Аж тут у розмову втрутилася стара Лю.
— Я чула, — сказала вона, — що знатні родини живуть у великих будинках. І от учора мені довелося побувати в покоях поважної пані: там усе велике — і скрині, і шафи, і столи, і ліжка. Приміром, шафа більша за кімнату в нашому будинку! Не дивно, що у дворі стоять високі сходи. Спершу я не зрозуміла, для чого вони, думала, щоб лазити на дах сушити білизну! А потім здогадалася, що без них не дістати речі з шафи! Але ця маленька кімнатка видається мені кращою за великі! І речі тут усі чудові, тільки я не знаю, як багато з них називаються. Мені навіть жаль іти звідси!
— Я покажу вам місця красивіші! — сказала Фенцзє старій. — Ходімте!
Усі покинули павільйон Ріки Сяосян і ще здалеку помітили на ставку човен.
— Позаяк уже човен пригнали, покатаємося трохи, — запропонувала матінка Цзя й попрямувала до обмілини Осоки, біля острова Водяних каштанів.
По дорозі на ставок вони зустріли жінок, які несли кошики, обтягнуті різнобарвним шовком із золотими візерунками.
— Де накажете накрити сніданок? — запитала Фенцзє в пані Ван.
— Запитай стару пані, — відповіла та, — де вона накаже, там нехай і накривають.
— Непогано б улаштуватися в Таньчунь, — почувши їхню розмову, запропонувала матінка Цзя. — Ти зі служницями займися сніданком, а ми поки покатаємося.
Фенцзє разом із Лі Вань, Таньчунь, Юаньян і Хупо найкоротшим шляхом рушили до кабінету Осінньої свіжості. Жінки з кошиками пішли за ними.
Столи накрили в залі Світлої бірюзи.
— Ми насміхаємося з чоловіків, які збирають гостей, аби гарненько попоїсти й випити, — зауважила Юаньян. — А сьогодні ми приймаємо шановну особу.
Простодушна Лі Вань не зрозуміла натяку, одначе Фенцзє відразу здогадалася, що Юаньян має на увазі стару Лю.
— От нарегочемося! — всміхнулася вона й почала радитися з Юаньян, який би влаштувати жарт.
— Од вас ніколи нічого доброго не дочекаєшся! — мовила Лі Вань. — Ви хоч не діти, а на думці лише пустощі. Неодмінно розповім старій пані!
— Це я придумала, — сказала Юаньян, — друга пані Фенцзє тут ні при чому.
Незабаром підійшли інші й почали сідати де заманеться. Служниці подали чай, а Фенцзє заходилася розкладати оправлені сріблом палички із чорного дерева.
— Принесіть сюди той кедровий столик, — розпорядилася матінка Цзя, — для бабусі Лю.
Служниці виконали наказ. Фенцзє підморгнула Юаньян, та відвела стару Лю вбік і тихо сказала:
— Хто за столом сплохує, з того всі сміються — так у нас у домі заведено. Ти вже не ображайся!
Нарешті всі розсілися. Тітонька Сюе встигла поснідати вдома, тому їсти не хотіла, сиділа осторонь і пила чай. Баоюй, Сян’юнь, Дайюй і Баочай зайняли місця за одним столом з матінкою Цзя. Пані Ван та Інчунь із сестрами розташувалися за іншим столиком. Стара Лю сиділа за окремим столом поруч із матінкою Цзя.
Матінка Цзя звикла, щоб під час їжі біля неї стояли служниці з полоскальницями, мухогонками й рушниками. До обов’язків Юаньян це не входило, тому, коли вона взяла мухогонку й стала біля матінки Цзя, інші служниці зрозуміли, що вона збирається пожартувати з бабусі Лю, і поступились їй місцем. Прислужуючи матінці Цзя, Юаньян непомітно зробила очима знак старій Лю. Та відразу догадалась, у чому справа, і сказала:
— Не турбуйтеся, панянко!
Палички для їжі здалися бабі занадто важкими, і вона раз у раз упускала їх. Це Фенцзє і Юаньян навмисно поклали бабусі Лю старі чотиригранні оправлені золотом палички зі слонової кістки, якими давно вже ніхто не користувався.
— Та це не палички, а дрючки! — скрикнула стара. — Важчі за сільські лопати! Хіба з ними впораєшся!
Усі розсміялись. У цей час одна із служниць відкрила кошик і вийняла з нього два блюда із закусками. Лі Вань поставила одне блюдо перед матінкою Цзя, а друге блюдо, з голубиними яйцями, взяла Фенцзє й поставила перед старою Лю.
— Їж, будь ласка, — сказала матінка Цзя.
