Взявши з блюда кілька Хризантем, Фенцзє застромила їх абияк у волосся старої Лю. Дивлячись на неї, важко було стриматися від сміху.
— За що це моїй голові випало таке щастя?! — вигукнула вона.
— Невже ти не жбурнеш квіти в обличчя цій насмішниці?! — підохочували стару жінки. — Адже ти зараз схожа на стару кралю!
— Так, тепер я баба, — сказала у відповідь стара Лю, — а замолоду й справді була красунею! І дуже любила пудру й помаду!.. А зараз нехай я буду старою кралею!
За розмовою непомітно дійшли до альтанки Струмливих ароматів. Дівчатка-служниці принесли парчевий матрац і розстелили на лаві із спинкою. Матінка Цзя опустилася на нього, знаком запросила бабусю Лю сісти поруч і з усмішкою запитала:
— Ну як, подобається тобі сад?
— Ми люди сільські, — відповіла стара, кілька разів пом’янувши Будду, — але перед Новим роком завжди їздимо до міста по святкові картинки, а потім милуємося ними й мріємо: «Хоч би разок погуляти в такому саду!» Я гадала, така краса тільки на картинках! А сьогодні, тільки-но ввійшла у ваш сад та подивилася навколо, зрозуміла, що він у десять разів кращий! От якби ваш сад намалювали й дали мені картинку вдома показати. Заради цього й життя не шкода!
Тут матінка Цзя мовила, вказуючи пальцем на Січунь:
— Ця моя внучка добре малює. Хочеш, звелю їй намалювати сад?
У нестямі від радості стара Лю підбігла до Січунь, схопила її за руку й вигукнула:
— Панянко ти моя! Ти така велика та гарна, ще й умієш малювати! У тебе напевно втілилася фея!
Непідробний захват старої всіх насмішив.
Відпочивши трохи, матінка Цзя повела стару оглядати сад. Спочатку підійшли до павільйону Ріки Сяосян. Заледве минули ворота, перед очима постала посилана гравієм доріжка з пишним мохом по краях. Обабіч неї ріс бірюзовий бамбук.
Стара всіх пропустила вперед, а сама пішла трохи віддалік.
— Ідіть по доріжці, бабусю, — попередила її Хупо, — мох слизький, можна впасти.
— Нічого, мені не звикати, панянко, — відповіла стара, — краще дивіться, як би туфельки не забруднити!
Вона йшла, балакаючи, не дивлячись під ноги, і зрештою із шумом упала, спіткнувшись об камінь. Усі заплескали в долоні й розреготалися.
— Негідниці! — крикнула матінка Цзя. — Замість того щоб допомогти поважній жінці встати, ви смієтеся!
Але стара вже сама підвелася й вигукнула:
— От тобі й на! Не встигла похвастатись, як одразу звалилася!
— Спину не забила? — співчутливо запитала матінка Цзя. — Ану лишень, хай служниці гарненько розітруть!
— Та хіба я пестуха? — заперечила стара Лю. — Дня не пригадаю, щоб разів зо два не впасти! Що ж це мене щораз розтирати!
Цзицзюань тим часом відсунула дверну фіранку, матінка Цзя ввійшла в кімнату й опустилася на стілець. Дайюй піднесла їй чай на таці.
— Не треба, прошу тебе, — сказала пані Ван, — ми не питимемо!
Тоді Дайюй наказала служниці принести стілець, на якому зазвичай сиділа біля вікна, і запропонувала пані Ван сісти.
Стара Лю, побачивши на столику пензлі й тушницю, а на полицях — безліч книг, із подивом вигукнула:
— Це, напевно, кабінет вашого онука?!
— Ні, це кімната моєї внучки, — з усмішкою відповіла матінка Цзя, вказуючи на Дайюй.
Стара Лю уважно подивилася на Дайюй і мовила:
— Ніколи не скажеш, що тут живе дівчина! Не в кожної вченої людини є такий кабінет!
— Що це Баоюя не видно? — запитала матінка Цзя.
— Він на ставку, в човні, — відповіли їй.
— А хто розпорядився приготувати човен? — здивувалася матінка Цзя.
— Я, — не забарилася відповісти Лі Вань. — Коли ми відчиняли вежу Розкішного видовища, я подумала, що вам раптом захочеться покататись, і звеліла приготувати човна.
Матінка Цзя хотіла щось сказати, але в цей час на порозі з’явилася служниця й доповіла:
— Пані Сюе.
Матінка Цзя підвелася гості назустріч, а тітонька Сюе, всміхаючись, привітала її.
