Сюе Паню сподобалася ця дівчинка з незвичайною зовнішністю, і він купив її для того, щоб у майбутньому зробити своєю наложницею. І раптом якийсь Фен Юань здумав відняти в нього Інлянь. Сюе Пань знав, що йому все сходить з рук, і звелів служникам добряче відлупцювати Фен Юаня. А трохи згодом передоручив усі справи відданим йому людям і з матір’ю та сестрою вирушив у дорогу.
Убивство, а потім суд були для Сюе Паня всього лише забавою. «Витрачуся трохи, — говорив він собі, — і все обійдеться».
Невідомо, скільки днів провів він у дорозі, але незадовго до приїзду в столицю довідався, що Ван Цзитена, його дядька, призначено інспектором дев’яти провінцій і за височайшим повелінням доручено перевірити стан справ на окраїнах.
Сюе Пань зрадів:
«Принаймні гульну собі на втіху. Не буду під наглядом дядька. Ну хіба не милостиве до мене небо?!»
І він звернувся до матері:
— Ось уже десять років наші будинки в столиці порожні, й, можливо, прислуга тайкома від нас здає їх внайми. Треба б відправити туди людей, аби будинки привели до ладу.
— Мабуть, що не варто, — заперечила мати. — Ми їдемо відвідати рідних і друзів. Зупинимось або у твого дядька, або в родині твоєї тітки. Будинки в них просторі, місця вистачить. Поживемо трохи, а тим часом служники приведуть до ладу наші будинки.
— Дядько їде, — сказав Сюе Пань, — його збирають у дорогу. У домі метушня. Чи не завдамо ми їм клопоту?
— Зупинимося тоді в родині тітки. Вони нам зрадіють. Скільки років запрошують! І, звичайно, будуть здивовані, якщо ми поспішимо привести до ладу наші будинки! Я розумію, тобі хочеться жити вільно, ні від кого не залежати, адже так зручніше. Загалом, роби як знаєш. А я побуду з тіткою й сестрами — адже ми давно не бачилися. Баочай візьму з собою. Не заперечуєш?
Сюе Пань не став сперечатися з матір’ю й погодився їхати до палацу Жунго.
Пані Ван уже знала, що справу Сюе Паня розглядали в суді, що все обійшлося завдяки старанням Цзя Юйцуня, і заспокоїлася. Одне її засмучувало — від’їзд брата. Тепер у неї в столиці залишиться зовсім мало близьких родичів.
Але тут їй зненацька повідомили:
— Прибула ваша сестра із сином і дочкою. Їхні коляски вже біля воріт.
Втішена пані Ван у супроводі служниць поспішила до вітальні зустріти дорогу гостю.
Сестри довго виливали одна одній душу, але не про те зараз мова. З вітальні пані Ван повела сестру поклонитися матінці Цзя й піднести подарунки. Побачилася пані Сюе й з іншими членами родини, потім було влаштовано частування.
Сюе Пань пішов засвідчити свою повагу Цзя Чжену, Цзя Ляню, Цзя Ше й Цзя Чженю.
Цзя Чжен звелів передати пані Ван, щоб поселила сестру із сином і дочкою у дворі Грушевого аромату — у будинку з десяти покоїв. А то як би Сюе Пань по молодості не накоїв дурниць, якщо буде жити де-небудь на стороні.
Пані Ван самій хотілося залишити гостей у себе, та й стара пані прислала служницю сказати про те ж.
Тітонька Сюе була рада пожити зі своїми родичами, принаймні син буде під наглядом, а то невідомо, чого чекати від цього зайдиголови. Вона охоче прийняла запрошення пані Ван, а потім сказала їй довірчо:
— Ми могли б пожити у вас і довше, якби ви не витрачалися на наше утримання.
Пані Ван, не бажаючи обмежувати гостей, відповіла, що вони можуть чинити на власний розсуд. Отже, пані Сюе з дочкою оселились у дворі Грушевого аромату.
Там провів останні роки життя Ганго-гун. Будинок складався з вітальні та внутрішніх покоїв. Ворота виходили просто на вулицю. Через невелику хвіртку в південно-західному куті двору можна було потрапити у вузенький провулок, а відтіля на східний двір головного будинку, де жила пані Ван.
Вечорами або по обіді тітонька Сюе приходила поговорити з матінкою Цзя або пані Ван. Баочай цілі дні проводила в товаристві Дайюй, Інчунь та інших сестер. Вони читали, грали в шахи або ж вишивали і раділи, що можуть побути разом.