— Ах, стара Лю, стара Лю! — вигукнула баба, встаючи з місця. — Апетит у тебе що в бика, відразу можеш зжерти цілу свиню!
Вона поплескала себе по щоках, витріщила очі й замовкла. Спочатку ніхто не міг зрозуміти, у чому справа, а коли здогадалися, пролунав дружний вибух реготу.
Сян’юнь навіть похлинулася чаєм, Дайюй упала на стіл і тільки вигукувала: «Ай-я»! Баоюй од реготу став гикати й притулився до матінки Цзя, а та, заледве стримуючи сміх, гладила його, повторюючи: «Ах, мій хлопчику!» Пані Ван од сміху не могла вимовити ні слова. Тітонька Сюе пирснула чаєм, обливши Таньчунь спідницю, а Таньчунь вилила повну чашку чаю на Інчунь. Січунь, підхопившись із місця, кричала своїй тітці, що заливалася сміхом, аби та не штовхала її в бік. Служниці хто вибіг геть, не в змозі стриматися від сміху, хто побіг по нове плаття для Інчунь. Тільки Фенцзє і Юаньян, як нічого не було, продовжували пригощати гостю.
Стара Лю знову була взялася за палички, та вони її не слухалися.
— І кури у вас тут розумні! — говорила вона. — Які дрібні й гарні яйця несуть! І отаку дивину я можу покуштувати! Подумати тільки!
У відповідь на її слова пролунав новий вибух сміху. У матінки Цзя навіть сльози навернулися на очі, і Хупо, що стояла позаду, почала ляскати її по спині.
— Це все негідниця Фенцзє підстроїла! — мовила нарешті матінка Цзя: — Ви їй не вірте!
Поки стара Лю хвалила яйця, Фенцзє, сміючись, квапила її:
— Їж скоріше! Адже кожне таке яйце коштує цілий лян срібла! А якщо охолоне, буде несмачно.
Стара Лю хотіла паличками схопити яйце й переворушила всю чашку, але коли нарешті їй це вдалося й вона піднесла яйце до рота, воно вислизнуло й шльопнулося на підлогу. Вона відклала палички й нахилилася, щоб підняти яйце.
— Ех! — зітхнула баба. — Втратила цілий лян срібла й навіть не почула, як воно дзенькає!
Ніхто нічого не їв, усі корчилися від сміху.
— Кому спало на думку подати ці палички? — запитала нарешті матінка Цзя. — Адже гостей ми не чекали, бенкету не влаштовували! Це все витівки Фенцзє! Заміни їх зараз же!
Палички зі слонової кістки принесли, ясна річ, не служниці, а Фенцзє з Юаньян, аби підсунути їх старій Лю. Але після слів матінки Цзя швидко забрали їх і поклали інші — з чорного дерева, оправлені сріблом — як у всіх інших.
— Забрали золоті, дали срібні! — зауважила стара Лю. — Але мені вони однаково не з руки.
— Якщо в закусках виявиться отрута, — сказала Фенцзє, — за допомогою срібла це відразу ж виявиться.
— Якщо вже в таких стравах є отрута, то ті, які їмо ми, один миш’як! — вигукнула стара Лю. — Нехай краще я отруюся, ніж залишу хоч що-небудь!
Дивлячись, із яким апетитом поглинає стара Лю все підряд, матінка Цзя наказала віддати їй всі страви зі свого столу, а також розпорядилася покласти в миску Баньера все найсмачніше.
Після сніданку матінка Цзя, а за нею й усі інші пішли до спальні Таньчунь. Блюда прибрали й стіл поставили на місце.
Звертаючись до Фенцзє й Лі Бань, які сиділи за столом одна проти одної, стара Лю сказала:
— Мені подобається такий звичай у вашому домі! Вірно кажуть: «Церемонії походять із великих будинків!»
— Не звертайте уваги, — всміхаючись, мовила Фенцзє, — ми ж просто жартували.
— Не гнівайтеся на нас, бабусю, — додала Юаньян, — у всьому винувата я, вибачте мені!
— Та що ви таке говорите, панянки? — здивувалася гостя. — Чому я маю гніватися? Я рада була трохи потішити стару пані. Коли ви зробили мені знак очима, я відразу зметикувала, у чому справа, і постаралася всіх насмішити. А якби я розсердилася, не стала б розмовляти.
— Чому дотепер не налили бабусі чаю? — накинулася Юаньян на служниць.
— Мені тільки щойно панянка наливала, я вже випила, — поспішила сказати стара Лю. — Не турбуйтеся, краще самі їжте, панянко!
— І справді, попоїмо, — сказала Фенцзє, беручи Юаньян за руку, — а то знову скаржитимешся, що голодна!