— О, у вас, видно, гарний настрій, шановна пані, — мовила вона, — позаяк ви так рано сюди прийшли!
— Я саме тільки-но говорила, що тих, які спізнилися, штрафуватимемо, — всміхнулась у відповідь матінка Цзя. — А ви спізнилися!
Пожартувавши так, матінка Цзя раптом глянула на вікно й сказала:
— Колись шовк на цьому вікні був дуже гарним, а зараз від сонця вигорів і збляк! Зелений шовк сюди не годиться, він не відтінятиме бамбук, який росте у дворі, а персиків і абрикосів тут немає. Пам’ятаю, в нас був тонкий шовк різних кольорів, спеціально для вікон. Завтра ж треба його знайти й замінити цей вигорілий.
— Нещодавно я бачила в коморі, у великому ящику, кілька шматків тонкого яскраво-червоного шовку «крильця цикади», — сказала Фенцзє. — І ще шовк із візерунками: кажани серед хмар і метелики, що пурхають серед квітів. Шовк м’який, барви яскраві, живі. Я ніколи такого не бачила й узяла два шматки на покривала для ліжок. Чудові виходять покривала!
— Тьфу! — плюнула матінка Цзя, розсміявшись. — А ще говориш, що бачила геть усе! Спробуй тільки ще раз похвастатися!
— Хоч скільки б вона бачила, з вами їй не зрівнятися! — всміхнулася тітонька Сюе. — Ось вам гарна нагода наставляти її, а ми охоче послухаємо.
— Дорога бабусю, наставте ж мене! — заходилася просити Фенцзє.
— Цьому шовку років більше, ніж усім вам, разом узятим! — мовила матінка Цзя. — Його часто приймають за «крильця цикади», але справжня його назва «легкий серпанок»!
— Назва воістину гарна, як і сам шовк, — погодилася Фенцзє. — Я й справді такого ніколи не бачила, хоча шовків надивилася вдосталь.
— Скільки тобі років? — з усмішкою запитала матінка Цзя. — І скільки шовків ти бачила? А ще смієш хвастатися! Шовк, про який ми говоримо, буває чотирьох кольорів: кольору ясного неба після дощу, осіннього листя, зелені сосни й сріблясто-червоний. Чи зробити із цього шовку запону для ліжка та затягти нею вікно, здалеку вона буде схожа на серпанок або туман! Тому й дістав таку назву! А от сріблясто-червоний шовк називається «відблиск зорі». Навіть шовк, що виробляється тепер при імператорському дворі, не має такої м’якості й щільності!
— Фенцзє не винувата, що не бачила такого шовку, — зауважила тітонька Сюе. — Я також не бачила, хоч і прожила більше.
Поки тривала ця розмова, Фенцзє встигла послати служницю по шовк, про який ішлося.
— Ось про нього я й говорила! — вигукнула матінка Цзя, коли служниця принесла шовк. — Колись ним тільки затягували вікна, а вже потім почали шити запони й покривала! І вийшло дуже добре! Завтра ж, Фенцзє, розшукай кілька шматків сріблясто-червоного шовку і звели затягти тут вікна.
Фенцзє кивнула. Всі захоплювалися шовком, а стара Лю, не забувши пом’янути Будду, сказала:
— Нам плаття й то було б шкода шити з такого шовку! А ви придумали ним затягувати вікна!
— А що з ним робити? — здивувалася матінка Цзя. — Адже на плаття він не годиться!
Не встигла вона договорити, як Фенцзє трохи підняла темно-червоного шовкового халата й звернулася до матінки Цзя й тітоньки Сюе:
— Ось, подивіться!..
— Шовк чудовий, — похвалили матінка Цзя й тітонька Сюе. — Але з «легким серпанком» ні в яке порівняння не йде, хоча роблять його в імператорських майстернях.
— Кажуть, буцім шовк цей виробляють спеціально для імператора! Як же він може бути гіршим за той, у який колись одягалися прості чиновники? — запитала Фенцзє.
— А ти пошукай такий шовк, у нас, напевно, зберігся, — перебила її матінка Цзя. — Якщо знайдеш два шматки, подаруй бабусі Лю. Можливо, є ще й блакитний, принеси мені — я зроблю запону для ліжка. А що залишиться, віддамо служницям на підкладку для безрукавок. Навіщо матерії даремно лежати — згниє ж.
— Цілком із вами згодна! — мовила Фенцзє й наказала служницям віднести шовк.
— Тут затісно, — зауважила матінка Цзя, — прогуляймося!