— Піди гарненько вмийся й причешися, та надягни вихідне плаття. Потім повернешся сюди, візьмеш подарунки й поїдеш до панянки Ши Сян’юнь.
— Краще відразу давайте подарунки й скажіть, що потрібно передати на словах, — мовила стара. — Навіщо дурно ходити туди й сюди?
Сіжень принесла дві невеликі, обтягнуті шовком коробки, в одну поклала водяні каштани й плоди евріоли, в іншу поставила блюдо з каштанами, зацукрованими з корицею, і сказала:
— Це фрукти нового врожаю з нашого саду. Другий пан посилає їх панянці Ши Сян’юнь. Панянка говорила, що їй дуже подобається це агатове блюдо — вона може залишити його собі. У згортку робота, що панянка просила для неї зробити, нехай вибачає, якщо вийшло грубо. Скажи панянці, що другий пан Баоюй звелів запитати про її здоров’я, а від нас передай привіт.
— Ви, панянко, запитали б у другого пана, чи не бажає він іще що-небудь передати панянці Сян’юнь, — попросила нянька Сун, — а то він потім скаже, що я забула.
Сіжень кивнула й звернулася до Цювень:
— Він усе ще там, у третьої панянки?!
— Так, у неї, — відповіла Цювень. — Вони щось там обговорюють, хочуть створити якесь поетичне товариство й складати вірші. Гадаю, ніяких доручень у другого пана не буде, так що можна їхати.
Нянька Сун зібрала речі й вирушила переодягатися.
— Вийдеш через задні ворота саду, — напучувала її Сіжень, — там тебе чекатиме хлопчик-служник із коляскою.
Про те, як нянька Сун їздила до Ши Сян’юнь, розповідати немає потреби.
Незабаром повернувся Баоюй. Він помилувався бегонією, а потім розповів Сіжень про поетичне товариство. Сіжень у свою чергу йому повідомила, що послала няньку Сун із подарунками до Ши Сян’юнь.
— І як це ми про неї забули! — сплеснув руками Баоюй. — Ото ж то я відчуваю, когось не вистачає. Як добре, що ти нагадала, — треба запросити Сян’юнь. Без неї в нашому товаристві буде нецікаво.
— Нічого не вийде! — зауважила Сіжень. — Адже панянка Сян’юнь не може розпоряджатися собою, не те що ви всі. Ти запросиш, а її не відпустять із дому, вона тільки засмутиться.
— Спробуємо, — стояв на своєму Баоюй. — Я попрошу бабусю по неї послати.
У цей час повернулася нянька Сун. Вона передала Баоюю «подяку за увагу», Сіжень — «подяку за послугу» і сказала:
— Панянка запитує, що робить другий пан, я їй відповіла, що вони з панянками влаштували якесь товариство й складають вірші. Панянка Ши Сян’юнь дуже засмутилася, що її не покликали.
Баоюй одразу ж вирушив до матінки Цзя й попросив послати по Сян’юнь.
— Зараз уже пізно, — зауважила матінка Цзя, — а вранці неодмінно пошлю.
Баоюй засмучений повернувся до себе.
Наступного ранку він знову пішов до матінки Цзя, поквапити її. Сян’юнь приїхала лише пополудні, тоді Баоюй нарешті заспокоївся й докладно розповів їй про все, що сталося після її від’їзду. Він хотів прочитати їй вірші, але Лі Вань запротестувала:
— Не треба читати, назви тільки рими. Сян’юнь спізнилась, і її варто оштрафувати — нехай напише вірші. Складе гарні, приймемо її до товариства, погані — ще оштрафуємо: нехай тоді влаштовує для нас частування.
— Це я маю оштрафувати вас за те, що забули мене запросити! — усміхнулася Сян’юнь. — Добре, давайте рими! Талантами я не відзначаюсь, але постаратися можу. Я готова підмітати для вас підлогу й кадити пахощі, тільки прийміть мене до свого товариства.
Слова Сян’юнь усім сподобались, і вони заходилися докоряти одне одного:
— І як це ми забули її запросити!
Аж тут на Сян’юнь найшло натхнення, єдиним духом вона склала два вірші й переписала начисто, взявши перший пензлик, який трапився під руку.
— От вам мої вірші на задані рими, — всміхнулася вона. — Чи добре, чи погано, не знаю, але наказ ваш я виконала.
— Ми написали чотири вірші й думали, що тему вичерпано, — зізналися дівчата, приймаючи аркуш з віршами. — А ти придумала відразу два! Невже в тебе з’явилися нові оригінальні думки? Швидше за все ти повторила нас.
І вони почали читати вірші.
Кожний рядок переривався піднесеними вигуками, а коли читання було закінчено, всі хором заявили:
— Ці вірші так само гарні, як оспівана в них бегонія. Тож кращої назви, ніж «Бегонія», не придумати.
— Ви говорили, що хочете мене оштрафувати. У такому разі дозвольте мені завтра ж зібрати товариство, — сказала Сян’юнь.
Усі погодилися, вигукнувши:
— Прекрасно!
Потім перечитали написані напередодні вірші й зробили зауваження.
Увечері Баочай запросила Сян’юнь до себе у двір Духмяних трав. При світлі лампи дівчата обговорювали теми для майбутніх віршів, а також майбутнє частування. Сян’юнь без угаву базікала, але все не до речі, і Баочай зрештою її перебила:
— Частування — це не найголовніше, воно скоріше для забави, але треба зважати на можливості й у той же час намагатися нікого не скривдити. Декількох в’язок монет, які ти вдома одержуєш на місяць, тобі, звичайно ж, не вистачає. І якщо ти все витратиш зараз, твоя тітка розсердиться. Та й однаково цих грошей не вистачить. Виходить, доведеться тобі їхати додому або позичати в кого-небудь тут.
Вислухавши все це, Сян’юнь завагалася.
— У мене є свій план, — вела далі тим часом Баочай. — Прикажчики з нашої крамниці десь дістають чудових крабів, нещодавно прислали мені кілька штук. У нас у домі всі, починаючи від старої пані й кінчаючи слугами, люблять крабів. Тут якось тітонька говорила, що збирається запросити стару пані в сад помилуватися коричними квітами й покуштувати крабів, але, видно, щось їй перешкодило. Ти поки нічого не говори про наше товариство, просто запроси всіх на частування. А коли старші розійдуться, ми зможемо складати вірші, скільки завгодно. Я попрошу брата дістати пару кошиків найжирніших і найм’ясистіших крабів, взяти в крамниці кілька глечиків кращого вина й два-три блюда фруктів. Бачиш, як усе просто!
Сян’юнь була розчулена добротою Баочай.
— Як добре ти придумала! — вигукнула вона.
266
269