А тепер повернімося до Баочай. Коли вона прийшла до матері, та причісувалася.
— Що це ти так рано? — здивувалася мати.
— Хотіла запитати, як ви почуваєтесь, мамо, — відповіла дівчина. — Коли я пішла вчора, брат продовжував галасувати?
Вона сіла поруч із матір’ю й заплакала. На очі тітоньки Сюе також навернулися сльози, але вона стрималася й почала вмовляти дочку:
— Не ображайся на нього, дитя моє! Я покараю цього дурня! Бережи себе, адже мені нема на кого більше сподіватися!
Почувши ці слова, Сюе Пань, що був у дворі, вбіг у кімнату, поклонився спочатку правбруч, потім ліворуч і звернувся до Баочай:
— Вибач мені, мила сестрице! Вчора в гостях я випив зайвого й, сам не знаю, як це вийшло, наговорив тобі всяких дурниць! Не дивно, що ти розсердилася!
Баочай, що плакала, закривши руками обличчя, підвела голову й усміхнулася.
— Удаєш із себе безневинне дитя! — скрикнула вона й сердито плюнула. — Ти, ясна річ, незадоволений, що ми з мамою не даємо тобі бешкетувати! От і намагаєшся всіма силами від нас відкараскатися.
— З чого ти взяла, сестрице? — засміявся Сюе Пань. — Раніше ти не була такою підозрілою.
— Ти от думаєш, що сестра тебе обмовляє, — втрутилася в розмову тітонька Сюе. — Згадав би краще, що ти наговорив їй учора ввечері? Тільки божевільний таке міг наплести!
— Не гнівайтеся, мамо, — почав просити Сюе Пань. — І сестра нехай заспокоїться! Хочете, я кину пити?
— Так би давно! — з усмішкою мовила Баочай.
— Не вірю я йому! — рішуче заявила тітонька Сюе. — Це було б рівносильно чуду, — так, як би дракон зніс яйце!
— Якщо я не стримаю своєї обіцянки, нехай сестра вважає мене тварюкою! — скрикнув Сюе Пань. — Адже це через мене ви із сестрою втратили спокій! Мати завжди турбується, це не дивно, але сестра... Виходить, мене й справді не можна вважати людиною! І це зараз, коли мій якнайперший обов’язок виявляти синівську слухняність і піклуватися про сестру. Ні, я гірший за тварюку!
У пориві каяття Сюе Пань навіть заплакав. У тітоньки Сюе зробилося важко на душі.
— Годі тобі, — зупинила Баочай брата. — Бачиш? Мама зараз заплаче.
— Так хіба я цього хочу? — витираючи очі, мовив Сюе Пань. — Гаразд! Не будемо більше про це говорити! Покличте Сянлін, нехай наллє сестрі чаю.
— Мені не хочеться чаю, — відповіла Баочай. — Ось мама вмиється, і ми з нею підемо.
— Сестричко, — мовив Сюе Пань, — обруч, який ти носиш на шиї, потьмянів, треба б почистити.
— Навіщо? — запитала Баочай. — Він блищить.
— І платтів у тебе мало, — вів далі Сюе Пань. — Скажи, який тобі подобається колір, який візерунок тканини, я роздобуду!
— Я ще старі плаття не зносила, — заперечила Баочай, — навіщо мені нові?
Тим часом тітонька Сюе переодяглась, і вони з Баочай пішли провідати Баоюя. Сюе Пань вийшов слідом за ними.
Дійшовши до двору Насолоди пурпуром, тітонька Сюе й Баочай побачили на терасах бічних прибудов безліч дівчаток-служниць, жінок та старих і зрозуміли, що сюди прибула матінка Цзя.
Увійшовши в будинок, мати й дочка з усіма привіталися, після чого тітонька звернулася до Баоюя, що лежав на тахті.
— Як ти почуваєшся?
— Уже краще, — відповів Баоюй, намагаючись підвестися. — Справді, тітонько, я не заслуговую на увагу вашу й сестри Баочай.
— Якщо тобі чого-небудь хочеться, говори, не соромся, — мовила тітонька Сюе, допомагаючи йому лягти.
— Авжеж, тітонько, — обіцяв Баоюй.
— Може, хочеш чого-небудь смачного? — втрутилася тут пані Ван. — Скажи, я звелю приготувати.
