— Чого ти прийшла? — насилу вимовив він. — Адже сонце тільки-но зайшло, спекотно ще! Перегрієшся й знову занедужаєш! Про мене не турбуйся! Я тільки удаю, що боляче, довідається батько — пожаліє. Це хитрість, так що ти не хвилюйся.
На душі в Дайюй стало ще важче, і вона тихо плакала, захлинаючись слізьми. Схвильована почуттями, що нахлинули на неї, вона багато чого хотіла сказати Баоюю, але не мовила ні слова, не вистачало сил.
Трохи заспокоївшись, Дайюй сказала:
— Ти не мусиш більше так чинити!
— Не турбуйся, — зітхнув Баоюй, — заради тебе я навіть готовий умерти!
— Друга пані прибула! — долинуло знадвору.
— Зараз я піду через чорний хід, — заквапилася Дайюй, — потім знову прийду.
— Не розумію, — мовив Баоюй, затримуючи її, — чого ти боїшся?
— Глянь на мої очі! — скрикнула Дайюй, тупнувши ногою. — Знову з нас сміятимуться!
Баоюй відпустив її руку, і Дайюй зникла за дверима.
У цю мить увійшла Фенцзє.
— Тобі легше? — запитала вона. — Якщо що-небудь знадобиться, сповісти!
Незабаром з’явилася тітонька Сюе, слідом за нею — служниця матінки Цзя. Лише коли настав час засвічувати лампи, всі розійшлись, і Баоюй, зробивши кілька ковтків супу, упав у тривожний сон.
Невдовзі прийшли провідати Баоюя дружини Чжоу Жуя, У Сіньдена, Чжен Хаоші та ще кілька літніх жінок. Але Сіжень їх не пустила, сказавши:
— Ви пізно прийшли, другий пан уже спить.
Вона провела жінок до іншої кімнати, напоїла чаєм. Ті посиділи трохи й почали прощатися, наказавши Сіжень:
— Коли другий пан прокинеться, скажи, що ми приходили.
Сіжень обіцяла зробити, як вони просять, провела жінок із двору й уже збиралася повернутись у дім, як раптом увійшла служниця пані Ван:
— Наша пані вимагає кого-небудь із прислуги другого пана.
Сіжень подумала й звернулася до Цінвень, Шеюе й Цювень:
— Я піду до пані, а ви гарненько наглядайте за будинком. Я незабаром повернуся!
Разом зі старою служницею Сіжень вийшла із саду й попрямувала до головного панського будинку.
Пані Ван лежала на тахті й обмахувалася віялом із бананового листя.
— Ти б краще кого-небудь прислала, а то без тебе нікому доглядати за Баоюєм.
— Другий пан заснув, — поспішила заспокоїти її Сіжень. — Та й служниці навчилися йому прислужувати. Так що не хвилюйтеся, будь ласка, пані! Я думала, у вас яке-небудь доручення, тому й прийшла, а то інші що-небудь наплутають.
— Доручень у мене ніяких немає, — відповіла пані Ван, — просто хотіла довідатись, як почувається Баоюй.
— Я зробила другому панові примочки з ліків, які принесла друга панянка Баочай, і йому полегшало. А то він навіть лежати не міг, так було боляче. А зараз заснув.
— Він що-небудь їв?
— Кілька ложок супу, що прислала стара пані, потім розкапризувався й зажадав кислого сливового відвару. Але ж сливи — в’яжучий засіб. Другого пана били й не дозволяли кричати. Від цього в нього напевно вийшов застій крові в серці, і, якби він випив сливового відвару, міг би занедужати. Насилу відговорила його. Розвела півчашки трояндового сиропу, але йому видалося несолодко, і взагалі він заявив, що цей сироп йому набрид.
— Ай-я-я! — скрикнула пані Ван. — Що ж ти раніше не сказала? У мене є трохи пляшечок нектару «ароматна роса», нещодавно прислали, я хотіла трохи відлити Баоюю, але подумала, що він переведе його марно. Візьми дві пляшечки. На чашку води — чайну ложку нектару, виходить дуже ароматний напій.
Пані Ван покликала Цайюнь і звеліла принести «ароматну росу».
— Усього дві пляшечки, більше не треба, — попередила Сіжень, — якщо не вистачить, я ще візьму.
Незабаром Цайюнь принесла нектар і віддала Сіжень.
