— Ви маєте на увазі хлопчика, що народився з яшмою в роті? — з усмішкою запитала вона. — Мама мені часто про нього розповідала. Його, здається, звати Баоюй, і він на рік старший за мене, пустотливий, сестер дуже любить. Але ж він живе разом із братами, в іншому будинку, а я буду із сестрами.
— Нічого ти не знаєш, — засміялася пані Ван. — У тім-то й річ, що це хлопчик особливий. Бабуся його балує, і він дотепер живе разом із сестрами. Варто одній із них сказати йому зайве слово, так він од захвату може накоїти казна-чого, і тоді клопоту не обберешся. Тому я тобі й раджу не звертати на нього уваги. Буває, що він міркує цілком розумно, але якщо вже на нього найде, верзе всякі нісенітниці. Так що не дуже-то його слухай.
Дайюй нічого не говорила, тільки кивала головою.
Несподівано ввійшла служниця й звернулася до пані Ван:
— Стара пані запрошує вечеряти.
Пані Ван заквапилася, підхопила Дайюй під руку, і вони разом вийшли з будинку через чорний хід. Пройшли по галереї в західному напрямку й через бічні двері вийшли на бруковану доріжку, що тяглася з півдня на північ — од невеликої зали із прибудовами до білого кам’яного екрана, що затуляв собою двері в маленький будиночок.
— Тут живе твоя старша сестра Фенцзє, — пояснила пані Ван. — Якщо тобі що-небудь знадобиться, звертайся тільки до неї.
Біля воріт дворика стояли кілька хлопчиків-служників у віці, коли починають відпускати волосся[34] та збирають його в пучок на маківці.
Пані Ван і Дайюй минули прохідну залу, пройшли у внутрішній дворик, де були покої матінки Цзя, і через задні двері ввійшли до будинку. Заледве з’явилася пані Ван, як служниці відразу ж заходилися розставляти столи та стільці.
Удова Цзя Чжу, пані Лі Вань, подала келихи. Фенцзє розклала палички для їжі, і тоді пані Ван внесла суп. Матінка Цзя сиділа на тахті, праворуч і ліворуч від неї стояли по два стільці. Фенцзє підвела Дайюй до першого стільця ліворуч, але Дайюй зніяковіла й нізащо не хотіла сідати.
— Не соромся, — підбадьорила її усмішкою матінка Цзя, — твоя тітка й дружини старших братів їдять в іншому будинку, а ти в нас гостя й по праву можеш зайняти це місце.
Лише тоді Дайюй сіла. З дозволу старої пані сіла й пані Ван, а за нею Інчунь та обидві її сестри — кожна на свій стілець. Інчунь на перший праворуч, Таньчунь — на другий ліворуч, Січунь — на другий праворуч. Біля них стали служниці з мухогонками, полоскальницями й рушниками. Біля столу порядкували Лі Вань і Фенцзє.
У передпокої також стояли служниці — молоді й старші, але навіть легкий кашель не порушував тиші.
По вечері служниці подали чай. Удома мати не дозволяла Дайюй пити чай одразу після їжі, щоб не розладнати шлунок. Тут усе було інакше, та доводилося підкорятися. Заледве Дайюй взяла чашку з чаєм, як служниця піднесла їй полоскальницю, виявляється, чаєм слід було прополоскати рот. Потім усі вимили руки, і знову було подано чай, але вже не для полоскання.
— Ви всі йдіть, — мовила матінка Цзя, звертаючись до дорослих, — а ми поговоримо.
Пані Ван підвелася, проказала заради пристойності кілька фраз і вийшла разом із Лі Вань і Фенцзє.
Матінка Цзя запитала Дайюй, які книги вона читала.
— Нещодавно прочитала «Чотирикнижжя»[35], — відповіла Дайюй.
Дайюй у свою чергу запитала, які книги прочитали її двоюрідні сестри.
— Де вже їм! — махнула рукою матінка Цзя. — Вони й вивчили ж бо всього кілька ієрогліфів!
У цей час ззовні почулися кроки, увійшла служниця й доповіла, що повернувся Баоюй.
«Цей Баоюй напевно слабкий і непоказний на вигляд...» — подумала Дайюй.
Але, обернувшись до дверей, побачила стрункого юнака; вузол його волосся був схоплений ковпачком із червоного золота, інкрустованим коштовним камінням; чоло ледве не до самих брів приховувала пов’язка із зображенням двох драконів, які граються перлиною. Одягнений він був у темно-червоний парчевий халат з вузькими рукавами й вишитим золотою та срібною нитками візерунком із метеликів, які пурхають серед квітів, перехоплений у талії витканим квітами поясом із довгою бахромою у вигляді колосся; поверх халата — темно-синя кофта з японського атласу, з темно-синіми, зібраними у вісім кіл квітами, що ледь поблискують, а внизу прикрашена рядом китиць; на ногах чорні атласні чобітки на білій підошві. Лице юнака було прекрасне, як світлий місяць у середині осені, та свіжістю не поступалося квітці, що розпустилася весняного ранку; волосся на скронях гладеньке, рівне, ніби підстрижене, брови — густі, чорні, немов підведені тушшю, ніс прямий, очі чисті та прозорі, як води Хуанхе восени. Здавалося, навіть у хвилини гніву він усміхається, у погляді бриніла ніжність. Шию прикрашало блискаюче намисто з підвісками із золотих драконів і чудова яшма на сплетеній з різнобарвних ниток тасьмі.
Дайюй здригнулася: «Мені таке знайоме обличчя цього юнака! Де я могла його бачити?»
Баоюй запитав про здоров’я[36] матінки Цзя, а та сказала:
— Провідай матір і повертайся!
Незабаром він повернувся, але мав уже інший вигляд. Волосся було заплетене в тонкі кіски з вузенькими червоними стрічечками на кінцях і зібране на маківці в одну товсту, блискучу, мов лак, косу, прикрашену чотирма круглими перлинами й коштовним камінням, вставленим у золото. Шовкова куртка з квітами на сріблясто-червоному тлі, штани із зеленого сатину з візерунком, чорні панчохи з парчевою облямівкою та червоні черевики на товстій підошві; на шиї та ж коштовна яшма й намисто, а ще ладанка з ім’ям і амулети. Обличчя Баоюя було до того білим, що здавалося напудреним, губи — немов нафарбовані помадою, погляд ніжний, ласкавий, на вустах усмішка. Вся витонченість, якою може нагородити природа, втілилась у вигині його брів; усі почуття, властиві живій істоті, світилися в куточках очей. Загалом, він був надзвичайно гарний собою, але хто знає, що ховалося за цією бездоганною зовнішністю.
Нащадки склали про нього два вірші на мотив «Місяць над Сіцзяном», дуже точно визначивши його вдачу:
І далі:
Тим часом матінка Цзя зустріла Баоюя з посмішкою й запитала:
— Навіщо ти переодягався? Спершу треба було привітатися з гостею! Познайомся! Це твоя двоюрідна сестриця!
Баоюй обернувся й у тендітній, чарівній дівчинці відразу впізнав дочку тітки Лін. Він підійшов, поклонився й, повернувшись на своє місце, почав уважно розглядати Дайюй. Вона здалася йому надзвичайною, зовсім не схожою на інших дівчаток. Воістину:
34
35
36
37