— Я вже колись бачив сестрицю, — мовив Баоюй.
— Не вигадуй! — осмикнула його матінка Цзя. — Де ти міг її бачити?
— Можливо, я помиляюсь, але мені здається, ми знайомі давно й начебто зустрілися після тривалої розлуки.
— Добре, добре! — махнула рукою матінка Цзя. — Це значить, ви з нею незабаром подружитеся.
Баоюй пересів ближче до Дайюй, іще раз оглянув її пильним поглядом і запитав:
— Ти вчилася, сестрице?
— Дуже мало, — відповіла Дайюй. — Усього рік, встигла вивчити лише кілька ієрогліфів.
— Як твоє ім’я?
Дайюй відповіла.
— А друге?
— Другого немає.
Баоюй сміючись сказав:
— Зараз я придумаю. Давай назвемо тебе Чорнобривка. Дуже гарне ім’я!
— Але воно ніяк не пов’язане з першим, — втрутилася в розмову Таньчунь, що теж була тут.
— У книзі «Опис людей давнини й сучасності», яку я недавно прочитав, говориться, що в західних країнах є камінь «дай», що замінює фарбу для брів, — сказав Баоюй. — А в сестриці брови тоненькі, немов підведені. Чим же їй не підходить це ім’я?
— Знову придумуєш? — засміялася Таньчунь.
— Так усе ж придумано, крім «Чотирикнижжя», — зауважив Баоюй і звернувся до Дайюй: — У тебе є яшма?
Ніхто нічого не зрозумів. Але Дайюй одразу зміркувала: «Він запитав, тому що яшма є в нього», і відповіла:
— Ні, у мене немає яшми. Та й у кого вона є?
Заледве вона вимовила ці слова, як Баоюй, немов божевільний, зірвав із шиї яшму, жбурнув на підлогу й почав кричати:
— Подумаєш, рідкість! Тільки й чутно: яшма, яшма. А про мене не згадують! Дуже потрібний мені цей мотлох!
— У сестриці теж була яшма, — прикрикнула на нього матінка Цзя, — але її мати, коли померла, забрала яшму із собою, мовби на згадку про дочку. Сестриця поклала в труну всі улюблені речі матері, і тепер твоя покійна тітка, дивлячись на яшму, згадуватиме дочку. Дайюй не хотіла похвалятися, тому й сказала, що в неї немає яшми. Надягни яшму й не бешкетуй, а то ще мати довідається!
Матінка Цзя взяла яшму з рук служниці й надягла Баоюю на шию. Юнак одразу притих.
Прийшла годувальниця й запитала, де буде жити панянка.
— Переселіть Баоюя в мій флігель, у теплу кімнату, — відповіла матінка Цзя, — зиму панянка проживе під блакитною запоною, а навесні ми підшукаємо їй інше місце.
— Дорога бабусю! — сказав Баоюй. — Навіщо ж вас турбувати? Я можу спати на ліжку за запоною. Мені там буде зручно.
— Добре, — подумавши трохи, погодилася матінка Цзя й розпорядилася, щоб за Дайюй і Баоюєм постійно доглядали мамки й служниці, а інша прислуга чергувала б уночі у передпокої. Фенцзє наказала натягнути там світло-коричневу запону, перенести атласний матрац, парчеву ковдру, словом, усе, що необхідно.
Із Дайюй приїхали всього дві служниці: годувальниця мамка Ван і десятилітня Сюеянь.
Сюеянь була занадто мала, мамка Ван надто стара, тому матінка Цзя віддала внучці ще свою служницю Інге. Крім того, у служінні в Дайюй, як і в Інчунь, не беручи до уваги годувальниці, чотирьох мамок і двох служниць, що відали її гардеробом, прикрасами, а також умиванням, були ще четверо чи п’ятеро дівчаток, вони мели підлогу й виконували найрізноманітніші доручення.
Мамка Ван та Інге прислужували Дайюй під блакитною запоною[40], а нянька Лі, годувальниця Баоюя, і старша служниця Сіжень прислужували Баоюю.
