
Сіжень потягнула Баоюя за рукав:
— Що з нею розмовляти, з дурною? Адже ти завжди був добрим, усе прощав, що ж сьогодні сталося?
— І справді, що зі мною, дурною, розмовляти? Адже я всього лише рабиня!
— Ти з ким сваришся: зі мною чи із другим паном? — не витримала Сіжень. — Якщо зі мною, до мене й звертайся, якщо ж із паном, не здіймай краще галасу! Я прийшла влагодити справу миром, а ти огризаєшся! Подумай, як-то мені? Не знаю, на кого ти ображаєшся, на мене чи на другого пана, одне бачу — ти весь час тримаєш камінь за пазухою! Чого ж ти хочеш? Я все сказала, тепер говори ти!
Вона круто повернулася й вийшла з кімнати. Аж тут Баоюй звернувся до Цінвень:
— Нічого тобі було гніватись. Я відразу здогадався, що ти маєш на увазі. Може, сказати матінці, що ти доросла й тебе настав час видавати заміж? Так?
Цінвень сумно опустила голову і, стримуючи сльози, відповіла:
— Ви хочете мене прогнати? Але ви не можете так вчинити, якщо навіть незадоволені мною!
— Ти раніше не влаштовувала таких скандалів, — сказав Баоюй. — От я й подумав, що тобі краще піти... Скажу матінці, нехай відпустить тебе!
Він уже зібрався йти, як знову з’явилася Сіжень.
— Ти куди?
— До матінки, — відповів Баоюй.
— Даремно! Не треба ганьбити Цінвень! Навіть якщо вона хоче піти, з такою справою квапитися не треба. Заспокоїшся, гнів пройде, а потім, при нагоді, заведеш про це розмову. Якщо ж підеш просто зараз, матінка зрозуміє, що це неспроста.
— Нічого вона не зрозуміє, я просто скажу, що Цінвень хоче піти й увесь час скандалить, — заперечив Баоюй.
— Коли це я скандалила й говорила, що хочу піти? — зі слізьми вигукнула Цінвень. — Ви самі на мене напустились, а тепер я ж і винувата. Що ж, ідіть, доповідайте! Замість того, щоб піти, я краще розіб’ю собі голову!
— Дивно! — зауважив Баоюй. — Іти не хочеш, а скандалиш! Але скандалів я не терплю, так що краще нам розстатися!
Баоюй рішуче попрямував до виходу. Сіжень забігла наперед і опустилася на коліна, перепинивши йому шлях.
Інші служниці, які за дверима прислухалися до розмови, ввірвалися в кімнату, теж стали на коліна й заходилися благати Баоюя не проганяти Цінвень.
Баоюй підняв Сіжень, звелів устати іншим, а сам сів на ліжко і, зітхнувши, звернувся до Сіжень:
— Порадь, як бути! Я страждаю, а ніхто мене не жаліє!
Баоюй заплакав, а слідом за ним і Сіжень. Цінвень хотіла щось сказати, але тут з’явилася Дайюй, і Цінвень поспішила піти.
— Таке велике свято, а ти плачеш! Невже посварилися через пиріжки з рисом? — запитала Дайюй.
Баоюй і Сіжень усміхнулися.
— Втім, я все розумію, можеш не відповідати, — додала вона, поплескавши Сіжень по плечу, — краще скажи, що у вас із чоловіком сталося? Може, помирити вас?
— Навіщо ви жартуєте, панянко? — відсунувшись від Дайюй, мовила Сіжень. — Адже я просте дівчисько!
— Ну й що ж! — заперечила Дайюй. — А я вважаю тебе зовицею!
— Навіщо ти з неї насміхаєшся? — з докором сказав Баоюй. — Нехай навіть так, але брехати можуть інші, а ти не мусиш! Сіжень цього не витримає!
— Панянко, ви й уявити не можете, як я страждаю! — вигукнула Сіжень. — Я служитиму йому до останнього подиху!
— Не знаю, як інші, а я неодмінно помру, оплакуючи тебе! — закричала Дайюй.
— Тоді я стану ченцем! — рішуче заявив Баоюй.
— Прикусив би язика! — осмикнула його Сіжень. — Нічого верзти дурниці!
Дайюй затулила рота, щоб не розсміятись, і сказала:
— Ти вже двічі обіцяв стати ченцем! Відтепер буду записувати всі твої обіцянки!
Баоюй зрозумів, що вона натякає на їхню недавню розмову, і всміхнувся. Дайюй посиділа трохи й пішла.
Прийшов служник і сказав Баоюю:
— Вас запрошує до себе старший пан Сюе Пань.
