Стара замовкла, немов пригадуючи.
— Неважливо, яке прізвище, — перебив її Баоюй, — ви докажіть історію, чим усе скінчилося.
— Отож, — вела далі стара, — синів у цього пана не було, тільки дочка, здається, її звали Жоюй. Розумна, письменна, книги читала. Батьки берегли її, немов перлину. Та ба! Сімнадцяти років дівчинка занедужала й умерла!
Баоюй у хвилюванні ковтнув слину й запитав:
— А що було потім?
— Потім? Батьки побудували на згадку про неї кумирню, поставили її статую й найняли людей, щоб біля неї кадили пахощі. Але це було давно, ті люди повмирали, кумирня запустіла, а статуя обернулася в духа.
— Вона не могла обернутися в духа, — зауважив Баоюй, — такі, як ця дівчина, безсмертні.
— Амітаба! — скрикнула бабуся Лю. — А я думала, дівчинка прибрала іншого вигляду! Адже вона часто гуляє, начебто жива, от і хмиз напевно ламала вона. А в нас у селі хочуть розбити її статую!
— Не робіть цього! — скрикнув Баоюй. — Ви зробите великий гріх!
— Як добре, що ти мене попередив! — з удаваною радістю вигукнула бабуся Лю. — Завтра, як тільки повернуся в село, всім про це скажу!
— Моя бабуся й матінка — дуже добрі, — мовив Баоюй, — та й усі наші родичі також. Вони завжди творять добро, будують храми та ставлять статуї! Я завтра ж зроблю пожертвування й попрошу, щоб вас призначили кадити пахощі перед статуєю дівчини! Ми відновимо кумирню й статую й постійно жертвуватимемо гроші на пахощі!
— У такому разі й мені, завдяки дівчині, перепаде кілька монет! — зраділа баба.
Баоюй почав розпитувати, у якім саме селі розташована кумирня, чи далеко до неї, бабуся Лю відповідала перше, що спадало на думку.
Але Баоюй слова її прийняв на віру й усю ніч думав про цю історію.
А вранці він дав Бейміну трохи грошей, зі слів баби пояснив, куди їхати, й вирішив діяти, як тільки Беймін повернеться й розповість, як стоять справи.
Служник довго не повертався, і Баоюй собі місця не знаходив від хвилювання. Лише на смерканні з’явився Беймін у веселому настрої.
— Ну що? — нетерпляче запитав Баоюй.
— Ви все неправильно пояснили, — з усмішкою мовив Беймін. — От і довелося мені шукати! Зруйнований храм дійсно є, тільки зовсім в іншім місці, у північно-східній частині села!..
— Бабуся Лю вже стара, могла переплутати, — сказав Баоюй просяявши. — Розкажи краще, що бачив.
— Ворота храму виходять на південь — вони зламані. Я мало не лопнув від злості, поки їх знайшов. Думав кинути все й повернутися додому. Зате, побачивши кумирню, дуже зрадів. Але, глянувши на статую, заледве не звалився на землю. Вона й справді немов жива.
— Іще б! — скрикнув Баоюй. — Адже вона може перетворюватися на людину!
— Але це ніяка не дівчинка! — вигукнув Беймін і навіть руками сплеснув. — Це богиня віспи, із чорним обличчям і рудим волоссям!
— Дурень! — крикнув Баоюй, плюнувши з досади. — Навіть такого простого доручення не зміг виконати!
— Ви напевно все це із книг вичитали або всякої бридні наслухалися, пане, — заявив служник, — а я винуватий!
— Ну добре, не гнівайся, — примирливо сказав Баоюй, — буде в тебе вільний час, пошукаєш ще. Може, стара все вигадала, тоді справа інша. А якщо це правда? Невже не хочеш зробити добру справу? Адже вона тобі в майбутньому зарахується! Зроби, як я кажу, і дістанеш нагороду!
Заледве він устиг вимовити ці слова, як на порозі з’явився хлопчик-служник, який чергував біля других воріт, і доповів:
— Панянка з кімнат старої пані чекає на другого пана!
Якщо вам, дорогий читачу, цікаво дізнатися, хто прийшов, прочитайте наступний розділ!
Розділ сороковий
Матінка Цзя двічі влаштовує частування в саду Розкішних видовищ;
Цзінь Юаньян тричі повідомляє наказ на костях доміно
Отже, Баоюй поспішив вийти й побачив служницю Хупо, вона стояла перед кам’яним екраном біля воріт.
