Юаньян сіла до столу. Служниці поставили перед нею миску й поклали палички.
Коли з їжею було покінчено, стара Лю з усмішкою мовила:
— Дивлюся я на вас і дивуюся: поклювали ледь-ледь, і все! Видно, не доводилося вам голодувати. Недарма: вітер подме — ви падаєте!
— Страв скільки залишилося! Куди поділися служниці? — запитала Юаньян.
— Усі на місці, — почулася відповідь. — Чекаємо, коли ви накажете, що з ними робити.
— Їм не з’їсти стільки. Покладіть у дві миски закуски й однесіть до другої пані для Пін’ер, — розпорядилася Юаньян.
— Не треба, вона вранці добре попоїла, — сказала Фенцзє.
— Не з’їсть сама, нагодує кішку, — мовила Юаньян.
Одна з жінок одразу поставила в кошик дві миски й однесла.
— Де Суюнь? — запитала Юаньян.
— Вона тут, їсть разом з іншими служницями, — відповіла Лі Вань, — навіщо вона тобі?
— Гаразд, нехай їсть, — сказала Юаньян.
— Треба б послати Сіжень частування, — зауважила Фенцзє.
Юаньян одразу розпорядилась, а потім знову звернулася до служниць:
— Ви все приготували, уклали в кошики?
— Встигнемо, час є, — відповіли жінки.
— Покваптеся, — наказала Юаньян.
— Слухаємося!..
Фенцзє тим часом пішла в кімнату Таньчунь, де розмовляли матінка Цзя й інші жінки.
Таньчунь дуже любила чистоту й простір, тому в її будинку перегородки прибрали й три кімнати з’єднали в одну. Посередині стояв великий мармуровий стіл, на ньому — аркуші паперу зі зразками каліграфії, кілька десятків коштовних тушниць, склянки й підставки для пензликів — їх був цілий ліс. Тут же стояла жучжоуська порцелянова ваза місткістю цілий доу з букетом хризантем, який нагадував кулю. На західній стіні — картина Мі з Сан’яна[282] «Серпанок під час дощу», а обабіч неї — парні написи пензля Янь Лугуна, які говорили:
Під картиною стояв на столику триніжок, ліворуч од нього на підставці з кипариса — велике блюдо, наповнене цитрусами «рука Будди», праворуч, на лаковій підставці, — ударний музичний інструмент бімуцінь, зроблений із білої яшми, і маленький дерев’яний молоточок для гри.
Баньер уже не торопів, як спочатку, і навіть спробував узяти молоточок, аби вдарити по бімуціню, але служниці його стримали. Потім йому схотілося покуштувати цитрус. Таньчунь вибрала один, дала йому й сказала:
— Можеш побавитися, тільки не їж, він неїстівний.
Біля східної стіни стояло широке ліжко, вкрите запоною із зеленого газу з візерунком зі строкатих квітів, трави, метеликів і різних комашок.
Баньер, не тямлячись од захвату, підбіг до запони і, тицяючи в неї пальцем, закричав:
— От коники, а це сарана!
— Паршивець! — прикрикнула на нього стара Лю й дала йому ляпаса. — Тебе пустили подивитись, а ти пустуєш!
Баньер розревівся, насилу його заспокоїли.
Матінка Цзя крізь тонкий шовк вікна подивилась у двір і сказала:
— Утуни біля тераси дуже гарні, тільки дрібнуваті.
У цю мить вітер доніс до них звуки музики й удари барабана.
— Десь весілля! — мовила матінка Цзя. — Вулиця ж недалеко.
— Та хіба тут чутно, що робиться на вулиці? — скрикнула пані Ван. — Це наші дівчатка-акторки розучують п’єси.
— А чи не покликати їх? — сказала матінка Цзя. — Зіграють що-небудь для нас. І самі розважаться, й ми повеселимося. Що ви на це скажете?
Фенцзє розпорядилася покликати дівчаток і наказала служницям поставити посередині залу підмостки й застелити їх червоною повстю.
— Нехай краще грають у павільйоні Запашного лотоса, — мовила матінка Цзя, — там, над водою, музика звучатиме ще краще. А ми перейдемо в покої Візерунчастої парчі, де просторіше, звідтіля добре буде чутно.
Усі погодились, а матінка Цзя звернулася до тітоньки Сюе:
— Ходімте! Молоді не люблять гостей, бояться, як би в них у кімнатах не напаскудили! Не будемо набридати, покатаємося краще на човні, а потім вип’ємо вина.
Із цими словами матінка Цзя підвелася з місця.
