Слухаючи вірші, всі дружно висловлювали своє замилування та обмінювалися думками. Лі Вань сказала:
— Дозвольте мені розсудити по справедливості. Кожний вірш по-своєму гарний. Але перше місце я присуджую віршу «Оспівую хризантему», друге — «Запитую хризантему», третє — «Сон про хризантему». Теми для віршів були не традиційні, і ліпше за всіх із ними впоралася Фея ріки Сяосян — її вірш відзначається новизною та свіжістю думки. Інші вірші можна розташувати в такому порядку: «Приколюю до волосся хризантему», «Милуюся хризантемою», «Застілля із хризантемами» і, нарешті, «Згадую хризантему».
— Правильно, вірно! — вигукнув Баоюй, заплескавши в долоні. — Цілком справедливо!
— Але в моїх віршах бракує добірності, — заперечила Дайюй.
— Однаково вони гарні, — зауважила Лі Вань, — без нагромаджень і шорсткостей.
— А по-моєму, вірш, у якому є рядок «Прогулянка враз пригадалась в саду у призахідний час», — найкращий, — наполягала Дайюй. — Цей рядок своєрідне тло всієї картини. Прекрасні також рядки: «І не до книг мені, відкину — бо в них лиш суєта мирська. А видні мені тільки віти і вся осіння їх краса». У них усе сказано про хризантему на столі. Автор подумки повертається в той час, коли хризантему ще не було зірвано. У це вкладено глибокий зміст!
— А рядок із твого вірша «Аромат своїх слів не приховую я, І послухати місяць прошу» — понад усяку похвалу! — вигукнула Лі Вань.
— Отож, цього разу Царівна Духмяних трав програла, — зауважила Таньчунь. — Такі рядки, як «За оградою пусто, давній сад наш старіє...» і «Ну а мрія незмінна — така, як була», звучать красиво, але ніяких почуттів не викликають.
— А в тебе рядки «В волоссі роси трьох стежок садових, На скронях — їх приємний холодок» і «А квіткою прикрасили б ряднину, Ряднина стала б як осінній шовк» теж не розкривають теми «Приколюю до волосся хризантему», — посміхнулася Баочай.
— «Скажи, — я почула, — так хто ж бо таємно, Зневаживши світ цей, росте?» і «Так хто, розкриваючись, як інші квіти, Шукає, жде, гається теж?» — додала Сян’юнь, — це запитання, на які можна не відповідати, тому що все ясно без слів.
— Але в рядках «На коліні долоню зігрію» і «Простоволосий, я просто мрію» висловлено тугу від передчуття розлуки із хризантемою, — посміхнулася Лі Вань. — Якби знала про це хризантема, вона жахнулася б твоєї настирливості!
Всі розсміялися.
— А я знову провалився! — з усмішкою мовив Баоюй. — Невже мої вислови «Де дім, в якім зродило сходи сім’я?», «Шукаю я, де квітка та осіння?», «Пішов удаль бадьорим кроком я» та «І почуттів палких все ж не відбив Холодний вірш холодними рядками» зовсім не стосуються слова «шукаю»? Невже слова «Вчорашньої ночі неждано зовсім Враз припустив дощ, їм дав життя» і «Сьогодні вранці — іще був іній» нічого не нагадують про слово «саджаю»? Можна досадувати лише на те, що їх не вдасться порівняти з такими висловами, як «Аромат своїх слів не приховую я, І послухати місяць прошу», «Холод чистий, духмяний. Читаю я вірш. На коліні долоню зігрію», «На скронях... холодок», «А квіткою прикрасили б ряднину...». Але нічого, — додав він, — завтра я нічим не зайнятий і складу заново всі дванадцять віршів.
— Твої вірші не такі вже погані, — поспішила його заспокоїти Лі Вань, — у них тільки мало новизни й оригінальності.
Обмінявшись враженнями, всі захотіли ще крабів і сіли за стіл.
— От я тримаю в руці клішню краба й милуюся коричними квітами, — сказав Баоюй, підвівшись із місця. — Це теж тема для віршів. І я вже склав один. Хто ще хоче?
Він вимив руки, взяв пензлик і записав:
— Таких віршів можна скласти хоч цілу сотню! — засміялася Дайюй.
— Просто в тебе бракує здібностей, от ти й вишукуєш недоліки в інших, замість того щоб самій узяти і скласти! — з усмішкою зауважив Баоюй.
275
276