Довелося Баоюю піти. Сюе Пань хотів випити з Баоюєм вина, і відмовитися було неможливо. Уже на смерканні Баоюй повернувся до себе й побачив, що у дворі на тахті хтось спить. Баоюй подумав, що це Сіжень, тихенько підійшов і штовхнув сплячу в бік.
— Що, вже не болить? — запитав він.
Але виявилося, що це Цінвень. Вона повернулася й мовила незадоволеним тоном:
— Знову пристаєш!
Баоюй сів на тахту, пригорнув дівчинку до себе й усміхнувся:
— До чого ж ти стала гордою! Вранці я сказав тобі слово, а ти у відповідь — десять! Це б добре, але чому ти напустилася на Сіжень? Адже в неї були найдобріші наміри!
— І без того спека, а ти пригортаєшся! — сказала Цінвень, пропустивши його слова повз вуха. — Що подумають люди, якщо побачать? Адже я навіть недостойна сидіти поруч із тобою!
— Сидіти недостойна, а лежати? — з усмішкою запитав Баоюй.
Цінвень хихикнула.
— Твоя правда! Треба вставати. Пусти, я піду скупаюся. Сіжень і Шеюе вже скупались. Якщо вони потрібні, я покличу.
— Я щойно випив вина й охоче б скупався, — заявив Баоюй. — Ходімо разом!
— Що ти, що ти! — замахала руками Цінвень. — Я боюся! Пам’ятаю, Біхень якось прислужувала тобі при купанні, так ви просиділи години дві-три замкнувшись! А потім, коли я ввійшла, води на підлозі було налито по самі ніжки ліжка, навіть мата залита! І як ви з нею там купалися?! От сміху було потім! Але я не маю часу підтирати воду, і нема чого тобі зі мною купатися. Та й узагалі сьогодні не така вже спека, тож не обов’язково митися! Краще я принесу таз із водою, умиєш обличчя й причешешся. Нещодавно сестра Юаньян дала мені трохи фруктів, вони лежать охолоджені в кришталевому глечику. Хочеш, звелю подати?
— Добре, не хочеш — не купайся, вимий руки й принеси фрукти, — звелів Баоюй.
— А хто обізвав мене незграбою? — всміхнулася Цінвень. — Я ж віяло зламала! Хіба я заслуговую такої честі, принести тобі фрукти? Чого доброго, розіб’ю блюдо, що тоді буде?
— Якщо хочеш — розбий! — сказав Баоюй. — Речі служать людині, й вона має право робити з ними що хоче! Наприклад, віяло! Воно створене для того, щоб ним обмахувались. Але якщо тобі хочеться, можеш його зламати! Тільки не треба на ньому зривати свій гнів! Так само келихи та блюда! У них наливають напої та кладуть страви. Їх можна й розбити, але не зі злості. У цьому й полягає любов до речей.
— У такому разі я охоче зламала б віяло, — сказала Цінвень. — Дуже люблю тріск.
Баоюй засміявся й простягнув Цінвень віяло. Вона, теж сміючись, розламала його навпіл.
— Чудово! — вигукнув Баоюй. — Ламай іще, тільки щоб тріск був гучніший!
— Перестань бешкетувати! — пролунав у цю мить голос Шеюе, що проходила повз них.
Баоюй підхопився, вихопив у Шеюе віяло і, простягаючи Цінвень, сказав:
— Ось, ламай...
Цінвень узяла віяло, розламала на шматочки, і вони з Баоюєм засміялися.
— Що це значить? — здивувалася Шеюе. — Навіщо ви зламали моє віяло? Знайшли забаву!
— Відкрий ящик і вибери інше! — з усмішкою запропонував Баоюй. — Подумаєш, яка цінність!
— Дістав би вже відразу всі віяла, нехай ламає! — порадила Шеюе.
— Прекрасно, от і принеси їх! — вигукнув Баоюй.
— Я такої дурості не зроблю! — заявила Шеюе. — Нехай сама принесе, руки не відсохнуть!
Цінвень опустилася на тахту й сказала:
— Зараз я втомилась, а завтра знову ламатиму.
Баоюй засміявся.
— Пращури говорили: «Одну усмішку не купиш і за тисячу золотих»! — сказав він. — Ну, а ці віяла скільки коштують?
Потім Баоюй покликав Сіжень. Вона саме тільки-но переодяглася й вийшла. У цей час дівчинка-служниця Цзяхуей прийшла збирати зламані віяла. Настав вечір, усі насолоджувалися прохолодою. Але про це ми не розповідатимемо.