Розмову напередодні Сіжень сприйняла як жарт і вже встигла забути, тому сказала зі сміхом:
— Так ти й справді збожеволів!
Баоюй промовчав. Тільки зараз він зрозумів, що кожне піклується лише про власну долю, і з цього дня, скрушно зітхаючи, думав:
«Хто ж окропить слізьми мою могилу?»
Тим часом Дайюй, помітивши, що Баоюй сам не свій, вирішила, що це знову якась мара, і, як нічого не було, сказала:
— Я щойно від твоєї матінки, виявляється, завтра день народження тітоньки Сюе. Мені звеліли довідатися, чи збираєшся ти до неї в гості. Якщо збираєшся, попередь матінку!
— Я не був навіть у старшого пана Цзя Ше в день його народження, навіщо ж мені ходити до тітоньки? Я взагалі не хочу, щоб мене хто-небудь бачив. Та і як у таку спеку надягати вихідний костюм? Ні, нізащо не піду! Думаю, тітонька не розсердиться.
— Як ти можеш так говорити? — скрикнула Сіжень. — Тітонька й живе недалеко, і по родинній лінії тобі ближча, ніж старший пан. Що вона подумає, якщо ти не прийдеш її привітати? А боїшся спеки, устань раніше, привітай її, випий там чаю й повертайся додому! Все-таки краще, ніж зовсім не піти.
— Так, так! — зі сміхом вигукнула Дайюй, не давши Баоюю рота розкрити. — Ти неодмінно мусиш провідати сестру Баочай, хоча б за те, що вона відганяла від тебе комарів.
— Яких комарів? — запитав здивований Баоюй.
Сіжень йому розповіла, як напередодні вдень він заснув, а вона попросила панянку Баочай побути з ним трохи.
— Даремно ти це зробила! — докірливо похитав головою Баоюй. — Стільки злих язиків навколо! Неодмінно піду завтра!
Поки відбувалася ця розмова, з’явилася Сян’юнь, по неї прислали з дому, і вона прийшла попрощатися. Баоюй і Дайюй підхопилися й запропонували їй сісти, але вона відмовилась, і їм обом нічого не залишалось, як її провести. Сян’юнь ледве стримувала сльози, але плакати й скаржитися на свою гірку долю соромилася.
Прийшла Баочай, Сян’юнь стало ще важче, і вона зволікала з від’їздом. Одначе Баочай, знаючи, що служниці розкажуть про все тітці й та розгнівається, заходилась її квапити. Сян’юнь провели до других воріт.
Баоюй хотів іти далі, але Сян’юнь запротестувала. Вона підкликала його до себе й прошепотіла на вухо:
— Якщо бабуся про мене забуде, нагадай, щоб як-небудь знову послала по мене.
Баоюй кивнув.
Після від’їзду Сян’юнь усі повернулися в сад.
Якщо хочете дізнатися, що сталося далі, прочитайте наступний розділ.
Розділ тридцять сьомий
У кабінеті Осінньої свіжості збирається поетичне товариство «Бегонія»;
у дворі Духмяних трав придумують теми для віршів про хризантему
Ми не розповідатимемо про те, що Баоюй після від’їзду Сян’юнь, як і раніше, веселився, гуляв у саду й захоплювався віршами, а повернемося до Цзя Чжена. З того дня як Юань-чунь провідала рідних, він іще ретельніше виконував свій службовий обов’язок, прагнучи віддячити імператору за зроблену милість.
Імператору були до душі прямий характер Цзя Чжена та його бездоганна репутація. І хоча посаду він дістав не в результаті державних іспитів, а в спадщину, людиною він був високоосвіченою, й імператор призначив його своїм повноважним посланцем по екзаменаційній лінії, тим самим показавши, що піклується про висування чесних і здібних людей.
Цзя Чжен благоговійно прийняв веління імператора, за допомогою ворожіння вибрав щасливий для від’їзду двадцятий день восьмого місяця, зробив жертвопринесення предкам, розпрощався з матінкою Цзя й вирушив у путь.
Про те, як проводжав його Баоюй і що робив у дорозі сам Цзя Чжен, розповідати немає потреби.
З від’їздом батька Баоюй відчув себе зовсім вільним, цілими днями бавився й пустував у саду Розкішних видовищ, нічим серйозним не займався, загалом, як мовиться, дні й ночі заповнював порожнечею.
