Дайюй слухала й кивала головою. Потім Фенцзє звернулася до служниць:
— Речі панянки Лін Дайюй внесли в дім? Скільки приїхало з нею служниць? Негайно приготуйте для них дві кімнати, нехай відпочивають.
Поки тривала ця розмова, служниці подали чай і фрукти, і Фенцзє запросила всіх до столу.
— Платню служникам за цей місяць видали? — запитала друга тітка.
— Видали, — відповіла Фенцзє. — Я зі служницями щойно піднімалася нагору шукати атлас, про який говорила вчора пані, але так і не знайшла. Видно, пані забула.
— Овва! — зауважила пані Ван. — Візьми будь-яких два шматки на плаття сестриці. Я ввечері пришлю по них служницю.
— Присилайте. Я все приготувала, ще до приїзду сестриці, — відповіла Фенцзє.
Пані Ван усміхнулася й мовчки кивнула.
Коли служниці прибрали зі столу, стара пані Цзя звеліла двом мамкам провести Дайюй до обох дядьків — братів її матері.
— Дозвольте мені провести племінницю, — промовила пані Сін, дружина Цзя Ше, встаючи із мати, — так, мабуть, зручніше.
— Проведи, — всміхнулася матінка Цзя. — Чого даремно сидіти!
Пані Сін узяла Дайюй за руку й попрощалася з пані Ван. Служники їх провели до других воріт.
Було подано криту синім лаком коляску із зеленим верхом, і коли пані Сін і Дайюй сіли в неї, служниці опустили фіранки. Потім служники віднесли коляску на просторіше місце й упрягли в неї смирного мула.
Виїхавши через західні бічні ворота, коляска рушила до головного східного входу палацу Жунго, в’їхала в криті чорним лаком більші ворота й опинилася біля других внутрішніх воріт.
Пані Сін вийшла з коляски, за нею пішла Дайюй, і вони разом попрямували у двір. Дайюй подумала, що десь тут розташований сад палацу Жунго.
Пройшовши через триярусні ворота, вони побачили головний будинок з маленькими вишуканими флігелями й терасами, зовсім не схожими на величні будівлі тієї частини палацу Жунго, де жила матінка Цзя. У дворі було багато дерев, то тут, то там височіли гірки різнобарвного каміння.
Заледве вони переступили поріг залу, як назустріч їм вийшла ціла юрба наложниць і служниць, ошатно одягнених, із коштовними прикрасами.
Пані Сін запропонувала Дайюй сісти, а сама послала служницю по Цзя Ше.
Служниця незабаром повернулася й доповіла:
— Пан звелів передати, що не вийде, він нездужає. До того ж він боїться, як би ця зустріч не засмутила і його, й панянку. Він просить панянку не журитись — у бабусі й у тітки їй буде не гірше, ніж удома. А з сестрами — веселіше, хоча вони дурні й неосвічені. Якщо панянці щось не сподобається, нехай не соромиться, скаже.
Дайюй підвелася, кілька разів шанобливо кивнула, посиділа трохи й почала прощатися.
Пані Сін умовляла її залишитися попоїсти, але Дайюй з усмішкою відповіла:
— Ви такі люб’язні, тітонько, що відмовлятися, справді, незручно. Але я маю ще піти поклонитися другому дядькові, і якщо затримаюся, мене вважатимуть нечемною. Я відвідаю вас якось, а зараз, сподіваюся, ви мені вибачите.
— Нехай буде по-твоєму, — погодилася пані Сін і наказала двом мамкам відвезти Дайюй назад. Вона провела дівчинку до воріт, дала ще кілька розпоряджень служникам і, лише коли коляска від’їхала, повернулася в дім.
Дайюй дісталася тієї частини палацу, де жила бабуся, вийшла з коляски й побачила бруковану алею, вона починалася просто від воріт. Мамки й няньки негайно оточили її, повели в східному напрямку через прохідну залу, що простяглася зі сходу на захід, і біля ритуальних воріт перед входом у двір зупинилися. Тут теж були величні будівлі, флігелі й склепінчасті двері, тільки не схожі на ті, які Дайюй уже бачила. Лише тепер вона здогадалася, що це жіночі покої.
