— А якщо скажуть, що я вбив людину, ви теж повірите? — закричав Сюе Пань.
— Заспокойся, — мовила тітонька Сюе, — навіть твоїй сестрі це відомо! Наклепу ми на тебе не зводитимемо!
— Не галасуйте ви, — заходилась їх урезонювати Баочай, — рано чи пізно з’ясується, де чорне, де біле!
І вона суворо звернулася до Сюе Паня:
— Нехай навіть ти у всьому винуватий, справа минула, і нема чого кип’ятитись. Єдине, про що тебе прошу, — не пияч і не лізь у чужі справи! Адже п’єш аби з ким. Дотепер якось обходилось. Але ж може статися нещастя! І тоді всі вважатимуть винуватим тебе, якщо навіть це неправда! І я теж! Що тоді говорити про інших!
Сюе Пань відзначався нестриманістю й усе говорив навпростець. Тому у відповідь на докори матері й сестри він закричав, підхопившись із місця:
— Я зуби виб’ю тому, хто звів на мене наклеп! Комусь знадобилося вислужитися перед Цзя Чженом, і скінчилося тим, що Цзя Чжен побив Баоюя! Але Баоюй не Всевишній! Так чому б батькові його не відлупцювати? А тут, бачте, весь дім догори ногами. Якось чоловік моєї тітки стукнув Баоюя, так стара пані заявила, що це через Цзя Чженя, і вилаяла його. А зараз винуватим я виявився... Але мені тепер однаково! Уб’ю його, та й по всьому! Принаймні буду вважати, що прожив життя не дарма!
Він висмикнув дверний засув і кинувся до виходу.
— Негідник! — крикнула тітонька, перепинивши йому шлях. — Ти що затіяв! Краще вбий спочатку мене!
Очі Сюе Паня від злості стали круглими, як мідні дзвіночки.
— Ах, так? — заволав він. — Здумали мені заважати?! Хочете, щоб я постійно ворогував з Баоюєм? Ні, вже краще всім одразу вмерти.
— Ти чого розкричався? — сказала Баочай, підходячи до Сюе Паня. — Мама й так засмучена, а ти скандалиш, замість того щоб її заспокоїти. Та нехай би навіть не мама, а хто-небудь інший перешкодив тобі заради твого ж блага, тобі варто було б поводитися стриманіше.
— Знову ти за своє! — не вгамовувався Сюе Пань. — Адже сама ж усе видумала!
— Нема чого ображатись, якщо далі власного носа нічого не бачиш! — спересердя мовила Баочай.
— Нехай так! — кричав Сюе Пань. — Але чому ти не гніваєшся на Баоюя, що водить непристойні знайомства? Взяти хоч цю історію із Цігуанем. Ми з ним бачилися разів десять, але ніяких виливів почуттів з його боку не було. А от Баоюю при першій же зустрічі Цігуань подарував пояс, навіть не знаючи, хто він такий. Може, скажеш, я вигадав?
— Помовчав би краще! — в один голос схвильовано закричали тітонька й Баочай. — Адже за це й покарали Баоюя! Тепер ясно, що саме ти його оббрехав!
— Зі світу зжити мене хочете! — скипів Сюе Пань. — Але це б іще добре! Найбільше мене злить, що через Баоюя весь будинок переполошився!
— Хто переполошився? — обурилася Баочай. — Адже це ти розкричався, схопив дверний засув, а тепер звалюєш на інших!
Що тут було заперечити? Сюе Пань розумів, що сестра має рацію, але вирішив не здаватись і, остаточно втративши самовладання, уїдливо зауважив:
— Я давно знаю, що в тебе на мислі, дорога сестрице! Мама говорила, що гідною парою твоєму золотому замку може бути тільки яшма. Яшма є в Баоюя, тому ти й лізеш із шкури, захищаючи його!
Почувши це, Баочай розгубилась і схопила за руку матір.
— Мамо! — крикнула вона крізь сльози. — Ви тільки послухайте, що він говорить!
Сюе Пань зрозумів, що зробив помилку, круто повернувся й утік у свою кімнату. Там він, лаючи себе в душі, повалився на постіль. Але про це ми не розповідатимемо.
Баочай була глибоко ображена, до того ж її обурювало поводження брата. Вона не знала, як бути, засмучувати матір не хотілось, і, ковтаючи сльози, дівчина повернулася до себе. Всю ніч вона проплакала.
