— Ви тільки послухайте, як говорить ця дівчинка! — вигукнула тітонька Сюе. — Слова з неї сиплються, як горіхи з перекинутого візка! І розрахунки в неї ясні, і доводи розумні!
— А ви думали, тітонько, я можу помилитися? — запитала Фенцзє.
— Що ти! Що ти! Хіба ти коли-небудь помилялася? — скрикнула тітонька Сюе. — Мені просто хочеться, щоб ти говорила спокійніше й берегла свої сили!
Фенцзє ледь не пирснула зо сміху, але стрималася й продовжувала уважно слухати пані Ван.
А пані Ван після деяких роздумів мовила:
— Завтра ж вибери служницю для старої пані, і нехай їй платять, як дотепер платили Сіжень. А Сіжень буде одержувати по два ляни срібла й по одній в’язці монет із моїх двадцяти лянів. Усе інше нехай їй видають нарівні з наложницями Чжао й Чжоу, тільки не із загальної скарбниці, а за мій рахунок.
— Ви чули? — вигукнула Фенцзє, звертаючись до тітоньки Сюе. — Адже я те ж саме говорила! Так що все виходить по-моєму.
— І це справедливо, — сказала тітонька Сюе. — Не кажучи вже про зовнішність Сіжень, такий характер, учинки та обходження з людьми тепер воістину рідкість!
— Усім вам добре відомі достоїнства Сіжень, — крізь сльози мовила пані Ван. — Баоюю з нею не зрівнятися. Щастя його, якщо Сіжень буде й далі йому служити!
— У такому разі, навіщо їй таїтись, адже вона може із завтрашнього дня перейти жити до Баоюя, — зауважила Фенцзє.
— Мабуть, не варто, — заперечила пані Ван. — Баоюй занадто молодий, та й батько буде проти. І от іще що. Поки Сіжень служниця, Баоюй її слухається, хоча обходиться з нею вільно. А стане вона наложницею, не насмілиться йому суперечити. Років два-три треба почекати, а там подивимося.
Розмовляти більше було ні про що, і Фенцзє, поклонившись пані Ван, вийшла з кімнати. На терасі її чекали економки, щоб доповісти про справи. Заледве вона з’явилась, як вони підійшли й запитали:
— Про що це ви так довго розмовляли з пані? Напевно, стомилися!
Фенцзє нічого не відповіла, засукала рукави й зупинилася на порозі, зауваживши:
— Тут прохолодніше, я постою трохи, нехай вітерцем обвіє. — Вона помовчала й додала: — Вам здалося, начебто я занадто довго розмовляла з пані? А що б ви стали робити на моєму місці, якби пані раптом згадала всі справи за останні двісті років і зажадала пояснень?
Вона знову зробила паузу й, холодно посміхнувшись, вела далі:
— Доведеться тепер бути суворішою! Нехай скаржаться на мене пані, я не боюся! Нічого ці розпусні й балакучі баби не доможуться! Служницям зменшили платню, а я, бач, винувата! А подумали вони про те, чи достойні мати трьох служниць?!
Так, гніваючись і лаючись, Фенцзє вирушила до матінки Цзя. Але про це ми не розповідатимемо.
Тим часом тітонька Сюе, Баочай та інші, покінчивши з кавуном, попрощалися з матінкою Цзя й розійшлися. Баочай і Дайюй вирушили в сад. По дорозі Баочай намагалась умовити Дайюй зайти до павільйону Духмяного лотоса, але Дайюй відмовилася, пославшись на те, що їй треба купатися.
Дайюй пішла до себе, і Баочай рухалась далі сама. Вона зайшла була у двір Насолоди пурпуром, аби побалакати з Баоюєм і розсіяти дрімоту, але там панувала мертва тиша, навіть два журавлі під бананами, здавалося, спали. Баочай минула галерею, ввійшла в дім і побачила, що в передпокої сплять на ліжку покотом служниці.
Обігнувши ширму, Баочай увійшла в кімнату Баоюя. Він теж спав, а біля нього сиділа з вишиванням Сіжень. Поруч із нею лежала мухогонка з лосиного хвоста з ручкою з кістки носорога.
— Надто ти дбайлива! — засміялася Баочай, підходячи до Сіжень. — Навіщо тобі мухогонка?! Невже в кімнату можуть пробратися мухи й комарі?