— Що це ви, бабусю, говорите? — запротестувала Таньчунь. — Мені так хотілося, щоб ви з тітонькою в мене посиділи, а ви йдете!
— Гарна в мене третя внучка, — всміхнулася матінка Цзя. — А дві інші, в яких ми були, зовсім не вміють поводитись! От зараз ми нап’ємося й підемо до них скандалити! — заявила вона під загальний регіт.
Усі рушили за матінкою Цзя і, пройшовши трохи, опинилися на острівці Листя віларсії. Привезені з Гусу човнярки вже встигли підігнати до берега два човни — обидва із грушевого дерева. Служниці підхопили під руки матінку Цзя, пані Ван, тітоньку Сює, стару Лю, Юаньян та Юйчуань і посадили в човен. За ними спустилася в човен Лі Вань. Фенцзє зайняла місце на носі й заявила, що веслуватиме.
— Ти не жартуй, — попередила її матінка Цзя. — Тут не ріка, але однаково глибоко! Іди краще до мене!
— Не бійтеся, бабусю! — всміхнулася Фенцзє. — Нічого не станеться!
Із цими словами вона схопила жердину й відіпхнула човен од берега. Але на середині ставка човен сильно хитнуло, і Фенцзє, злякавшись, віддала жердину човнярці.
У другому човні розмістились Інчунь, Баоюй і сестри. Мамки й няньки йшли берегом, рухаючись за човнами.
— Як жаль, що поламали листя лотосів! — вигукнув Баоюй. — Але навіщо їх звідси прибрали?
— Щоб навести лад у саду! — з усмішкою мовила Баочай. — Адже цього року що не день, то бенкети й гулянки, треба ж було зробити прибирання!
— Я не люблю віршів Лі Ішаня[283], — втрутилася в розмову Дайюй, — але два рядки в нього мені подобаються, і я згадала їх, дивлячись на лотоси:
— Справді прекрасно! — погодився Баоюй. — Я нізащо не став би прибирати зів’ялі лотоси!
Тим часом підпливли до затоки Ліан. Повіяло холодком. Трава на берегах зблякла, і тут іще сильніше відчувався подих осені.
Помітивши неподалік високу будівлю, матінка Цзя запитала:
— Це тут живе панянка Сюе?
— Тут, — відповіли їй.
Матінка Цзя звеліла пристати до берега, піднялася кам’яними сходами й увійшла у двір Духмяних трав. Тут повітря напоєне було чудесним ароматом. Трави й рідкісні ліани зеленіли все яскравіше, в міру того як ставало прохолодніше, і на них червоніли намистини плодів і насіння.
У будинку було порожньо, як у сніжному гроті, ніяких дрібничок, тільки на столі стояла біла дінчжоуська ваза[284] з декількома хризантемами, а поруч — дві книги та чайний прибор. На ліжку із простим матрацом і ковдрою лежала запона з темного флеру.
— Ця дівчинка, Баочай, надто скромна! — зітхнула матінка Цзя. — Чому б їй не попросити прикраси в тітки? Мені ніхто не нагадав, а самій на думку не спало, що вона нічого із собою не привезла з дому.
Матінка Цзя звеліла Юаньян принести сюди кілька старовинних дрібничок і накинулася на Фенцзє:
— До чого ж ти дріб’язкова! Невже нічого не могла прислати молодшій сестрі для прикраси кімнати?
— Ми посилали! — з усмішкою заперечили пані Ван і Фенцзє, — а вона все повернула.
— Вона й удома не дуже захоплювалася такими речами, — вставила тітонька Сюе.
— Це нікуди не годиться, — похитала головою матінка Цзя. — Так, щоправда, турбот менше, але що скажуть родичі, якщо прийдуть? І потім, якщо в кімнатах панянок усе так просто й скромно, нам, старим, виходить, потрібно взагалі жити на стайні! Адже ви знаєте із книг і п’єс, який красивий вигляд мусить мати жіноча спальня! Наших дівчаток, звичайно, не можна порівнювати з тими панянками, яких зображують у п’єсах, але якщо є чим, чому не прикрасити кімнату? Адже не обов’язково захаращувати її меблями. Раніш я дуже добре вміла прикрашати кімнати, але нині в мене немає ні найменшого бажання займатися такими дрібницями. А дівчаткам цього неодмінно треба вчитися. Тонкий смак — ось що головне. Без нього навіть дорогі речі втратять свою принадність. Спробую сама прибрати цю кімнату. Ручаюсь, усе буде красиво й просто. У мене збереглося дещо з моїх особистих речей. Добре, що не показала їх Баоюю, тоді нічого не залишилося б!
282
283