Сльози покотилися з очей Лі Вань.
— Чи варто так журитися? — заходились її всі втішати. — Не треба засмучуватися!
Закінчивши з їжею й вимивши руки, панянки вирішили піти запитати про здоров’я матінки Цзя й пані Ван.
Після того як вони пішли, служниці підмели підлогу, прибрали столи, вимили келихи й блюда. Сіжень і Пін’ер разом вийшли з павільйону. Сіжень запросила Пін’ер до себе побалакати й випити чаю.
Пін’ер відмовилася:
— Як-небудь іншим разом зайду, коли буде вільний час.
Вона попрощалася й хотіла піти, але Сіжень раптом запитала:
— Не знаєш, що з нашою платнею? Чому дотепер не видали грошей навіть служницям старої пані?
Пін’ер підійшла впритул до Сіжень, оглянулась і, переконавшись, що поблизу нікого немає, прошепотіла їй на вухо:
— І не запитуй! Днів через два видадуть!
— У чому справа? — здивувалася Сіжень. — Чого ти боїшся?
— Гроші на платню служницям за цей місяць моя пані вже одержала, але віддала їх у ріст під більші відсотки. Доведеться чекати, поки вона збере відсотки в інших місцях, аби вийшла необхідна сума, і тоді видадуть усім одразу. Ніхто про це не знає, гляди не проговорися!
— Хіба у твоєї пані не вистачає грошей на витрати? — здивувалася Сіжень. — Чи вона чим-небудь незадоволена? Навіщо їй зайва турбота?
— Так-то воно так! — кивнула з усмішкою Пін’ер. — Але останніми роками моя пані в такий спосіб заробила кілька сотень лянів срібла! Свої особисті гроші, які їй видають із загальної скарбниці, вона складає й теж віддає в ріст, одержуючи відсотків до тисячі лянів срібла на рік!
— Ви з хазяйкою на наших грошах заробляєте відсотки, а ми, дурні, чекаємо! — вигукнула Сіжень. — Здорово, нема чого сказати!
— Ну й безсовісна ж ти! — обурилася Пін’ер. — Невже тобі не вистачає грошей?
— Мені-το вистачає, — відповіла Сіжень, — витрачати ні на що — хіба що складати для якої-небудь потреби.
— Якщо хочеш, візьми в мене — я наскладала трохи лянів, — а потім я із твоїх вирахую.
— Зараз поки не потрібно, — похитала головою Сіжень. — Якщо ж знадобляться, неодмінно попрошу в тебе.
Пін’ер кивнула й попрямувала до виходу із саду. Тут вона зіштовхнулася із служницею, посланою по неї Фенцзє.
— У пані важлива справа, вона чекає на вас, — сказала служниця.
— Що ще за справа? — запитала Пін’ер. — Хіба пані не знає, що мене затримала старша пані Лі Вань? Я ж не втекла, щоб посилати по мене служницю!
— Я тут ні при чому, — заперечила дівчинка. — Скажіть про це пані самі!
— Ти ще огризатися! — прикрикнула на неї Пін’ер, плюнувши з досади.
Коли Пін’ер прийшла, Фенцзє вдома не було. У кімнаті сиділа бабуся Лю, що якось приходила за подачкою, її онук Баньер, дружини Чжан Цая й Чжоу Жуя й кілька дівчаток-служниць. На підлозі лежали висипані з мішка жужуби, маленькі гарбузи та ще якісь овочі й зелень.
З появою Пін’ер усі поспішили встати. Навіть стара Лю з дивною моторністю зістрибнула з кана й шанобливо запитала:
— Як почуваєтеся, панянко? Я давно збиралася прийти запитати про здоров’я вашої пані й побачити панянок, але ніяк не могла вибратись. Урожай нині багатий, і на зерно, й на фрукти, й на овочі. Я не продавала, дай, думаю, віднесу найкращій вашій пані й панянкам. Рідкісні дорогі страви їм, напевно, приїлися. Нехай покуштують зелені й овочів! Дарую їх од щирого серця!
— Спасибі тобі за турботу! — подякувала Пін’ер, зробивши знак бабусі сісти. Після чого сіла сама, запропонувала сісти дружинам Чжан Цая й Чжоу Жуя й наказала дівчаткам подати чаю.
— Ви, панянко, сьогодні така весела та рум’яна! — зауважили жінки. — Навіть очі почервоніли!
— Справді? — сказала Пін’ер. — Це з незвички. Старша невістка Лі Вань і панянки мене напоїли вином. Аж дві чарки випила, тому й розчервонілася.
