Служниці з Баоюєм пішли за пані Цінь у внутрішні покої. Заледве ввійшовши, Баоюй побачив просто перед собою чудову картину «Лю Сян пише при палаючому ціпку», і йому чомусь зробилося не по собі. Поряд висіли парні написи:
Той, хто у справи світські проникає, —
осяг сповна премудрості наук.
Той, хто у почуття людські заглибивсь, —
осяг сповна довершеності суть!
Баоюй пробіг їх очима й, не звернувши ні найменшої уваги на розкішні покої та пишну постіль, заявив:
— Ходімо звідси! Скоріше!
— Якщо вже вам тут не подобається, не знаю, куди і йти, — посміхнулася пані Цінь. — Можливо, в мою кімнату?
Баоюй, сміючись, кивнув головою.
— Де це бачено, щоб дядько спав у кімнаті дружини свого племінника? — запротестувала одна з мамок.
— Що тут особливого? — заперечила пані Цінь. — Адже дядько зовсім іще хлопчик! Він ровесник моєму молодшому братові, що приїздив минулого місяця. Тільки брат трохи вищий на зріст...
— А чому я його не бачив? — перебив її Баоюй. — Приведіть його до мене!
Усі розсміялись, а пані Цінь сказала:
— Як же його привести, якщо він живе за двадцять-тридцять лі звідси? От коли він знову приїде — неодмінно вас познайомлю.
Розмовляючи між собою, вони ввійшли до спальні пані Цінь.
У Баоюя в носі відразу залоскотало від якогось ледь уловимого аромату, очі почали злипатися, він відчув у всім тілі солодку знемогу.
— Як приємно пахне! — вигукнув хлопчик і оглянувся. На стіні висіла картина Тан Боху «Весняний сон райської яблуньки», а обабіч од неї — парні написи, що належали пензлю Цінь Тайсюя[47]:
Коли мороз в душі й вона без сну й сумна,
Причиною тому — холодна, бач, весна.
Коли хміль бадьорить цілюща плоть і кров,
Шукай там джерело, де аромат вина!
На невеликому столику — коштовне дзеркало, що колись прикрашало дзеркальні покої У Цзетянь[48], поруч — золоте блюдо з фігуркою Чжао Фейянь. На блюді — велика айва, її кинув колись Ань Лушань на Тайчжень[49] і поранив їй груди. На підвищенні — розкішне ліжко, на ньому за давніх часів у палаці Ханьчжан спала Шоучанська принцеса, над ліжком — перлинна запона, вишита принцесою Тунчан.
— Отут мені подобається! — мовив Баоюй.
— У моїй кімнаті, мабуть, не відмовилися б жити навіть безсмертні духи! — розсміялась у відповідь пані Цінь.
Вона відкинула чисту, випрану колись самою Сі Ши легку шовкову ковдру, поправила м’яку подушку, що її притискала колись до грудей Хуннян[50].
Уклавши Баоюя, мамки й няньки розійшлися, залишилися тільки Сіжень, Цінвень, Шеюе й Цювень. Пані Цінь відправила дівчаток-служниць стежити, щоб під навіс не забралися кішки й не наробили галасу.
Заледве склепивши повіки, Баоюй поринув у сон, і в сні йому привиділася пані Цінь. Вона йшла далеко попереду. Баоюй кинувся за нею й раптом опинився в якомусь незнайомому йому місці: червона огорожа, яшмові сходи, дерева, прозорий струмочок, а навколо ні душі — тиша й безмовність.
«Як чудово! Залишитися б отут назавжди! — подумав Баоюй. — Ні батьків, ні вчителів!»
Тільки було він розмріявся, як із-за пагорба долинула пісня:
Вслід потоку квіти полетять,
слухняні долі,
Незабаром сплинуть, як хмара,
весняні мрії.
Тебе стосуються ці рядки,
люба молодь:
Скажи, —
безрадісність ця мирська потрібна?
Баоюй прислухався — голос був дівочий. Пісня змовкла, із-за схилу вийшла граціозна дівчина, неземної краси, серед смертних таку не зустрінеш.
Про це складено вірші:
Верб ряд стрункий вона перетяла
І тільки вийшла із оранжереї,
Як у дворі, де безтурботно йшла,
Враз птаство зашуміло на деревах...
