— Звичайно! — підтакнули дівчата.
Провівши матінку Цзя й пані Ван до воріт, вони повернулися й наказали знову накрити столи.
— Мабуть, не варто, — зауважив Баоюй, — краще займімося віршами. А посеред павільйону треба поставити великий круглий стіл, подати вино й закуски, нехай кожне їсть і п’є скільки хоче. Так куди цікавіше.
— Цілком правильно, — підтримала його Баочай.
— Все це так, — зауважила Сян’юнь, — але ви забули про служниць.
— Для них накриємо окремий стіл, — відповіли їй.
Сян’юнь розпорядилася накрити ще стіл, поклала на блюдо гарячих крабів і запропонувала Сіжень, Цзицзюань, Сиці, Шишу, Жухуа, Ін’ер і Цуймо зайняти місця.
На схилі пагорба в тіні коричного дерева розстелили два кольорових килимки, розставили вино й закуски й посадили там молодших служниць, наказавши їм бути напоготові в разі, якщо вони знадобляться.
Потім Сян’юнь дістала аркуш із темами для віршів і шпильками приколола до стіни. Але, прочитавши, всі дружно заявили, що теми зовсім незнайомі й малозрозумілі й складати вірші буде важко. Тоді Сян’юнь заявила, що не задаватиме рими.
— От і добре, — зауважив Баоюй. — Не люблю задані рими.
Дайюй не дуже подобалися краби, та й вином вона не захоплювалася, тому наказала принести табуретку, сіла біля самого поруччя й закинула вудку в ставок. Баочай, обпершись ліктями об підвіконня, зривала пелюстки з гілочки коричника, що тримала в руці, і кидала в ставок, спостерігаючи, як їх хапають рибки.
Сян’юнь, постоявши в роздумі, підійшла до Сіжень і дівчаток-служниць, звеліла їм розташуватися на схилі пагорба й пригощатися.
Таньчунь, Січунь і Лі Вань, ховаючись у тіні плакучої верби, спостерігали за чаплями й чайками, що проносилися над водою. Неподалік під кущем жасмину влаштувалась Інчунь і знічев’я наколювала голкою пелюстки квітів.
Поспостерігавши, як Дайюй вудить рибу, Баоюй підійшов до Баочай, побалакав із нею, пожартував, потім попрямував до столу, біля якого стояла Сіжень, ласуючи крабами, і випив трохи вина. Сіжень швидко очистила краба й запхала йому в рот.
У цей час до столу підійшла Дайюй і взяла в одну руку чайник із чорненого срібла, а в іншу — кришталевий келих із різьбленням у вигляді листя банана. До неї підбігли служниці, щоб налити вина.
— Їжте, — сказала Дайюй. — Я сама наллю.
Вона наповнила келих до половини, але, коли заглянула в нього, виявилося, що це жовта рисова горілка.
— Не годиться, — зауважила вона, — потрібно підігріте гаолянове вино. У мене від крабів печія!
— Ось підігріте вино! — відгукнувся Баоюй і звелів служницям принести чайник із вином, настояним на листі акації.
Дайюй надпила ковток і поставила келих на стіл. До неї підійшла Баочай, взяла зі столу інший келих, надпила трохи й також поставила. Потім узяла пензлик, умочила в туш, закреслила на аркуші назву «Згадую хризантему» і написала «Царівна Духмяних трав».
— Дорога сестро! — поспішив сказати Баоюй. — Тільки не бери другий вірш, я вже придумав для нього чотири рядки.
— Даремно хвилюєшся, — мовила Баочай. — Я насилу склала перший!
Дайюй тим часом мовчки взяла зі столу пензлик, закреслила «Запитую хризантему» і «Сон про хризантему», а нижче написала «Фея ріки Сяосян». Аж тут і Баоюй схопив пензлик і проти назви «Шукаю хризантему» поставив — «Княжич, Що Насолоджується пурпуром».
— От і добре! — закричала Таньчунь. — «Приколюю до волосся хризантему» поки ніхто не взяв — залишаю вірш за собою!
Потім вона звернулася до Баоюя:
— Ми вмовилися не вживати слів «дівочий», «спальня», «покої» і їм подібні, не забувай про це!
Поки вони розмовляли, підійшла Сян’юнь, закреслила «Милуюся хризантемою» і «Застілля із хризантемами» й поставила внизу своє ім’я.
— Тобі теж потрібен псевдонім! — вигукнула Таньчунь.
Сян’юнь усміхнулася:
— У нас удома є кілька терас, але на жодній із них я не живу, — який же інтерес брати їхні назви для свого псевдоніма?!
— Адже тільки зараз стара пані розповідала, що у вас удома була альтанка над водою з назвою вежа Ранкової зорі в головах. Чим погано? Правда, її давно вже немає, але це неважливо!
— Вірно! Вірно! — схвально закричали всі хором.
Не чекаючи, поки вони домовляться між собою, Баоюй схопив пензлик, закреслив ієрогліфи «Сян’юнь» і замість них написав «Подруга Ранкової зорі».
Не минуло часу, достатнього для того, щоб пообідати, як усі дванадцять тем було розібрано. Написані вірші передали Інчунь. Дівчина їх переписала, проставила біля кожного псевдонім, вручила Лі Вань, і та прочитала всі один за одним.
272