Баоюй зробив кілька ковтків, поставив миску й заявив:
— Несмачно!
— Амітаба! — здивувалась Юйчуань, скорчивши гримасу. — Що ж тоді смачно?
— Зовсім несмачно, — повторив Баоюй. — Якщо не віриш, покуштуй сама!
Юйчуань розсердилася й зробила кілька ковтків.
— Ну от, а тепер буде смачно! — вигукнув Баоюй.
Юйчуань зрозуміла, що Баоюй з неї пожартував, просто хотів, аби вона хоч трохи попоїла.
— Ти сказав, що несмачно, — всміхнулася вона, — так нарікай на себе! Більше не одержиш!
Баоюй засміявся, але, хоч як просив Юйчуань дати йому супу, та затялася й веліла служницям подати інші страви. Аж тут на порозі з’явилася служниця й доповіла:
— З дому другого пана Фу прийшли дві мамки запитати про ваше здоров’я й просять дозволу ввійти!
Баоюй одразу зрозумів, що мамок прислав суддя Фу Ши.
Фу Ши, що був учнем Цзя Чжена, домігся високого становища лише завдяки впливу родини Цзя. Цзя Чжен ставився до нього по-особливому, не так, як до інших учнів і прихильників, тому Фу Ши постійно посилав своїх людей із візитами до палацу Жунго.
Баоюй терпіти не міг нахабних чоловіків і дурних жінок, одначе мамок наказав упустити. Була на те своя причина.
Говорили, що молодша сестра Фу Ши на ім’я Фу Цюфан не має собі рівних за красою й талантами. Баоюй жодного разу її не бачив, але відчував до неї симпатію й повагу. Не впустити мамок значило якимось чином образити Фу Цюфан. А цього Баоюй не хотів.
Розбагатів Фу Ши нещодавно і вважався вискочкою. Завдяки достоїнствам Цюфан він сподівався поріднитися з якою-небудь знатною сім’єю й дотепер усе тяг зі сватанням сестри, хоча їй уже минуло двадцять три роки. У знатних і багатих сім’ях Фу Ши вважали незаможним, зате надто гордим і зарозумілим. Фу Ши плекав мрію коли-небудь поріднитися з сім’єю Цзя й підтримував з нею близькі відносини.
От і зараз він прислав до палацу Жунго двох жінок зі свого дому, причому найдурніших. Вони ввійшли, запитали про здоров’я Баоюя й не могли більше вимовити ні слова.
При сторонніх Юйчуань ніяково було жартувати з Баоюєм, і, тримаючи в руках миску із супом, вона уважно слухала, що він говорить. Раптом Баоюй простягнув руку, щоб узяти в Юйчуань миску, Юйчуань не помітила, миска перекинулась, і гарячий суп вилився просто на руки Баоюю. Юйчуань перелякалася, закричала й підхопилася з місця.
Приспіли служниці й забрали миску.
— Ти не обварила руки? — схвильовано запитав Баоюй.
Юйчуань, а за нею й інші служниці розсміялися.
— Ти сам обшпарився, а в мене запитуєш! — вигукнула Юйчуань.
Тільки зараз Баоюй відчув біль. Служниці заходилися витирати йому руки.
Баоюй не захотів більше їсти, вимив руки й узявся до чаю. Жінки посиділи трохи й почали прощатися; Цінвень провела їх до містка.
По дорозі жінки пащекували.
— Недарма балакають, що Баоюй гарний, але дурний, — зауважила одна. — Він як плід, на який можна дивитись, але не можна їсти! Обшпарив собі руки, а запитує в інших, чи не боляче.
— Я чула, коли приходила сюди минулого разу, що всі в домі його вважають дивним, — відповіла інша. — Якось він промок до нитки, а кричав іншим: «Скоріше ховайтеся!» Ну чи не смішно? Ще кажуть, що він ні з того ні з сього то сміється, то плаче. Побачить ластівку або рибку, розмовляє з ними, як з людьми; подивиться на місяць і зірки — починає зітхати або що-небудь бурмоче собі під ніс. До того ж слабовільний, усі ці дівчиська вертять ним як хочуть. Сподобається йому яка-небудь дрібниця, він дорожить нею, як скарбом, а що не до душі — б’є й ламає, нехай навіть ця річ коштує тисячу або десять тисяч лянів срібла.
Ведучи далі балачку, жінки минули ворота й вийшли із саду.
Тільки-но гості пішли, Сіжень повернулася разом з Ін’ер і запитала Баоюя, які сітки треба сплести.
