— Цілком вірно! — вигукнув Баоюй. — Тепер зрозуміло, чому тітоньку Сюе ви любите не менше, ніж Фенцзє. Інакше вам подобалися б лише Фенцзє та сестриця Дайюй!
— Що стосується дівчаток, то нехай пані Сюе не вважає за лестощі, але, по-моєму, у нашій родині немає рівних її дочці Баочай! — мовила матінка Цзя.
— Ви помиляєтеся, шановна пані, — заперечила тітонька Сюе, — і слова ваші йдуть не від щирого серця.
— Стара пані й при інших хвалить Баочай, — підтвердила пані Ван. — Так що повірте, це не лестощі.
Баоюй очікував, що матінка Цзя похвалить Дайюй, тому її слова виявилися для нього несподіванкою. Він подивився на Баочай, засміявся, а та, зніяковівши, відвернулася й стала розмовляти із Сіжень.
Аж тут увійшла служниця й запросила всіх обідати. Матінка Цзя підвелася й сказала Баоюю:
— Гляди гарненько лікуйся!
Вона дала кілька вказівок служницям, запросила пообідати разом із нею тітоньку Сюе й, опираючись на плече Фенцзє, попрямувала до виходу.
— Суп готовий? — запитала вона на ходу й звернулася до тітоньки Сюе: — Якщо вам сподобається яка-небудь страва, скажіть мені, я ж бо знаю, як змусити це дівчисько Фенцзє приготувати все, що потрібно.
— Шановна пані, ви до Фенцзє несправедливі! — з усмішкою сказала тітонька Сюе. — Адже вона на знак особливої поваги часто надсилає вам смачні страви, але ви їх навіть не куштуєте.
— Що ви, тітонько! — скрикнула Фенцзє. — Бабуся їсть усе без розбору, вона й мене давно з’їла б, але запевняє, буцім людське м’ясо кисле!
Всі так і попадали зо сміху. Навіть Баоюй.
— Друга пані й справді може кого завгодно вбити своїм язиком! — зауважила Сіжень, але тут Баоюй схопив її за руку й посадив поруч із собою.
— Ти давно на ногах, напевно, втомилася? — сказав він.
— Так, зовсім забула! — раптом спохватилася Сіжень. — Поки панянка Баочай не пішла, треба її попросити, щоб прислала Ін’ер сплести сітку.
— Добре, що нагадала! — зрадів Баоюй і, звівшись на постелі, крикнув у вікно: — Сестрице Баочай, якщо Ін’ер по обіді вільна, нехай прийде до нас плести сітку!
— Я неодмінно її пришлю, — відповіла Баочай.
Матінка Цзя не розчула й запитала в Баочай, у чому справа. Та пояснила.
— Виконай його прохання, миле дитя! — сказала матінка Цзя. — Пришли Ін’ер. А натомість можеш взяти одну з моїх служниць, у мене багато вільних!
— Ми неодмінно пришлемо Ін’ер, — пообіцяли тітонька Сюе й Баочай. — Їй зовсім нічого робити. Цілими днями пустує!
Так, розмовляючи між собою, вони рухалися далі, коли раптом помітили біля кам’яної скелі Сян’юнь, Пін’ер і Сянлін — вони рвали квіти бальзамину. Заздрівши матінку Цзя, дівчата кинулися їй назустріч.
Незабаром усі наблизилися до воріт саду. Пані Ван запропонувала матінці Цзя зайти відпочити, і матінка Цзя, в якої розболілися ноги, охоче погодилась.
Пані Ван наказала служницям побігти вперед і приготувати для матінки Цзя сидіння. Наложниця Чжао поспішила вийти, пославшись на слабість. Залишилися тільки наложниця Чжоу та служниці. Вони швидко опустили фіранку, установили крісло, постелили покривала.
Опираючись на руку Фенцзє, матінка Цзя ввійшла в дім і сіла на хазяйське місце, запропонувавши тітоньці Сюе зайняти місце для гостей. Баочай і Сян’юнь улаштувалися біля їхніх ніг. Пані Ван піднесла матінці Цзя чай, Лі Вань подала чай матінці Сюе.
— Нехай прислужують невістки, — сказала матінка Цзя пані Ван, — а ти сідай. Поговоримо трохи!
Пані Ван опустилася на ослін і сказала Фенцзє:
— Нехай рис для старої пані принесуть сюди! Та звели подати ще чого-небудь!
Фенцзє вийшла, віддала розпорядження, і служниці кинулись їх виконувати.
Пані Ван звеліла покликати панянок. Але прийшли тільки Таньчунь і Січунь, Інчунь послалася на слабість, а про Дайюй і казати нема чого: з десяти обідів, на які її запрошували, вона бувала тільки на п’ятьох, тому нікому й на думку не спало про неї турбуватися.