Сіжень здригнулася від несподіванки, але, побачивши Баочай, поклала вишивання на коліна і з усмішкою тихо сказала:
— Як ви мене налякали, панянко! Звичайно, я й сама знаю, що крізь густий серпанок ні комарі, ні мухи не проникнуть. Але мошкара якось пролазить! Я була задрімала й раптом відчуваю, хтось мене вкусив, та так боляче, як мураха!
— Нічого дивного! — зауважила Баочай. — За домом річка, на березі пахнуть квіти. У кімнаті аромат пахощів. А комахи зазвичай водяться серед квітів і летять на захід. Хіба ти не знаєш?
Баочай подивилася на вишивання в руках Сіжень. Це був начеревник з білого шовку на червоній підкладці, Сіжень вишила на ньому качку й селезня серед лотосів. Лотоси були червоні, листя темно-зелене, а качки строкаті.
— Ай-я! — вигукнула Баочай. — Яка краса! Але чи варто витрачати час на дрібниці? Для кого ж це?
Сіжень приклала палець до губ і вказала на сплячого Баоюя.
— Навіщо йому? — засміялася Баочай. — Адже він уже дорослий!
— Саме тому, що це йому не потрібно, я й вишиваю так ретельно, — пояснила Сіжень. — Якщо сподобається, він, можливо, й надягне. Зараз дуже спекотно, а він спить неспокійно, тому зайвий одяг не зашкодить. Тоді нехай собі розкривається! Ви кажете, я витратила багато часу, але це ще що! Подивилися б ви, який начеревник на ньому зараз!
— До чого ж ти терпляча! — вигукнула Баочай.
Сіжень засміялась і сказала:
— Так напрацювалася, що спину ломить. Може, доглянете за ним, панянко, а я трохи пройдуся?
— Гаразд! — погодилася Баочай, і Сіжень вийшла.
Захоплена вишивкою, Баочай не подумала про те, що залишається наодинці з Баоюєм. Дівчина сіла на місце Сіжень і знову взялася розглядати візерунок. Вишивка була до того гарна, що Баочай не втрималася, взяла голку й заходилася вишивати.
У цей же самий час Дайюй зустрілась із Сян’юнь і вмовила її піти привітати Сіжень. Але у дворі Насолоди пурпуром стояла тиша й усі спали. Тоді Сян’юнь вирішила пошукати Сіжень у флігелі, а Дайюй підійшла до вікна й крізь тонкий шовк побачила сплячого Баоюя в рожевій зі сріблястим відливом сорочці, біля нього — Баочай з вишиванням у руках, а біля неї — мухогонку.
Приголомшена Дайюй поспішила сховатися. Потім поманила до себе Сян’юнь і, затиснувши рукою рот, щоб не розсміятися, показала їй на вікно. Охоплена цікавістю, Сян’юнь зазирнула до кімнати й уже готова була розреготатись, але тут згадала, яка завжди лагідна з нею Баочай і як любить Дайюй засуджувати інших і лихословити. Тому вона смикнула Дайюй за рукав і сказала:
— Зовсім забула! Сіжень говорила, що нині опівдні піде на ставок прати. Ходімо туди!
Дайюй усе зрозуміла, але не показала виду й пішла за Сян’юнь.
Заледве встигла Баочай вишити кілька пелюстків, як Баоюй заворушився й почав уві сні бурмотати:
— Хіба можна вірити цим буддійським і лаоським ченцям? Вигадали, начебто яшма й золото, призначені одне для одного долею. Ні! Долею пов’язані лише камінь і дерево!
Баочай замислилася була, але тут з’явилася Сіжень.
— Іще не прокинувся? — запитала вона.
Баочай похитала головою.
— Я щойно зустріла панянок Дайюй і Сян’юнь, — сказала Сіжень. — Вони не заходили сюди?
— Ні, не бачила, — відповіла Баочай. — А що вони тобі сказали?
— Нічого особливого, — відповіла Сіжень, мимоволі зніяковівши. — Просто так, пожартували!
— Цього разу вони не жартували, — заперечила Баочай. — Я хотіла тобі дещо розповісти, але ти відразу пішла.
У цю мить з’явилася служниця і сказала Сіжень, що її кличе Фенцзе.
— Це саме у тій справі, — мовила Баочай і разом із Сіжень і двома служницями покинула двір Насолоди пурпуром. Від Фенцзе Сіжень почула те, що їй збиралася сказати Баочай. Іще Фенцзе попередила, що дякувати потрібно тільки пані Ван і що до матінки Цзя не треба йти, чим поставила Сіжень у незручне становище.