— Я зовсім забув про тебе, — виправдовувався Баоюй, звертаючись до Ін’ер, — заговорився. Мені дуже хочеться, щоб ти сплела мені кілька шовкових сіток. Того й потурбував тебе.
— Для чого вони вам? — запитала Ін’ер.
— Це неважливо, — з усмішкою відповів Баоюй. — Для найрізноманітніших речей!
— Для найрізноманітніших речей?! — сплеснула руками Ін’ер. — Це я й за десять років не зроблю!
— Ти вже постарайся, мила, для мене, — почав просити Баоюй. — Справ у тебе зараз ніяких немає!
— Але не можна ж плести всі відразу, — заступилася Сіжень за Ін’ер. — Скажіть, які саме вам потрібні в першу чергу! Для віяла, для чоток чи для хустки?
— Для хустки, — вирішив Баоюй.
— А якого вона кольору? — запитала Ін’ер.
— Яскраво-червоного.
— Тоді сітка має бути чорна або темно-синя. Щоб хустка виділялася на її тлі. Вийде дуже красиво.
— А з якими кольорами найкраще сполучається колір соснових пагонів? — запитав Баоюй.
— З кольором рум’яного персика.
— От і прекрасно! Все має бути красиве й просте!
— Втім, сітка кольору зеленої цибулі або жовтої верби мала б набагато вишуканіший вигляд, — зауважила Ін’ер.
— Що ж! — погодився Баоюй. — Нехай тоді одна сітка буде кольору зеленої цибулі, а інша — кольору рум’яного персика.
— А візерунок який?
— Хіба візерунки не всі однакові? — здивувався Баоюй.
— Звичайно, ні, — відповіла Ін’ер. — Можна зробити візерунок у вигляді кадильних свічок, слонячих очей, у вигляді ланцюга з квадратиків або кружечків, у вигляді сливових квітів або листя плакучої верби.
— З яким візерунком ти сплела сітку для своєї панянки? — запитав Баоюй.
— Із букетиком квітів сливи.
— Дуже добре! Таку ж і для мене зроби, — сказав Баоюй і попросив Сіжень принести нитки.
— Подано обід для дівчат! — почувся голос за вікном.
— Підіть попоїжте, — звелів Баоюй служницям.
— Як же ми залишимо гостю? — заперечила Сіжень.
— Годі тобі! — мовила Ін’ер, розбираючи нитки. — Ідіть і їжте!
Сіжень вийшла, залишивши двох дівчаток-служниць на випадок, якщо Баоюю що-небудь знадобиться.
Баоюй стежив за тим, як Ін’ер плете сітку, і вів із нею розмову.
— Скільки тобі років?
— П’ятнадцять, — відповіла дівчина.
— Як твоє прізвище?
— Хуан[257].
— Прізвище прекрасно сполучається з ім’ям, — засміявся Баоюй. — Ти дійсно справжня жовта іволга!
— Раніше мене звали Цзіньїн — Золота іволга, — всміхнулась Ін’ер, — але потім панянка, а за нею й інші почали називати мене Ін’ер.
— Панянка Баочай, напевно, тебе любить? — поцікавився Баоюй. — Упевнений, що, коли вона вийде заміж, неодмінно візьме тебе із собою.
Ін’ер розсміялася, прикривши рукою рот.
— Я вже говорив сестрі Сіжень, що заздрю тому, кому пощастить взяти в дім твою панянку й тебе, — вів далі Баоюй.
— Ви ще не знаєте, які рідкісні достоїнства в моєї панянки, — сказала Ін’ер. — Про красу я не кажу, не це головне.
Баоюй як зачарований слухав ніжний, співучий голос Ін’ер, але коли та заговорила про Баочай, не витерпів і запитав:
— Які ж надзвичайні достоїнства у твоєї панянки? Розкажи!
— Гаразд, — погодилась Ін’ер, — тільки панянці не говоріть.
— Звичайно! — пообіцяв Баоюй.
— Що це ви тут притихли? — несподівано донеслось із-за дверей, і на порозі з’явилася сама Баочай. Баоюй захвилювався, запропонував їй сісти.
— І охота тобі казна-чим займатися, — сказала Баочай, дивлячись на майже готову сітку в руках Ін’ер. — Краще б пояс сплела та прикрасила яшмою.
Баоюй розсміявся й заплескав у долоні:
— Сестра Баочай має рацію, я чомусь не подумав про пояс. От тільки не знаю, який вибрати колір.
— Колір воронового крила, мабуть, не підійде, — мовила Баочай, — яскраво-червоний також, жовтий занадто різкий, синій надто похмурий. Найкраще переплести золотаву нитку із чорною.