— Я завжди говорила, що Сян’юнь дуже уважна, — зауважила матінка Цзя, — завжди все передбачить.
На стовпах перед входом висіли вертикальні парні написи, і матінка Цзя наказала Сян’юнь їх прочитати.
Сян’юнь прочитала:
Матінка Цзя подивилася на горизонтальну дошку з написом над входом і, обернувшись до тітоньки Сюе, мовила:
— Коли мені було стільки років, скільки зараз нашим дівчаткам, у нас у річці, неподалік від будинку, теж стояв такий павільйон, називався він, здається, вежею Ранкової зорі в головах. Я дуже любила бавитися там із подругами. Одного разу я оступилась, упала з містка й ледве не потонула. На щастя, мене встигли врятувати, я тоді поранила голову об дерев’яний цвях. Дотепер на скроні шрам із палець завбільшки, тільки його під волоссям не видно. Вдома боялися, що я занедужаю, скупавшись у холодній воді, та все обійшлося.
— Подумати тільки, — зауважила Фенцзє, — якби ви тоді не вижили, хто б зараз насолоджувався всією цією пишнотою? Видно, із самого дитинства доля вам накреслила наперед велике щастя й довголіття. І їхньою запорукою є ваш шрам. Усе робиться з волі духів! Адже й у Шоусіна[270] на голові був глибокий шрам, але велике щастя, що випало на його долю, і довголіття хлюпнули через край і перетворилися на ґулю!
Всі так і попадали зо сміху, в тому числі її матінка Цзя.
— Ця мавпочка не знає пристойностей! — зі сміхом сказала вона. — Навіть із мене насміхається! Ох, відірву я твій балакучий язик!
— Незабаром їстимемо крабів! — сказала Фенцзє. — Щоб підняти бабусі настрій, я постаралась її насмішити. Так що тепер вона напевно з’їсть подвійну порцію!
— У такому разі я не відпущу тебе додому! — всміхнулася матінка Цзя. — Принаймні посміюся вдосталь!
— Це ви її розбестили своєю любов’ю, — зауважила пані Ван. — Якщо так і далі піде, на неї взагалі не буде управи!
— А я й люблю її за те, що вона така, — заперечила матінка Цзя. — Фенцзє вже не дитина, знає, що добре, що погано. Адже нам, жінкам, тільки й можна базікати і сміятися, коли ми самі. Правил пристойності вона не порушує, навіщо ж тримати її в шорах?
Коли ввійшли в альтанку, служниці подали чай, а Фенцзє розставила келихи й розклала палички для їжі. За столик, який стояв на підвищенні, сіли матінка Цзя, тітонька Сюе, Баочай, Дайюй і Баоюй. За столик зі східної сторони — Сян’юнь, пані Ван, Інчунь, Таньчунь і Січунь, а за столиком із західної сторони, біля дверей, порожніми були два місця — для Лі Вань і Фенцзє, які не насмілювалися сісти при старших і стояли в очікуванні біля столиків матінки Цзя й пані Ван.
— Принесіть поки з десяток крабів, і досить, — розпорядилася Фенцзє, — інші нехай варяться на парі. Коли знадобляться, ми скажемо.
Вона зажадала води, вимила руки і, продовжуючи стояти, почала чистити найбільшого краба для тітоньки Сюе.
— Я очищу сама, так смачніше, — сказала тітонька Сюе, — не турбуйся!
Тоді Фенцзє подала краба матінці Цзя, а потім Баоюю.
— Підігрійте вино, — наказала вона служницям і розпорядилася приготувати для миття рук воду з порошком із зеленого горошку, для аромату додати туди листя хризантеми й кориці.
Сян’юнь з’їла одного краба й підвелася з місця, щоб почастувати інших. Вона вийшла з павільйону, покликала служниць, наказала їм наповнити два блюда крабами й віднести наложницям Чжао й Чжоу. Коли вона повернулася, Фенцзє сказала:
— Ти їж, а про гостей я сама подбаю! Встигну попоїсти, коли всі розійдуться.
Але Сян’юнь не погодилася, наказала поставити в бічній галереї два столики й запросила Юаньян, Хупо, Дайся, Цайюнь і Пін’ер.
— Друга пані, — звернулася Юаньян до Фенцзє, — якщо ви подбаєте про стару пані, я піду попоїсти.
— Іди, іди, не турбуйся! — відповіла та.
Сян’юнь повернулася на своє місце, а Фенцзє й Лі Вань продовжували прислужувати.