Незабаром принесли різні страви. Фенцзє, тримаючи в руках палички зі слонової кістки, загорнені в рушник, з усмішкою сказала:
— Бабусю й тітонько, не пригощайте одна одну, сьогодні пригощаю я!
— Нехай буде по-твоєму, — погодилася матінка Цзя й запитливо подивилася на тітоньку Сюе.
Та кивнула головою.
Фенцзє розклала на столі чотири пари паличок для їжі: дві пари для матінки Цзя й тітоньки Сюе — у середині й дві пари по боках — для Баочай і Сян’юнь. Пані Ван і Лі Вань стояли обабіч столу й стежили, як служниці подають їжу. Фенцзє спершу розпорядилася відкласти частину страв для Баоюя.
Матінка покуштувала суп із листя лотоса, після чого пані Ван звеліла Юйчуань віднести суп Баоюю.
— Самій їй, мабуть, не донести, — зауважила Фенцзє.
У цей час увійшли Ін’ер і Тунсі. Знаючи, що вони вже обідали, Баочай звернулася до Ін’ер:
— Другий пан Баоюй сказав, щоб ти прийшла сплести сітку. От і йди до нього разом із Юйчуань.
— Слухаюся! — відповіла Ін’ер і пішла за Юйчуань.
Коли вони вийшли з дому, Ін’ер сказала:
— Як же ми понесемо? Далеко ж, та й день жаркий.
— Не турбуйся, я знаю, як це зробити, — відповіла Юйчуань.
Вона підкликала одну з жінок-служниць, звеліла їй поставити страви на тацю і йти, а сама разом з Ін’ер пішла слідом. Біля двору Насолоди пурпуром Юйчуань взяла в служниці тацю й разом з Ін’ер увійшла в дім.
Сіжень, Шеюе й Цювень, що затіяли гру з Баоюєм, поспішно підхопилися.
— Як добре, що ви прийшли! — вигукнули вони.
Вони прийняли тацю зі стравами. Юйчуань сіла на ослін, а Ін’ер не насмілилася сісти, навіть коли Сіжень подала їй ослінчик для ніг.
Баоюй був у нестямі від радості, коли побачив Ін’ер. Але поява Юйчуань одразу нагадала йому про її старшу сестру Цзіньчуань. Він зніяковів, засмутивсь і, забувши про Ін’ер, почав розмову з Юйчуань. Сіжень вважала незручним залишати Ін’ер без уваги, повела її в іншу кімнату й почала пригощати чаєм.
Тим часом Шеюе приготувала чашки й палички для їжі й подала Баоюю.
— Як почувається твоя матінка? — запитав Баоюй.
Юйчуань почервоніла від гніву й, навіть не дивлячись у бік Баоюя, коротко відповіла після паузи:
— Добре!..
Баоюю стало не по собі, він помовчав трохи і знову запитав:
— Хто звелів тобі нести сюди обід?
— Хто ж іще, як не пані Фенцзє й твоя матінка! — відповіла Юйчуань.
Обличчя її зі слідами сліз було сумним — вона не могла забути Цзіньчуань. Баоюю хотілося втішити її, але він соромився при служницях виявляти свої почуття. Під різними приводами він випровадив їх і залишився наодинці з Юйчуань.
Спочатку Юйчуань нічого не відповідала на його розпитування, але, побачивши, який чемний і ласкавий Баоюй, який щирий, відчула незручність. Уже краще б він був байдужний і похмурий, його лагідність і покірність обеззброювали дівчину, і незабаром на обличчі її з’явилася ледь помітна усмішка.
— Дорога сестро, насип мені супу! — попросив Баоюй.
— Я ніколи нікого не годувала, — заперечила Юйчуань, — зачекай, прийдуть служниці й нагодують тебе.
— А я й не прошу, щоб мене годували! Просто хочу, щоб ти подала суп, мені ще важко ходити. А потім можеш піти й попоїсти. Я не затримуватиму тебе й морити голодом не збираюсь. Але якщо тобі ліньки встати, доведеться мені самому насипати собі супу.
Із цими словами він звівся на постелі, та відразу зі стогоном упав на подушку.
— Лежи, лежи! — вигукнула Юйчуань, підхопившись із місця. — У своєму колишньому житті ти, видно, багато грішив, і от відплата!
Вона посміхнулася й подала йому суп.
— Ти можеш гніватися на мене скільки завгодно, сестрице, тільки щоб ніхто не бачив, — сказав Баоюй. — А при бабусі або матінці будь трохи лагіднішою, а то перепаде тобі!
— А ти їж швидше, зуби не заговорюй! Без тебе все знаю! — сказала Юйчуань.