— Нічого мені не хочеться, — похитав головою Баоюй. — Хіба що супу з листя і квітів лотоса, що ви мені минулого разу присилали, — він мені дуже сподобався.
— Ні, ви тільки послухайте, — засміялася Фенцзє. — Думаєте, йому справді сподобався цей суп? Нічого подібного! Просто він хоче похвастатися своїм витонченим смаком!
Але матінка Цзя відразу наказала служницям негайно приготувати суп і кілька разів повторила свій наказ.
— Не хвилюйтеся, бабусю, я сама розпоряджуся, — мовила Фенцзє. — Тільки ніяк не пригадаю, де формочки.
Вона звеліла одній із жінок-служниць піти на кухню й попросити формочки в старшого кухаря, однак жінка незабаром повернулася й сказала:
— Кухар говорить, що віддав формочки вам.
— Можливо, — подумавши, погодилася Фенцзє, — але хто ж їх узяв потім у мене? Скоріше за все доглядач чайної.
Вона послала служницю до доглядача, виявилось, і той нічого не знає. Зрештою з’ясувалося, що всі кулінарні формочки перебувають у хранителя золотого та срібного посуду, і через якийсь час їх принесли.
Це була невелика коробочка, що тітонька Сюе прийняла від служниці. У коробочці чотирма рядами лежали срібні пластинки завдовжки близько одного чі й завширшки цунь, із заглибленнями завбільшки з біб. Заглиблення нагадували формою хризантеми, квіти сливи, квіти лотоса, квіти водяного горіха. Таких заглиблень, що відзначаються витонченістю й добірністю, на кожній пластинці було близько трьох десятків.
— У вас передбачено все до дрібниць! — захоплено мовила тітонька Сюе, звертаючись до матінки Цзя й пані Ван. — Навіть для супу є формочки! А я й не здогадалася б, що це таке, якби не сказали ви мені заздалегідь!
Намагаючись випередити інших, Фенцзє з усмішкою мовила:
— Знаєте, тітонько, у чому тут справа? Способи приготування всіх цих страв були придумані торік з нагоди приїзду нашої імператриці. Я, зізнатись, уже не пам’ятаю, як готують суп, що сподобався Баоюю, знаю тільки: в нього потрібно додати для аромату молоде листя лотоса. Я пробувала цей суп, по правді кажучи, він мені не сподобався. Навряд чи хто-небудь їстиме його часто. Тому й приготували його всього лиш раз. Ніяк не зрозумію, чому Баоюю він припав до смаку?
Вона взяла в тітоньки Сюе коробочку, віддала служниці й наказала негайно піти на кухню й розпорядитися, щоб усе було приготовлено. Ще вона веліла зварити з десятка курей десять мисок бульйону.
— Навіщо так багато? — поцікавилася пані Ван.
— На те є своя причина, — всміхнулася Фенцзє. — Такі страви в нас у домі готують не часто, і, оскільки Баоюй про неї згадав, сподіваюся, ви, пані, а також бабуся й тітонька не відмовитесь її покуштувати. Навіщо втрачати нагоду? До речі, я й сама охоче поласую новою стравою.
— Ну й хитра ж ти, мавпочко! Хочеш поласувати за чужий рахунок! — розсміялася матінка Цзя, а слідом за нею й усі інші.
— Подумаєш, за чужий рахунок, — вела далі Фенцзє. — Всі витрати я беру на себе!
І вона повернулася до служниці:
— Скажи на кухні, щоб приготували все як слід. Та нехай не скупляться на приправи!
Служниця шанобливо підтакнула й пішла.
Баочай, що стояла поруч, усміхнулася:
— Кілька років я живу тут і переконалася, що другій пані Фенцзє, хоч яка гостра вона на язик, бабусю не перевершити.
— Дитя моє! — сказала матінка Цзя. — Де вже мені, старій, змагатися з Фенцзє! Інша справа, коли я була в її віці! Не беруся судити, чи поступається вона мені в дотепності, а от твоїй матінці до неї далеко. Твоя матінка що колода, ні поговорити не вміє, ні свекрові зі свекрухою догодити! Зате Фенцзє й моторна, і дотепна, не дивно, що всі її люблять!
— По-вашому, виходить, люблять лише тих, хто гострий на язик? — запитав Баоюй.
— У кожного свої достоїнства й свої недоліки, — заперечила матінка Цзя, — у тому числі й у тих, хто гострий на язик. Так що вони нітрохи не кращі за інших.