Цзя Чжен простягся на підлозі й благав матір простити. Але матінка Цзя, навіть не глянувши на нього, підійшла до Баоюя, що лежав на ладі, й болісно скрикнула. Пані Ван і Фенцзє заходились її втішати. Ввійшли дівчатка-служниці, спробували підняти Баоюя.
— Мерзотниці! — накинулася на них Фенцзє. — Невже не бачите, що він не може йти? Несіть сюди плетене ліжко!
Служниці кинулись у внутрішні кімнати, принесли широке плетене ліжко, вклали Баоюя й понесли в покої матінки Цзя.
Цзя Чжен, прикро вражений тим, що засмутив матір, вийшов слідом за нею й пані Ван. Тільки зараз він зрозумів, що перестарався в покаранні. Пані Ван раз у раз вигукувала:
— Синку, рідний! Краще б ти помер, а Цзя Чжу залишився живий, не довелося б мені тоді думати, що моє життя пройшло марно! Не залишай мене! Ти — єдина моя надія! Нещасний мій синку! Нікому тебе захистити!
Цзя Чжен зовсім занепав духом і вже каявся у вчиненому. Він знову спробував утішити матінку Цзя, але та, ковтаючи сльози, сказала:
— Якщо син поганий, треба його наставляти, а не бити! Що ти за нами плетешся? Хочеш на власні очі побачити, як хлопчик помре?
Цзя Чжен розгублено похитав головою й поспішив вийти.
Біля Баоюя поралися тітонька Сюе, Баочай, Сянлін, Сян’юнь, бризкали на нього водою, обмахували віялом. На Сіжень ніхто не звертав уваги, і вона, скривджена, непомітно вийшла з кімнати, підкликала хлопчика-служника й наказала йому розшукати Бейміна, щоб довідатися, що сталося.
— За що його покарали? — запитала служниця в Бейміна, коли той з’явився. — А ти теж гарний, не міг попередити!
— Мене, як на зло, там не було! — виправдовувався Беймін. — Я дізнався вже, коли батько заходився бити нашого пана! Примчав туди, а мені кажуть, що все це через актора Цігуаня й сестру Цзіньчуань!
— А як батько дізнався? — здивувалася Сіжень.
— Про Цігуаня, напевно, Сюе Пань сказав, він давно його ревнує до Баоюя. Підіслав якого-небудь мерзотника, щоб той оббрехав Баоюя перед батьком. А про Цзіньчуань розповів, звичайно, третій пан Цзя Хуань. Служники про це балакали.
Вислухавши Бейміна, дівчина була майже впевнена, що він говорить правду. Коли вона повернулася в дім матінки Цзя, люди все ще поралися біля Баоюя.
Віддавши необхідні розпорядження, матінка Цзя наказала віднести Баоюя у двір Насолоди пурпуром і вкласти в постіль, що й було відразу виконано. Потім усі поступово розійшлися.
Тільки зараз Сіжень підійшла до Баоюя, щоб прислужувати йому, а заодно розпитати про те, що сталося.
Якщо хочете дізнатися, що розповів Баоюй і як вона його виходжувала, прочитайте наступний розділ.
Розділ тридцять четвертий
Почуття, вміщене в почутті, засмучує молодшу сестру;
помилка, вміщена в помилці, переконує старшого брата
Отже, матінка Цзя й пані Ван пішли. Тоді Сіжень сіла на ліжко до Баоюя й зі слізьми на очах запитала:
— За що тебе так побили?
— Ну що ти запитуєш? — зітхнув Баоюй. — Усе за те ж! Ой, як боляче! Подивися, що там у мене на спині!
Сіжень почала обережно знімати з нього сорочку. Варто було Баоюю охнути, як вона завмирала. Минуло багато часу, перш ніж вона нарешті роздягнула його.
— О Небо! — скрикнула Сіжень, побачивши, що й спина й ноги Баоюя суціль у синцях і саднах. — Яка жорстокість! — Вона не переставала ойкати, примовляючи: — Слухався б мене, нічого не сталося б! Щастя ще, що кістки цілі! А то залишився б калікою!
З’явилася служниця й доповіла:
— Прийшла панянка Баочай.
Сіжень швидко накрила Баоюя ковдрою. У ту ж мить на порозі з’явилася Баочай. Вона принесла пігулку й сказала Сіжень:
— Ось, візьми. На ніч розмішаєш її з вином і зробиш примочки, синці швидко пройдуть!
Вона простягнула пігулку Сіжень і з усмішкою запитала брата:
— Як ти почуваєшся?
— Трохи краще, — відповів Баоюй, подякував сестрі й запросив сісти.
Баочай помітила, що очі його, проти звичаю, широко розкриті й тримається він спокійніше, ніж завжди.