— Скоріше йдіть до старої пані, — сказала вона, — на вас чекають.
Коли Баоюй увійшов у дім матінки Цзя, всі зібралися. Матінка Цзя, пані Ван і сестри радились, як улаштувати частування для Сян’юнь.
— Я от що хочу запропонувати, — сказав Баоюй. — Оскільки будуть усі свої, не треба встановлювати кількість страв — кожне вибере собі те, що любить. А замість столів, за якими, зазвичай, усі розсідаються по старшинству, можна поставити високі чайні столики з однією або двома улюбленими стравами для тих, хто за ними сидить, а також тацю з холодними закусками й чайник із вином. Так буде цікавіше.
— Ти маєш рацію, — погодилася з ним матінка Цзя й одразу передала розпорядження на кухню: — Нехай завтра приготують наші улюблені страви на всіх запрошених, поставлять їх у кошики й віднесуть у сад. Там і будемо снідати.
Пока балакали, настав час засвічувати лампи. Але про те, як пройшов цей вечір, ми не розповідатимемо.
Наступного ранку всі попрокидалися рано. День видався чудесний.
Лі Бань підхопилася ще на світанку й стежила, як служниці змітають із доріжок опале за ніч листя, протирають столи та стільці, готують посуд для чаю й вина.
Фен’ер, служниця Фенцзє, привела стару Лю й Баньера й запитала Лі Вань:
— Ви дуже зайняті, пані?
Замість відповіді Лі Вань звернулася до старої Лю:
— Казала ж я, що тобі не вдасться піти, а ти квапилася.
— Стара пані мене не відпустила, — відповіла стара Лю, — хоче, щоб і я повеселилася днинку.
— Моя пані звеліла вам передати, що чайних столиків може на всіх не вистачити, — сказала Фен’ер, простягаючи Лі Вань в’язку ключів, — тому вона просить відчинити вежу й узяти звідтіля столи. Сама вона зараз не може прийти, тому що зайнята розмовою з пані Ван.
Лі Вань наказала Суюнь узяти ключі, а іншій служниці — привести хлопчиків-служників, що чергували біля садових воріт.
Лі Вань пішла до вежі Розкішного видовища разом зі служниками, наказала їм піднятися нагору, відчинити покої Візерунчастої парчі й принести звідтіля столи. Хлопчики-служники, жінки й дівчатка-служниці дружно взялися до діла, і незабаром двадцять столів були внизу.
— Обережно! — говорила Лі Вань. — Не поспішайте, а то обламаєте різьблення, воно ж зі слонової кістки!
— Можеш теж піднятися нагору, подивитися, — запропонувала Лі Вань старій Лю.
Стара зраділа й, тягнучи за собою Баньера, легко вибігла сходами. У приміщенні, де вона опинилася, панував півморок, стояли ширми, столи, стільці, різнобарвні ліхтарі й ще якісь речі, гарні, дорогі, яких баба зроду не бачила. Пом’янувши кілька разів Будду, баба спустилася вниз, після чого двері знову замкнули на ключ, а служники й служниці розійшлись у своїх справах.
— Зовсім забула, — спохватилася Лі Вань, окликнувши служниць. — Може, старій пані захочеться покататися на човні, так приготуйте про всяк випадок весла, парасолі й запони!
— Слухаємося! — відповіли служниці, повернулись у вежу й принесли все необхідне. Потім вони послали хлопчика-служника попередити човнярок, аби пригнали в ставок два човни.
Поки Лі Вань поралась, у саду з’явилася матінка Цзя в супроводі цілої юрби жінок. Лі Вань вийшла назустріч, поклонилася й сказала:
— Видно, пані, ви в гарному настрої й вирішили прибути до нас! А я гадала, ви тільки збираєтесь умитися та причесатися, й от нарвала хризантем, щоб вам послати.
У цю мить Біюе піднесла матінці Цзя блюдо, що формою нагадувало листок лотоса, на якому лежала ціла гора хризантем різних кольорів. Матінка Цзя вибрала яскраво-червону, приколола до волосся і з усмішкою обернулася до старої Лю:
— Візьми й ти квітку.
Фенцзє за руку підвела стару Лю до блюда й мовила:
— Дозвольте мені вас прикрасити!