Пляшечка була заввишки три цуні й загвинчувалася срібною кришечкою. На одній жовтій етикетці було написано «чиста корична роса», на іншій — «чиста роса троянди мейгуй».
— О, відразу видно, що нектар дорогий! — усміхаючись, зауважила Сіжень. — Цікаво, скільки існує на світі таких пляшечок?
— Це подарунок імператора, — пояснила пані Ван. — Хіба не бачиш, що етикетки жовті? Так що зберігай нектар для Баоюя, даремно не витрачай.
Сіжень шанобливо підтакнула й зібралася йти, але пані Ван її затримала:
— Постій, я хочу тебе про дещо запитати. — Пані Ван оглянулася й, переконавшись, що в кімнаті нікого немає, вела далі: — Я прочула, начебто це через Цзя Хуаня батько побив Баоюя — Цзя Хуань його обмовив. Чула ти про це?
— Ні, такого не чула, — відповіла Сіжень. — Знаю лише, що другий пан Баоюй познайомився з актором з палацу якогось вана й начебто зманив його, а звідтіля з’явилася людина й усе розповіла нашому панові. За це пан і покарав Баоюя.
— За це, звичайно, теж, — кивнула головою пані Ван, — але є ще й інша причина.
— Більше я нічого не знаю, — заявила Сіжень і, помовчавши, додала: — Я, пані, набралася сміливості й хочу сказати вам кілька слів. Можливо, це зухвалість, але, відверто кажучи...
Вона замовкла.
— Говори, говори, — підбадьорила її пані Ван.
— Я насмілюся сказати лише в тому разі, якщо буду впевнена, що ви не розсердитеся.
— Говори, говори ж, — кивнула пані Ван.
— Відверто кажучи, — вела далі Сіжень, — провчити Баоюя варто було. Адже невідомо, що може він накоїти, якщо все буде сходити йому з рук.
Пані Ван, сумно зітхнувши, кивнула.
— Дівчинко моя! Я добре тебе розумію! І цілком згодна з тобою. Хіба я не знаю, що за Баоюєм пильно дивитися треба? Виховала ж я старшого сина, і начебто непогано, але, на жаль, він помер. Із Баоюєм по-іншому. Він мій єдиний син, а мені — п’ятдесят. До того ж Баоюй слабий здоров’ям, та й бабуся ним дорожить як скарбом, так що не можна з ним обходитися надто суворо, може статися нещастя, і бабуся нам цього не вибачить. Тому-то Баоюй і розпустився. Колись, бувало, вилаю його або ж урезоню, при цьому поплачу трохи, він слухається. Тепер і це не допомагає. Сваволить, робить що хоче, от і постраждав! Але якби він залишився калікою, що б я робила на схилі віку без опори?
На очі пані Ван навернулися сльози. У Сіжень стало важко на душі.
— Хіба ви можете не любити Баоюя всім серцем? — ледве не плачучи, мовила Сіжень. — Адже це ваш рідний син! Коли в нього все добре, і нам спокійно, ми почуваємося щасливими. Але якщо далі все буде так, як тепер, не знати нам спокою. Тому я щосили намагаюся вмовити другого пана надалі не робити дурниць. Однак мої вмовляння не допомагають. А тут, як на зло, з’явився цей актор зі своєю компанією, от і скоїлося лихо... Не догледіли ми, самі винуваті, не змогли його стримати. До речі, пані, оскільки ви самі про це заговорили, я хочу у вас попросити поради. Боюся тільки, що ви розсердитесь, і тоді, мало того, що всі мої старання виявляться марними, доведеться мені тікати світ за очі.
Пані Ван відчула в її словах прихований натяк і нетерпляче мовила:
— Говори, будь ласка, мила! Тебе часто хвалять останнім часом. Я ж у відповідь кажу, що ти просто уважна до Баоюя або ж що ти дуже чемна, а то взагалі пропускаю ці похвали повз вуха. Зараз, мені здається, ти збираєшся говорити про те, що давно мене турбує. Мені можеш сказати все, тільки нехай інші про це не знають.
— Нічого особливого я говорити не збиралася, — стримано відповіла Сіжень. — Хотіла тільки запитати, чи не можна під яким-небудь приводом переселити другого пана Баоюя в інше місце? Це пішло б йому на користь.