Уранці Баочай нашвидку одяглася, не стала ні вмиватися, ні причісуватися й поспішила до матері. По дорозі, як на зло, їй зустрілася Дайюй, яка на самоті милувалася квітами.
— Ти куди? — запитала Дайюй.
— Додому, — відповіла Баочай і, не зупиняючись, пішла далі.
Дайюй помітила, що Баочай чимось засмучена, очі її заплакані й тримається вона не так, як зазвичай.
— Поберегла б здоров’я, сестро! — сміючись, крикнула їй услід Дайюй. — Навіть двома глечиками твоїх сліз його не вилікувати від побоїв!
Якщо хочете дізнатися, що сталося далі, прочитайте наступний розділ.
Розділ тридцять п’ятий
Бай Юйчуань пробує суп з листя лотоса;
Хуан Цзіньін майстерно плете сітку з візерунком із квітів сливи
Отже, Баочай, заклопотана думками про матір і брата, навіть не повернула голови у відповідь на глузування Дайюй. А та стояла в тіні, спрямувавши погляд у той бік, де був двір Насолоди пурпуром. Дайюй бачила, як туди ввійшли й незабаром вийшли Лі Вань, Інчунь, Таньчунь, Ін’ер і Січунь зі своїми служницями. От тільки Фенцзє не з’являлася.
— Може, її затримали справи? — міркувала Дайюй. — Інакше вона неодмінно з’явилася б побалакати, щоб зайвий раз догодити старій пані й матері Баоюя. Неспроста це.
Роблячи припущення, Дайюй ненароком підвела голову й побачила безліч жінок, одягнених у яскраві плаття. Вони входили у ворота двору Насолоди пурпуром. Дайюй придивилася: це була матінка Цзя, підтримувана Фенцзє, за нею ішли пані Сін, пані Ван, а також дівчатка й жінки-служниці.
Дайюй мимоволі подумала: як добре тим, у кого є батько й мати. І великі, як перлини, сльози покотилися по її обличчю.
Останніми у ворота ввійшли тітонька Сюе й Баочай.
У цей час до Дайюй підійшла Цзицзюань:
— Панянко, настав час приймати ліки — охолонуть!
— Відчепись! — роздратовано сказала Дайюй. — Яке тобі діло, приймаю я чи не приймаю ліки?
— Як же не приймати? — не вгамовувалася Цзицзюань. — Адже у вас тільки-но пройшов кашель. Не важливо, що зараз п’ятий місяць і спекотно, однаково треба бути обережнішими! А ви піднялися так рано і відколи стоїте на сирій землі! Відпочили б хоч трохи!
Дайюй начебто тільки зараз опам’яталася й відчула, як ниють від утоми ноги. Постоявши трохи, вона, опираючись на руку Цзицзюань, повернулася до павільйону Ріки Сяосян.
Тут, тільки-но Дайюй увійшла у ворота, їй впали в око вигадливі тіні бамбука на землі, вкритій густими мохами, і згадалися рядки з п’єси «Західний флігель»:
«Шуаньвень не пощастило в житті, зате в неї були мати й немовля брат», — подумала Дайюй, і їй знову захотілося плакати.
Несподівано закричав і зіскочив із жердинки папуга в клітці, що висіла під карнизом тераси.
— Ах, щоб тебе! — розсердилася Дайюй, здригнувшись од переляку. — Всю мене пилом обсипав!
Папуга знову стрибнув на жердинку й прокричав:
— Сюеянь, скоріше відсувай фіранку, панянка прибула!
Дайюй підійшла до папуги, постукала по жердинці:
— Корм у тебе є? А вода?
Наслідуючи Дайюй, папуга здригнувся, потім зітхнув і прокричав:
Дайюй і Цзицзюань розсміялися.
— Ви щодня говорите ці слова, панянко, — мовила Цзицзюань, — не дивно, що папуга їх запам’ятав.
Дайюй наказала повісити клітку в кімнаті, біля вікна, і сіла поруч на стілець. Вона випила ліки й раптом помітила, що тіні бамбука у дворі стали довшими й вимальовуються на шовку, яким затягнуте вікно, у кімнаті стемніло, столик і мата стали прохолодними. Не знаючи, чим розсіяти тугу, що нахлинула, Дайюй заходилася дражнити папугу й учити його своїх улюблених віршів. Але про це ми докладно не розповідатимемо.