Баоюй кинувся їй назустріч, низько поклонився й з посмішкою запитав:
— Звідки ви, божественна діва, і куди прямуєте? Місця ці мені зовсім незнайомі, візьміть же мене із собою, благаю вас!
— Я живу в небесній сфері, там, де не знають ненависті, у морі, Що Зрошує сумом, — відповіла діва. — Я — безсмертна фея Цзінхуань із гори, Що Посилає весну, із країни Великої порожнечі, із чертогів, Що Струмлять аромати. Я визначаю міру покарання за розпусту, можу спонукати жінок у світі смертних нарікати на долю, а чоловіків — віддаватися божевільним пристрастям. Нещодавно тут зібралися грішники, і я прийшла посіяти серед них насіння взаємного потягу. Наша зустріч з тобою не випадкова. Ми перебуваємо неподалік від межі моїх володінь. Ходімо, якщо хочеш. Але в мене тут немає нічого, крім чашки чаю безсмертя, декількох глечиків чудового вина, яке я сама приготувала, і дівчат, навчених чарівних пісень і танців. Нещодавно вони склали дванадцять пісень за назвою «Сон у червоному теремі».
При цих словах Баоюй затремтів од радості й нетерпіння і, забувши про пані Цінь, поспішив за феєю.
Зненацька перед ним з’явилася широка кам’яна арка, на арці зроблений великими ієрогліфами напис: «Країна Великої порожнечі», а обабіч парні написи:
Вони проминули арку й опинилися біля палацової брами, над якою було написано чотири ієрогліфи: «Небо пристрастей — море гріхів», на стовпах праворуч і ліворуч теж парні написи:
«Все це правильно, — подумав Баоюй, прочитавши напис. — Тільки не зовсім зрозуміло, що значить „нової жаги не відбуто, як чуттів не прожито“ і „ті — від місяця й вітру — борги“. Треба подумати».
Поринувши у свої думки, Баоюй і не відчув, що душу його переповнює якась чарівна сила.
Коли ввійшли у двоярусні ворота, перед очима Баоюя постали палати, які височіли праворуч і ліворуч, на кожній — дошка з горизонтальними й вертикальними написами... З першого погляду їх неможливо було прочитати, лише деякі Баоюй розібрав: «Палата безрозсудних потягів», «Палата затаєних образ», «Палата ранкових стогонів», «Палата вечірніх ридань», «Палата весняних хвилювань», «Палата осінньої скорботи».
— Насмілюся потурбувати вас, божественна діво, — звернувся Баоюй до феї. — Чи не можна нам з вами пройтися по цих палатах?
— У цих палатах зберігаються книги доль усіх дівчат Піднебесної, — відповідала Цзінхуань, — і тобі, простому смертному, не годиться про все це знати до часу.
Але Баоюй продовжував упрохувати фею.
— Добре, нехай буде по-твоєму, — погодилася нарешті Цзінхуань.
Не приховуючи радості, Баоюй прочитав напис над входом «Палата нещасних доль» і два парні вертикальні написи з боків:
Баоюй сумно зітхнув. У залі, куди вони ввійшли, стояло близько десятка величезних опечатаних шаф, і на кожній — ярлик із назвою провінції. «А де ж шафа моєї провінції?» — подумав Баоюй і тут помітив ярлик з таким написом: «Головна книга доль дванадцяти головних шпильок із Цзіньліна».
— Що це значить? — запитав Баоюй у феї.
— Це значить, — відповіла фея, — що тут записано долі дванадцяти найшляхетніших дівчат твоєї провінції. Тому й сказано «Головна книга».
— Я чув, що Цзіньлін дуже велике місто, — зауважив Баоюй, — чому ж тут говориться всього про дванадцять дівчат? Адже тільки в нашій родині разом зі служницями їх набереться кілька сотень.
— Звичайно, у всій провінції дівчат багато, — всміхнулася Цзінхуань, — але тут записані найчудовіші, у двох сусідніх шафах — гірші, а інші, нічим не примітні, взагалі не внесені до книг.
На одній із шаф, про які говорила фея, і справді було написано: «Додаткова книга до доль дванадцяти головних шпильок із Цзіньліна», а на іншій: «Друга додаткова книга до доль дванадцяти головних шпильок із Цзіньліна». Баоюй відчинив дверцята другої шафи, навмання взяв із полиці книгу, розкрив. На першій сторінці зображено чи то людину, чи то пейзаж — хмари й каламутна імла, — розібрати неможливо, ніби туш розпливлася. Вірша під малюнком Баоюй також не зрозумів.
Баоюй нічого не зрозумів і став дивитися далі. Нижче був намальований букет свіжих квітів і порвана мата, а далі знову вірш:
Тут уже Баоюй зовсім нічого не зрозумів, поклав книгу на місце, відчинив першу шафу й узяв книгу відтіля. На першій сторінці він побачив квітучу гілочку кориці, під нею — пересохлий ставок із зів’ялими лотосами й віршований напис:
Продовжуючи дивуватися, Баоюй узяв головну книгу доль і на першій сторінці побачив двоє золотих дерев; на одному висів яшмовий пояс, а під деревами в сніжному заметі лежала золота шпилька для волосся. Під малюнком був такий вірш:
Баоюй хотів був запитати у феї, що криється за цими словами, але передумав — вона однаково не відкриватиме перед ним небесних таємниць. Краще б і цю книгу покласти на місце, але Баоюй не втримався й продовжував дивитися далі. На другій сторінці він побачив лук, що висів на гілці запашного цитруса, і віршований підпис:
54
55
56
58
59
60
61
62