Сіжень, власне, була у служінні в матінки Цзя, і справжнє її ім’я було Хуа Жуйчжу. Але матінка Цзя обожнювала Баоюя й поступилася доброю та відданою Жуйчжу онукові, побоюючись, що інші служниці не зможуть йому догодити. «Хуа» — значить «квітка». В одному з віршів зустрічається рядок: «Ароматом приваблює квітка людей...» Баоюй прочитав цей вірш і з дозволу матінки Цзя став називати служницю Сіжень — Та, що приваблює людей.
Сіжень була віддана Баоюю так само, як і матінці Цзя, коли їй прислужувала. Всі її думки були зайняті цим розпещеним хлопчиком. Вона постійно усовіщала його й щиро засмучувалась, якщо Баоюй не слухався. І от увечері, коли Баоюй і мамка Лі заснули, а Дайюй та Інге все ще не спали, Сіжень зняла із себе прикраси й безшумно ввійшла в кімнату Дайюй.
— Панянко, чому ви дотепер не лягли?
— Сідай, будь ласка, сестрице! — люб’язно запропонувала Дайюй.
— Панянка дуже засмучена, — сказала Інге. — Плаче й говорить: «Не встигла приїхати й уже засмутила брата. А якби він розбив свою яшму? Хіба не я була б винувата?!» Ледве я її заспокоїла.
— Не побивайтеся, панянко, — мовила Сіжень. — Ви не те ще побачите! Але чи варто через дрібниці журитися? Не беріть все близько до серця!
— Я запам’ятаю те, що ви мені сказали, сестри, — озвалася Дайюй.
Вони поговорили ще трохи й розійшлися.
Наступного ранку Дайюй, відвідавши матінку Цзя, прийшла до пані Ван. Пані Ван і Фенцзє щойно прочитали листа зі Цзіньліна й про щось шепотілися з жінками, які приїхали від старшого брата пані Ван.
Дайюй нічого не зрозуміла, але Таньчунь і її сестри знали: йдеться про Сюе Паня, старшого сина тітоньки Сюе, що жив у Цзіньліні. Нещодавно він учинив убивство й думав, що це зійде йому з рук — адже він був із багатої та знатної родини. Одначе справа розглядалася в суді області їнтяньфу, його дядькові, Ван Цзитену, сповістили про це в листі. От він і вирішив попередити пані Ван, а також написав, що її сестра з дітьми їде до столиці.
Чим завершилася ця справа, ви довідаєтеся з наступного розділу.
Розділ четвертий
Юнак із нещасною долею зустрічає дівчину з нещасною долею;
послушник із храму Хулумяо допомагає вирішити важку справу
Отже, Дайюй та її сестри прийшли до пані Ван саме, коли вона розмовляла з жінками, присланими дружиною її старшого брата. Йшлося про те, що на її племінника Сюе Паня подали в суд, обвинувачуючи його в убивстві. І оскільки пані Ван була зайнята, сестри вирушили до Лі Вань, удови покійного Цзя Чжу. Він помер зовсім іще молодим, залишивши після себе сина Цзя Ланя, якому виповнилося нині п’ять років і він уже почав ходити до школи.
Лі Вань була дочкою Лі Шоучжуна, відомого чиновника зі Цзіньліна. Колись він обіймав посаду Завідувача узливання вина[41] в державному училищі Гоцзицзянь. Якийсь час у їхньому роду було заведено давати освіту й чоловікам, і жінкам. Але Лі Шоучжун належав до того покоління, коли жінок перестали вчити за принципом: «Чим менше дівчина освічена, тим більше в ній чеснот». Тому Лі Вань прочитала тільки «Чотирикнижжя для дівчат» і «Життєпис знаменитих жінок», сяк-так вивчила ієрогліфи й знала кілька імен мудрих і доброчесних жінок колишніх династій. Головним її заняттям були шиття й рукоділля. Тому ім’я їй дали Вань — Білий шовк, а прізвисько Гунцай — Майстерна швачка.
38
39
40
41