— А я думаю, де б мені випити! — сміючись, сказала дружина Чжан Цая. — Та ніхто щось не пригощає! Коли, панянко, вас знову запросять, захопіть із собою й мене!
Усі розсміялись, а дружина Чжоу Жуя додала:
— Уранці я бачила крабів, яких для вас приготували. На цзінь їх піде два-три, не більше! А два-три кошики, мабуть, потягнуть не менше ніж на сімдесят, а то й вісімдесят цзінів!
— На всіх мешканців будинку навряд чи вистачить, — зауважила дружина Чжан Цая.
— Де там! — скрикнула Пін’ер. — Хазяї з’їли всього по кілька! Служницям дісталося по крихті, та й то не кожній.
— Такі краби нині йдуть по п’ять фенів[280] за цзінь! — вставила стара Лю. — Виходить, десять цзінів обійдуться п’ять цянів срібла. П’ять по п’ять — двадцять п’ять, та ще тричі п’ять — п’ятнадцять, та ще накинути на вино й закуски, от і вийде більше двадцяти лянів срібла! Амітаба! Цих грошей у нас у селі вистачило б на цілий рік!
— Бабусю, ви вже бачили пані Фенцзє? — перебила її Пін’ер.
— Бачила, — відповіла стара, — вона почекати звеліла...
Стара Лю виглянула у вікно, подивилася на небо й сказала:
— Нам пора. А то не виберемося до темряви з міста.
— Зачекай, — зупинила її дружина Чжоу Жуя, — піду дізнаюся, де пані.
Незабаром дружина Чжоу Жуя повернулася й сказала бабусі Лю:
— Одначе ж поталанило тобі! Ти сподобалася пані!
Пін’ер запитала, що це значить.
— Друга пані Фенцзє зараз у старої пані, — пояснила дружина Чжоу Жуя. — Я шепнула другій пані, що бабуся Лю збирається йти, а пані говорить: «Іти їй далеко, сюди вона несла важку ношу. Нехай заночує в нас». Почувши це, стара пані розпитала другу пані про бабусю Лю й сказала: «Мені давно хотілося поговорити з такою жінкою, навченою життєвим досвідом». Чи не означає це, що бабусі пощастило подвійно?
І вона заквапила стару йти до матінки Цзя.
— Куди мені такій незграбній та необтесаній сунутися до знатної пані! — переполошилася стара. — Скажи краще, сестрице, що я пішла, що...
— Годі вам, — перебила Пін’ер. — Ідіть скоріше. Стара пані жаліє старих і бідних, не любить тільки удавальників та ошуканців. Якщо боїтеся, тітонька Чжоу вас проведе.
Дружина Чжоу Жуя взяла стару за руку й повела до матінки Цзя. З ними пішла й Пін’ер. Біля других воріт її окликнув хлопчик-служник:
— Панянко!..
— Що ще? — запитала Пін’ер.
— Час пізній, а в мене мати занедужала, лікаря потрібно покликати. Відпустіть мене, добра панянко!
— Всі ви немов змовилися! — пробурчала Пін’ер. — То один відпрошується, то інший, і так щодня. До пані ніхто не йде, тільки до мене! Чжуер теж пішов, а потім раптом знадобився другому панові Цзя Ляню, довелося мені виправдуватися, вигороджувати Чжуера. Другий пан розсердився, заявив, що я розпустила слуг! А тепер ти просишся!
— Він правду говорить, — сказала дружина Чжоу Жуя. — Будьте ласкаві, відпустіть його!
— Гаразд, — погодилася Пін’ер, — тільки гляди, вранці приходь раніше! Ти можеш знадобитися. Щоб був на місці на той час, коли сонце почне припікати. А зараз передай Ван’еру, нехай завтра ж принесе другій пані відсотки під позичені гроші. А не принесе, нехай подавиться ними, друга пані йому більше не нагадуватиме!
У нестямі від радості хлопчик пообіцяв Пін’ер усе точно виконати й побіг.
Коли стара Лю й усі, хто її супроводжував, прийшли до матінки Цзя, вони застали там дівчат із саду Розкішних видовищ.
Осліплена розкішним оздобленням і блиском коштовностей, бабуся Лю остаточно розгубилася. Раптом вона побачила просто перед собою на невисокій тахті поважного виду стару, навпроти, сміючись і балакаючи, сиділа Фенцзє. Біля старої сиділа навпочіпках красуня, вся в шовках, і розтирала їй ноги. Бабуся Лю зрозуміла, що це і є матінка Цзя.
— Бажаю вам на багато років доброго здоров’я! — поспішно сказала стара Лю, не перестаючи кланятися.