Лаоські й буддійські служителі культу, мабуть-таки, мало чим нагадують православних.
Даосизм — особлива китайська релігія, яка склалася на початок нашої ери на основі стародавніх шаманських вірувань.
Функція шамана практично перейшла до даоських ченців, які займалися ворожінням, пошуками засобів для безсмертя, вигнанням із тіла хворого злих духів, алхімією, розробкою усіляких містичних учень, проблемою взаємовідносин між чоловіком і жінкою та багато чим іншим.
Буддійські ченці (їх легко впізнати по жовтих халатах та бритих головах) на відміну від даоських, які ходили в синьому вбранні, займалися проблемами спасіння душі, від переродження після смерті в нижчу істоту, вели похоронні справи, читали молитви над померлими. І ті, й інші ченці були оповиті ореолом таємничості.
Та слід сказати, що народ не дуже вдавався в тонкощі відмінності між цими релігіями. До XVIII століття в Китаї виробився своєрідний храмовий синкретизм, тобто поєднання трьох філософій.
Три філософсько-релігійні вчення: конфуціанство, яке розглядало проблеми служіння людини суспільству і лише віддалено нагадувало релігію; буддизм, запозичений з Індії, та даосизм злилися в народній свідомості в єдиний комплекс.
У бідному сільському храмі європейські мандрівники часто з подивом спостерігали, як поряд стоять статуї Конфуція, Будди й засновника даосизму — Лао-цзи.
Представники пануючих класів, певна річ, розрізняли ці вчення досить чітко, та коли, наприклад, захворював чиновник-конфуціанець, то лікувати міг лаоський чернець, а ховати — буддійський. Це нікого особливо не бентежило.
Сюжет роману доволі простий. У «Сні у червоному теремі» розповідається досить обмежена в часі історія двох багатих аристократичних домів (Жунго і Нінго), що належать до роду Цзя. В одному з них проживає молодий герой — спадкоємець і пестун родини, навколо якого розгортається сюжетна дія.
Герой постійно перебуває в оточенні жінок, і більшість колізій у романі пов’язана саме з дівчатами та жінками. Поміж них вирізняються голова роду і бабуся — пані Цзя, його мати — пані Ван, представниці молодого покоління: дружина двоюрідного брата Ван Сіфен (Фенцзє), двоюрідні сестри Сюе Баочай, Лінь Дайюй та інші.
Постійно діють в оповіді батько Баоюя — Цзя Чжен, двоюрідний брат Цзя Лянь, дядько Цзя Ше, родичі з дому Нінго. Крім них у романі виступає величезна кількість дійових осіб.
Дія роману відбувається на досить обмеженому просторі родинного клану.
Зображення зовнішнього вигляду аристократичного роду, його внутрішнього життя для роману має особливе значення. Читач бачить різноманітні родинні ритуали: урочисті молебні в родовому храмі, розкішні бенкети на відзнаку важливих подій, театральні вистави, віршотворчі збори, різноманітні ігри.
Цзя Баоюй — головний герой розповіді, і як характер — дуже суперечливий. Саме з ним пов’язаний образ дивовижного каменя, що й визначає основну лінію сюжету.
У самому Баоюї, в його взаєминах з іншими персонажами виражена ідея конфліктності, яку намагався підкреслити автор.
Як спадкоємець і правонаступник родових традицій, юнак повинен оберігати і шанувати закони клану, підтримувати усталені порядки.
Але за складом його мислення і за вчинками видно, який далекий він від цієї ролі. На світосприйняття Цзя Баоюя глибокий вплив має філософія Лао-цзи (VI—V ст. до н. е.) і Чжуан-цзи, що йде врозріз з конфуціанською освітою, яку намагається дати батько. Баоюй почуває нестерпну нудьгу і відразу до вивчення конфуціанських книг, з радістю сприймаючи лаоські принципи, як повернення до природності, байдужість до грошей і кар’єри, «недіяння» (Чувей).
Глибокий вплив на свідомість Цзя Баоюя справляє філософія буддизму, особливо Чань-будцизму.
Інтуїтивно або цілком свідомо герой намагається відійти від тих надто суворих порядків, що панували в їхньому домі.
Через деякий час Баоюй, оселившись у павільйоні ріки Сяо-сянь, був щасливий, про що можна ще мріяти?!
Він читав книги, писав, займався музикою, грав у шахи, малював, декламував вірші, збирав квіти, співав, ворожив на ієрогліфах, розгадував загадки й навіть вишивав на шовку оленів та феніксів.
Він написав чотири вірші:
1) Про те, чим нічка весняна примітна.
2) Про те, улітку чим примітна ніч.
3) Про те, чим нічка восени примітна.
4) Про те, примітні чим зимові ночі.
Про іншу героїню роману Таньчунь описується з любов’ю в епізоді, коли матінка Цзя провідала будинок, де мешкала Таньчунь.
«Таньчунь дуже любила чистоту й простір, тому в її будинку перегородки прибрали й три кімнати з’єднали в одну. Посередині стояв великий мармуровий стіл, на ньому — аркуші паперу зі зразками каліграфії, кілька десятків коштовних тушниць, склянки й підставки для пензликів — їх був цілий ліс. Тут же стояла жучжоуська порцелянова ваза місткістю цілий доу з букетом хризантем, який нагадував кулю. На західній стіні — картина Мі з Сан’яна „Серпанок під час дощу“, а обабіч неї — парні написи пензля Янь Лугуна, які говорили:
Під картиною стояв на столику триніжок, ліворуч од нього на підставці з кипариса — велике блюдо, наповнене цитрусами „рука Будди“, праворуч, на лаковій підставці, — ударний музичний інструмент бімуцінь, зроблений із білої яшми, і маленький дерев’яний молоточок для гри».
У поезії династії Тан (618—907) словосполучення «Баоюй» (коштовна яшма) вживалося щодо коханої. Ім’я Баоюй означає «гарний юнак», «красень».
Баоюй — дзеркало, в якому відображаються всі події та долі персонажів роману.
У романі, за китайською традицією, багато незбагненного і чародійного як у снах, так і наяву: тут і богиня Нюйва, яка сто років зашпаровувала тріщину в небозводі, тут і фея Цзінхуань, що зробила коштовне дзеркало любові; лаоський і буддійський ченці, які час від часу з’являються по ходу розвитку сюжету роману, швидко розв’язують питання і відразу зникають.
Існує багато театральних постановок за цим романом, які популярні в Китаї й сьогодні.
Фактично роман «Сон у червоному теремі» більше ніж роман. Він унікальна за обсягом і змістом художня енциклопедія китайської культури в усіх її проявах та історичних пластах.
Сон у червоному теремі