— Треба було слухатися, тоді не сталося б такого нещастя! — похитавши головою, зітхнула Баочай. — А які засмучені бабуся й матінка, та й ми всі...
Баочай осіклась, опустила очі й густо почервоніла.
Баоюй відчув у її словах щирість і глибокий зміст. Баочай нічого більше не сказала, так і сиділа, похнюпившись, ледве стримуючи сльози, смикаючи пояс. Не передати словами нерішучість, зніяковілість, жалість, які відбилися на її обличчі!
Баоюй був такий зворушений, що забув про власні страждання й подумав:
«Мені довелося витерпіти всього кілька ударів києм, а всі так жаліють мене, так хвилюються! Немає межі моєї вдячності й поваги до них! Моя смерть була б для них справжнім горем! Але заради них я готовий без жалю віддати життя й разом покінчити з усіма мирськими турботами».
Із задуми Баоюя вивів голос Баочай, що звернулася до Сіжень:
— Не знаєш, за що батько його покарав?
Сіжень потихеньку розповіла їй усе, що повідомив Беймін.
Тільки зараз Баоюй дізналася, що це Цзя Хуань набрехав батькові. Але варто було Сіжень згадати про Сюе Паня, як він поспішив втрутитися.
— Не вигадуй! Старший брат Сюе Пань не міг так учинити! — сказав Баоюй, побоюючись, як би Баочай не образилась, і Баочай одразу це зрозуміла.
«Тебе так побили, а ти турбуєшся, як би кого не скривдити, — подумала дівчина. — Але чому, піклуючись про інших, сам ти робиш легковажні вчинки, замість того щоб зайнятися серйозною справою. Тоді й батько буде задоволений, і тобі не доведеться страждати. От ти боїшся, як би я не образилася за брата? Але хіба я не знаю, що брат мій розбещений і свавільний? Колись через Цінь Чжуна вийшов скандал, а зараз справа набагато серйозніша!»
Баочай сказала Сіжень:
— Не треба нікого обвинувачувати. Упевнена, пан Цзя Чжен розсердився лише тому, що брат Баоюй завжди заводить сумнівні знайомства. Можливо, брат і бовкнув зайве, але без злого наміру. А взагалі-το він завжди говорить правду, не боячись викликати чиєсь невдоволення. Ти, Сіжень, погано знаєш людей, не всі такі, як Баоюй. Мій брат, приміром, нікого не боїться, що думає, те й говорить.
Сіжень і сама пошкодувала, що сказала про Сюе Паня, а тепер, після слів Баочай, зовсім зніяковіла й замовкла.
Баоюй відчував, що Баочай хоче бути справедливою й у той же час намагається захистити честь своєї родини, — це збентежило його ще дужче. Нарешті він зібрався з думками й хотів щось сказати, але Баочай підвелася й почала прощатися.
— Лежи спокійно! Я завтра знову прийду! Сіжень зробить тобі з моїх ліків примочки, і незабаром усе заживе.
Сіжень провела Баочай до воріт і по дорозі сказала:
— Спасибі вам, панянко, за турботу! Як тільки другий пан одужає, він неодмінно прийде вам дякувати.
— Дрібниці! — озвалася Баочай. — Ти скажи йому, нехай гарненько лікується й ні про що не думає. А захоче чого-небудь смачного або щось йому знадобиться, не тривож ні бабусь, ні матінку — приходь просто до мене! І щоб його батько не довідався. А то як би знову не сталося лиха!
Сіжень повернулася в дім, сповнена вдячності до Баочай.
Баоюй мовчав, поринувши у свої роздуми. Сіжень подумала, що він спить, і вийшла з кімнати, щоб умитися й причесатися.
Баоюй страждав од нестерпного болю, спину начебто кололи голками, різали ножами, палили вогнем; кожний рух викликав стогін.
Наближався вечір. Помітивши, що Сіжень вийшла, Баоюй відіслав і інших служниць, сказавши їм:
— Підіть умийтеся! Коли знадобитесь, я покличу.
Залишившись сам, Баоюй упав у забуття. Йому привиділося, начебто прийшов Цзян Юйхань і почав скаржитись, що служники з палацу Відданого й Найпокірнішого ясновельможного вана схопили його й повели; потім з’явилася Цзіньчуань і, плачучи, почала розповідати, як кинулася через нього в колодязь. Баоюй хотів повідати їй про свою любов, але раптом відчув, що хтось його легенько штовхнув, почув чийсь сповнений страждання голос. Він одразу опам’ятався й побачив Дайюй. Чи це часом не сон? Він звівся на постелі, уважно придивився: очі великі, начебто персики, злегка припухле від сліз обличчя. Ну звичайно ж, це Дайюй. Він спробував устати, але тіло пронизав гострий біль, і, охнувши, він упав на подушку.