Коли Дайюй наближалася до зали, увагу її привернула дошка з дев’ятьма золотими драконами на чорному тлі, де було написано: «Зала щастя й благоденства». А нижче дрібними ієрогліфами: «Такого-то року, місяця й числа цей автограф подаровано імператором Цзя Юаню, відзначеному титулом Ганго-гуна». Під цим написом стояла імператорська печатка.
На червоному столику із сандалового дерева з орнаментом у вигляді згорнутих кільцем драконів стояв бронзовий старовинний триніжок, що позеленів од часу, заввишки три чі, а позаду, на стіні, висіла виконана тушшю картина, що зображувала очікування аудієнції в імператорському палаці. По один бік картини стояла різьблена золота чаша, по інший — кришталевий кубок, а на підлозі вишикувалися в ряд шістнадцять стільців із кедрового дерева. На двох дошках чорного дерева були вирізані золоті ієрогліфи — парний напис вихваляв нащадків дому Жунго:
Нижче йшли дрібні ієрогліфи: «Цей напис зроблено власноручно потомственим наставником Му Ши, наділеним за особливі заслуги титулом Дун’аньського вана».
Зазвичай пані Ван жила не в головному будинку, а в невеликому східному флігелі із трьома покоями, і мамки провели Дайюй просто туди.
Біля вікна, на широкому кані, покритому заморським бордовим килимом, — довгаста червона подушка з вишитим золотом драконом і великий матрац теж із зображенням дракона, тільки на жовтому тлі. Обабіч кана — маленькі лаковані столики, у вигляді квітки сливи; на столику ліворуч — триніжок часів Вень-вана, а поряд із ним — коробочка з пахощами й ложечка; на столику праворуч — чудова жучжоуська ваза[33], що переливається всіма барвами веселки, з найрідкіснішими живими квітами. Біля західної стіни — чотири крісла в чохлах із червоного зі сріблистим відливом квітчастого шовку, і перед кожним — ослінчик для ніг. Праворуч і ліворуч від крісел також два високі столики з чайними чашками й вазами для квітів. Було там іще трохи всяких меблів, але докладно описувати їх ми не будемо.
Мамка запропонувала Дайюй сісти на кан — там на краю лежали два невеликі парчеві матрацики. Але Дайюй, знаючи своє становище в домі, не піднялася на кан, а опустилася на стілець у східній частині кімнати. Служниці поспішили налити їй чаю. Дайюй пила чай і розглядала служниць: одягом, прикрасами, а також манерами вони відрізнялися від служниць з інших родин.
Не встигла Дайюй випити чай, як служниця в червоній шовковій кофті з оборками й синій облямованій тасьмою безрукавці підійшла до неї й, усміхнувшись, сказала:
— Пані просить панянку зайти до неї.
Стара мамка повела Дайюй до будиночка із трьох покоїв у південно-східній частині двору. Просто проти входу стояв на кані низенький столик, де лежали книги й було розставлено чайний посуд; біля східної стіни лежала чорна атласна подушка — такі для зручності зазвичай підкладають під спину. Сама пані Ван, відкинувшись на другу подушку, таку ж, сиділа коло західної стіни й, тільки-но з’явилася Дайюй, жестом запросила її сісти зі східного боку. Але Дайюй вирішила, що це місце Цзя Чжена, і сіла на один із трьох стільців, покритих кольоровими чохлами. Пані Ван довелося кілька разів повторити запрошення, поки нарешті Дайюй сіла на кан.
— З дядьком побачишся іншим разом, — сказала пані Ван, — він сьогодні поститься. Дядько звелів передати, що твої двоюрідні сестри — дуже гарні. Будеш разом з ними вишивати. Сподіваюся, ви порозумієтесь. Одне мене турбує: є тут у нас джерело всіх лих, як мовиться, «злий дух суєтного світу». Він нині поїхав до храму і повернеться лише надвечір, ти його неодмінно побачиш. Не звертай на нього уваги. Так роблять і твої сестри.
Дайюй давно чула від матері, що в неї є племінник, який народився з яшмою в роті, упертий і неслухняний, учитися не хоче, а от з дівчатками готовий гратися без кінця. Але бабуся упадає всією душею коло нього, і ніхто не зважується осадити його. Про нього й говорить пані Ван, здогадалася Дайюй.
33