Трохи згодом Фенцзє пішла в галерею. Тільки-но вона з’явилася, Юаньян, яка з апетитом уминала крабів, піднялася.
— Чого ви прийшли, друга пані? — запитала вона. — Дали б нам хоч трохи побути самим!
— Ти зовсім розпустилась останнім часом, Юаньян! — усміхнулася Фенцзє. — Я замість тебе прислужую за столом, а ти не тільки не дякуєш мені, а ще ображаєшся! І навіть не квапишся налити мені келих вина!
Юаньян зі сміхом підхопилася, налила вина й піднесла до самих губ Фенцзє. Та, не відриваючись, випила. Хупо й Дайся наповнили другий келих, Фенцзє і його осушила. Тоді Пін’ер швидко очистила краба й подала Фенцзє шматочок.
— Полийте оцтом і покладіть побільше імбиру, — сказала Фенцзє.
Покінчивши із крабом, вона підвелася.
— Ви їжте, а я піду.
— Яка ви все-таки безсовісна! — скрикнула Юаньян. — Усіх наших крабів з’їли!
— Прикуси язика! — засміялася Фенцзє. — Ти, напевно, не знаєш, що сподобалася другому панові Цзя Ляню й він хоче просити в старої пані дозволу взяти тебе в наложниці?
— Ай! Це ви все самі вигадали! — вигукнула Юаньян, клацнувши язиком, і почервоніла від зніяковілості. — Ох, і витру я свої брудні руки об ваше обличчя!
Вона встала й потяглася руками до Фенцзє.
— Дорога сестро! — прикинувшись переляканою, почала благати Фенцзє. — Вибач мені!
— Якби навіть Юаньян захотіла перейти жити до другого пана Цзя Ляня, сестра Ін’ер їй ніколи не вибачила б цього! — розсміялася Хупо. — Ви тільки подивіться, вона не з’їла й двох крабів, а вже встигла випити два блюдця оцту![271]
Пін’ер, що чистила жирного краба, підхопилася й хотіла мазнути ним Хупо по обличчю.
— Зараз я тобі покажу, базіко! — жартома напустилася вона на дівчину.
Хупо, сміючись, ухилилась, і Пін’ер улучила крабом просто в щоку Фенцзє.
— Ай-я! — скрикнула Фенцзє від несподіванки.
Всі голосно розреготалися.
— Ах ти дохлятина! — розсердилася Фенцзє, але відразу, не витримавши, розсміялася. — Так об’їлася, що нічого не бачиш! Мене здумала мазати?
Пін’ер поспішно витерла Фенцзє щоку й побігла по воду.
— Амітаба! — вигукнула Юаньян. — Це вам на кару за те, що здумали жартувати з мене!
— Що там у вас трапилося? — пролунав голос матінки Цзя, що почула гамір і сміх на терасі. — Розповідайте, ми теж посміємося!
— Друга пані хотіла в нас украсти краба, а Пін’ер розсердилася й вимазала їй обличчя, — відповіла Юаньян, — от вони й побилися.
Матінка Цзя й пані Ван розсміялися.
— Ви б хоч пожаліли її, — сказала матінка Цзя, — невже не бачите, до чого вона худа та квола? Дали б і їй трохи покуштувати.
— Вистачить із неї й клішень, — зі сміхом відповіли Юаньян та інші служниці.
Тим часом Фенцзє встигла вмитися, повернулась у павільйон і знову стала прислужувати матінці Цзя.
Хвороблива Дайюй з’їла тільки дві клішні. Матінка Цзя теж була обережна. Незабаром усі вимили руки й вирушили милуватися квітами, рибками в ставку, гуляти й розважатися.
— Вітер піднявся, — сказала пані Ван матінці Цзя, — вам краще повернутися додому. А завтра, якщо буде бажання, можна знову сюди прийти.
— Я про це подумала, — погодилася матінка Цзя, — тільки не хотіла своїм відходом псувати всім настрій. Але коли й ти так уважаєш, ходімо.
Вона обернулася до Сян’юнь і сказала:
— Гляди, щоб брат Баоюй не з’їв зайвого!
— Неодмінно! — кивнувши головою, пообіцяла Сян’юнь.
— І ви не дуже-το захоплюйтеся, — звернулася матінка Цзя до Баочай і Сян’юнь. — Краби хоч і смачні, але користі від них ніякої. Тільки живіт може розболітись, якщо не знати міри.
271