...Тінь то майне, то вернеться назад,
А шлях веде по галереї знову,
І, орхідей донісши аромат,
Рукава пестить вітерець раптовий...
В тривозі лотос,
ніби чує він
Коштовного каміння
передзвін...
Її волосся —
хмаронька густа.
Усмішка-персик
не весні ж бо рада?
Не вишнею
цвітуть її вуста,
А зубки —
чом не зернятка граната?
І ніжний в неї,
як у Прялі[51], стан,
Сніжинкою
до неба з хуртовини,
Тут качка — зелень,
лебідь жовтим став:
І сяяння смарагдів,
блиск перлинний...
То явиться,
то в квітах заблука,
Грайлива часом
або знов сердита,
У небесах над озером
шукай —
Пливе, пливе
по вітру гордовито.
Спішать зустрітись
до брови брова
Метеликами,
мовлять не словами,
І їм під ніжки
стелиться трава, —
Легкі, як в лотоса,
ідуть за вами...
Прозорість льоду,
яшмова гладінь
Утілилися в ній,
відчути де ж там!
Такий чудовий
в барві молодій
Цей візерунок
на її одежі!
Нема серед обраниць
рівні їй,
Вона — духмяний шпиль,
нефриту грані,
Утілилась принадність
вся в одній —
Дракона злет
і фенікса ширяння!
Із чим же простота її
зрідні?
Із сливою,
в засніженій весні.
Раніш цей чистий
образ бачив де я?
То — в інеї осіннім
орхідея!
У спокої —
кому зрідні вона?
То — найтихіша
між бескеть сосна!
Її з ким порівняння
будуть вірні?
З широким ставом
при зорі вечірній!
Манер звабливих
в чім її закон?
В болотних нетрях —
рівня їй дракон!
Як описати
образ благородний?
Він — місяць над рікою
в ніч холодну!
Соромиться Сі Ши
свого лиця,
І потьмяніла,
боязко Ван Цян![52]
З яких країв?
І де ж бо народилась?
В наш грішний світ
чи не з небес спустилась?
...Якби, бенкет
зневаживши, тоді
Вона пішла
із Яшмового Ставу[53],
Сопілку б хто
зміг взяти з юних дів?
Їй рівні
і на небі ще не стало!
вернуться
Цінь Тайсюй (Цінь Шаою). — Див. прим. 31.
вернуться
У Цзетянь (У Хоу, 624—705) — китайська імператриця, єдина в історії Стародавнього Китаю жінка, що мала імператорську владу (684—705). Чжао Фейянь («Ластівка, що пурхає», І ст. до н. е.) — знаменита красуня, наложниця ханьського імператора Чен-ді (32—6 рр. до н. е.), прозвана так за легкість, із якою вона танцювала.
вернуться
Тайчжень — небесна фея. За життя на землі була улюбленою наложницею танського імператора Сюань-цзуна (712—756). Її земне ім’я — Ян-гуйфей.
вернуться
Хуннян — служниця, одна з героїнь новели відомого танського літератора Юань Чженя «Повість про Їн’їн», за мотивами якої в XII ст. драматург Ван Шифу написав п’єсу «Західний флігель».
вернуться
...як у Прялі... — Мається на увазі небожителька Пряля, персонаж відомої легенди про Пастуха та Ткачиху.
вернуться
Ван Цян, вона ж — Ван Чжаоцзюнь, Мін-фей — наложниця ханьського імператора Юань-ді (48—33 рр. до н. е.). Згідно зі звичаями імператорського двору, перед представленням імператору юної наложниці художник малював її портрет, аби імператор завчасно міг судити про її зовнішність. Один із двірцевих сановників і художник вимагали від Ван Чжаоцзюнь хабаря, але горда красуня відкинула їхні зазіхання. Щоб покарати її за непокірність, сановник обмовив її перед імператором, а художник спотворив на портреті зовнішність Ван Цян.
вернуться
Яшмовий Став. — У китайській міфології цей став — невід’ємна окраса саду небожительки Сіванму, богині західних окраїн. На його берегах, які поросли персиковими деревами, із плодами довголіття, небожителі збиралися на бенкети.