Одного разу його здолала нудьга і, щоб хоч трохи розважитися, він провідав матінку Цзя, від неї побіг до пані Ван, але нудьга не проходила. Він повернувся в сад, але тільки почав був переодягатись, як з’явилася Цуймо й подала йому аркуш кольорового паперу. Це був лист.
— Як же це я забув провідати сестру Таньчунь! — вигукнув Баоюй. — Дуже добре, що ти прийшла! Як почувається твоя панянка? Їй краще?
— Панянка зовсім здорова, сьогодні навіть ліки не приймала, — відповіла Цуймо. — Виявляється, в неї була легка застуда.
Баоюй розгорнув лист. От що там було написано:
«Молодша сестра Таньчунь шанобливо повідомляє своєму другому старшому братові, що напередодні ввечері небо прояснилося й місяць був надзвичайно яскравий, немов умитий дощем. Уже тричі перевернули водяні годинники, а я все не лягала, бродила біля паркану під покровом тунгових дерев, поки не змерзла від вітру й роси.
Нещодавно ви особисто потурбувалися мене провідати, а потім прислали мені зі служницею в подарунок плоди лічжи й лист, гідний пензля Чженьціна[258]. Хіба заслуговую я таких знаків уваги?!
Повернувшись у кімнату, я схилилася над столом і раптом подумала про те, чому предки, живучи у світі, де всі прагнули слави й багатства, селилися біля підніжжя високих і пінливих водоспадів.
Запрошуючи друзів із близьких і далеких місць, вони висмикували чеку й хапалися за голоблі[259]. Разом із однодумцями збирали поетичні товариства й читали вірші. І хоча часом це бувало скороминущим захопленням, слава їх залишалася в століттях.
Ваша молодша сестра талантами не відзначається, зате їй випало щастя жити серед струмочків та гірок і захоплюватися вишуканими віршами Лін Дайюй і Сюе Баочай. Та ба! У нас на відкритих вітру дворах і на місячних терасах не збираються знамениті поети. Але ж там, де „майорить прапор серед абрикосів“, або коло струмка Персиків можна пити вино й складати вірші!
Хто сказав, що в прославленому поетичному товаристві „Лотос“ могли бути лише чоловіки й що в товариство „Східні гори“ не приймали жінок?
Якщо ви, незважаючи на глибокий сніг, удостоїте мене своїм відвідуванням, я звелю прибрати в кімнатах і очікуватиму вас.
Про що з повагою повідомляю».
Закінчивши читати, Баоюй радісно заплескав у долоні й засміявся:
— Яка ж розумниця третя сестричка! Зараз побіжу до неї, і ми про все поговоримо!
Баоюй вискочив із кімнати, Цуймо пішла за ним. Але заледве вони дістались альтанки Струмливих ароматів, як Баоюй побачив воротарку, що поспішала назустріч також із листом у руках.
— Вам послання від брата Цзя Юня, — наблизившись до Баоюя, сказала жінка. — Він звелів запитати про ваше здоров’я й чекає біля воріт.
От що було в листі:
«Нікчемний і незначний син Цзя Юнь шанобливо довідується про дорогоцінне здоров’я й бажаний спокій свого батька!
Відтоді як ви зробили мені божественну милість, визнавши своїм сином, я дні й ночі думаю, як би висловити вам свою повагу й покірність. На жаль, такої нагоди дотепер не трапилося.
Нещодавно мені звелено було закупити квіти й трави, і, на превелике моє щастя, я познайомився з багатьма відомими садівниками й побував у багатьох знаменитих садах. Випадково дізнався, що існує досить рідкісний вид білої бегонії, роздобути яку важко. Але все-таки мені вдалося дістати два горщики. Залиште їх для себе, якщо, як і раніше, вважаєте мене своїм сином!
Я не насмілився особисто з’явитися, щоб не збентежити панянок, які гуляють у саду, адже погода стоїть дуже спекотна! Тому я й вирішив шанобливо запитати про ваше здоров’я в листі.
Схиливши коліна, ваш син Цзя Юнь висловлює вам свою глибоку синівську повагу».
— Він що-небудь приніс? — з усмішкою запитав Баоюй у жінки.
— Два горщики з квітами, — відповіла та.
258
259