Тільки Сюе Паню не подобалося жити під наглядом дядька. Але мати й чути не хотіла про те, щоб переселятися, тим більше що родичі були такі уважні до них і дбайливі. Довелося Сюе Паню упокоритись, одначе його не полишала думка переїхати у власний будинок, і він послав туди людей наводити лад.
Не минуло й місяця, як Сюе Пань устиг здружитися з усіма молодими ледарями й шалапутами роду Цзя. Вони пили вино, милувалися квітами, потім узялися за азартні ігри й завели шури-мури із продажними жінками.
Говорили, що Цзя Чжен добре виховує синів і підтримує порядок у домі, але ж за кожним не встежиш — родина була численна. Главою в домі, властиво, був Цзя Чжень — старший онук Нінго-гуна, до якого в спадщину перейшла посада діда, він мусив займатися всіма справами роду, але, легковажний і безтурботний, Цзя Чжень запустив справи й цілісінькі дні тільки читав або грав у шахи. Треба сказати, що двір Грушевого аромату відокремлювали від головного будинку два ряди будівель, ворота там теж були свої, як ви вже знаєте, і Сюе Пань міг приходити й іти коли заманеться; загалом, молоді ледарі віддавалися веселощам і розважались як хотіли, так що зрештою в Сюе Паня пропало бажання переїжджати у власний будинок.
Якщо хочете довідатися, що відбулося далі, прочитайте наступний розділ.
Розділ п’ятий
Душа Цзя Баоюя мандрує по області Небесних мрій;
феї співають арії з циклу «Сон у червоному теремі»
Ми повідали вам у попередньому розділі про життя родини Сюе в палаці Жунго й поки що говорити більше про нього не будемо.
Зараз ми поведемо мову про матінку Цзя й Лін Дайюй, що оселилися в палаці Жунго. Стара пані всім серцем полюбила дівчинку, піклувалася про неї, як про Баоюя, а до інших внучок Інчунь, Таньчунь і Січунь охолола.
Дружба Баоюя з Дайюй була якоюсь незвичайною, не дитячою. Вони ні на хвилину не розлучались, у той самий час лягали спати, слова й думки їх збігалися, — загалом, вони були як голка з ниткою. Але от приїхала Баочай. Вона була старшою за Дайюй, гарна собою, відзначалася прямотою й відвертістю, і всі одностайно вирішили, що Дайюй багато в чому їй поступається.
Баочай була великодушна, намагалася з усіма ладити, на відміну від гордої та замкнутої Дайюй, і служниці, навіть найменші, її дуже любили. Дайюй це не давало спокою, але Баочай нічого не помічала.
Баоюй, зовсім іще юний, схильний захоплюватися, з неприборканим характером, до всіх братів і сестер ставився однаково, не віддаючи переваги ні близьким, ні далеким. Живучи в одному будинку з Дайюй, він прив’язався до дівчинки, відчував до неї симпатію більшу, ніж до інших сестер, що могло викликати всякі пересуди й привести до сумної розв’язки.
Одного разу, з невідомої причини, Баоюй і Дайюй посварилися. Дайюй сиділа сама й гірко плакала. Заспокоїлася вона, лише коли Баоюй попросив у неї вибачення.
Саме в цю пору в саду східного палацу Нінго пишно розцвіли квіти сливи, і дружина Цзя Чженя, пані Ю, вирішила влаштувати частування й запросити пані Цзя, пані Сін, пані Ван та інших помилуватися квітами. Вранці у супроводі Цзя Жуна і його дружини вона приїхала в палац Жунго й сказала матінці Цзя, що наступного дня просить поважну пані прийти до неї в сад Злиття ароматів погуляти, розважитися, випити вина й чаю. На свято зібралися найближчі родичі з палаців Нінго й Жунго, але там не сталося нічого примітного, про що варто б розповідати.
Баоюй швидко втомився й захотів спати. Матінка Цзя звеліла служницям умовити його відпочити трохи, а потім повернутися.
Але тут поспішила втрутитися дружина Цзя Жуна, пані Цінь. Вона з посмішкою звернулася до матінки Цзя:
— Для Баоюя в нас приготовлена кімната. Так що не турбуйтеся, ми все влаштуємо!
— Проведіть другого дядька Баоюя! — веліла вона його мамкам і служницям і пішла вперед.
Матінка Цзя вважала пані Цінь самою довершеністю — чарівна, витончена, завжди ласкава, вона подобалася матінці Цзя більше за інших дружин її онуків і правнуків, і зараз, коли пані Цінь пообіцяла влаштувати Баоюя, матінка Цзя відразу заспокоїлася.