Коли сторицею платив, —
Як жив на світі білім,
Він зглянеться — будь певен ти —
Спаситель-благодійник!
Щаслива мати, й щастя в тім,
І сподівання чисті,
Творити щоб добро в житті —
Без всякої користі...
Та, люди, — умовляю вас:
Стражденних стільки у наш час!
Всім поміч їм потрібна!
Не потурайте тим, скупим,
Що міряють все на калим, —
Хоча і моїм рідним!
Добріша правда від олжі!
Та в піднебеснім домі
Набуток, втрата — де, скажіть! —
Лиш небесам відомо!
Вигаданий блиск запізнілого розквіту
[103]
Бажаєш в дзеркалі знайти
Знак милосердя духу,
Тож за чесноту видав ти
Геройство і заслуги.
Та швидкоплинний розквіт цей —
Вдавання недолуге...
Халат нічний, у спальні штор
Грайливий шовк при ложі,
На голові перлинний хор,
Сановний на плащі узор, —
Абищо долі цей декор,
Хто ж долю переможе!..
На схилі днів слід знати й те:
Нужда невідворотна.
Та спадщиною для дітей:
Ім’я і велич роду.
Шнури на шовку, стрічок звій, —
Пишайсь, обранець знаті,
На грудях на твоїх горить
Знак золотий печаті![104]
Зарозумілий, наче маг,
Од висі не оговтавсь, —
По призахіднім сонці — тьма
Над Джерелом над Жовтим...
Героїв давніх літ, вельмож
Сини шанують, внуки?
Так сумно: предків імена
Для них порожні звуки!
Так закінчуються земні радості
[105]
При писаних, квітчастих балках
себе весна, бач, спопелила.
Зробився сміттям запахущим
лист, що осипався з садів.
Як волі неба віддалась
й непогамовно так любила,
Як місяця повільний плин
безвольним поглядом ловила, —
В тім і знайди першопричину
учинків, що згубили дім!
Ти скільки б не винила Цзіна,
що клану нитку перетяв,
Ти скільки б не картала Ніна,
що у сім’ї забрав життя, —
Всі винні, з чистою душею
любить не вчені до пуття!
У лісі прихисток птахів...
Чиновнику — як діловий, —
де служить, там — хвала,
Та вдома, у сім’ї своїй,
не все іде на лад.
І так буває: був багач,
потому бідним став,
Коли коштовний він метал
по вітрі розмотав...
За інших милосердний він
піклується людей,
Сам так втомився від життя, —
як блага, смерті жде.
А цей не має почуттів
і холодом ляка,
Але за кривди і його
відплата відшука.
А долі ти не вір сумній,
У неї є і кращі дні,
Хай той, у кого сліз пора,
їх виплаче — і все гаразд!
Сам — жертва кривди та злоби,
оскільки кривдник ти
Розлученим даремно знов
судилося зійтись!
Причина в днях минулих є
тому, що куций вік,
Щасливий, той завжди багач
під старість чоловік.
Нірвани Брами прагне, хто
долає світлом тлін,
А той, хто у гріху погруз,
себе втрачає він...
Птахам, якщо харчів нема,
шукати в лісі дім.
Нужденна, хоч без меж, земля
і хирява твердінь![106]
Діви співали арію за арією, але Баоюй залишався байдужим. Тоді Цзінхуань, зітхнувши, мовила:
— Заблудлий юначе, ти так нічого й не зрозумів!
Голова в Баоюя паморочилася, немов у п’яного, він зробив знак дівчатам припинити спів і попросив відвести його спати.
Цзінхуань звеліла служницям прибрати зі столу й повела Баоюя в дівочі покої. Тут усюди були розставлені рідкісні речі, яких на землі не побачиш. Але найбільше вразила Баоюя молода чарівна діва, зростом і зовнішністю вона нагадувала Баочай, а стрункістю й грацією Дайюй.
Баоюй зовсім розгубився, не розуміючи, що з ним відбувається, але тут Цзінхуань раптом сказала:
— Хоч скільки б було в тлінному світі шляхетних родин, вітер і місяць у зеленому вікні[107], сонячний промінь на зорі в дівочих покоях[108] утоптані в бруд знатними молодими джиґунами й гулящими дівками. І вже зовсім обурливо те, що з найдавніших часів легковажні ледарі повторюють, начебто хтивість не розпуста, а пристрасть — не перелюбство. Все це порожні слова, за ними ховаються зло й підлість. Адже хтивість — уже сама по собі розпуста, а задоволення пристрасті — розпуста подвійно. Любовний потяг — от джерело й зустрічей на горі Ушань[109], і гри в «хмаринку й дощик». Я люблю тебе тому, що ти з найдавніших часів і понині був і залишаєшся першим розпусником у всій Піднебесній!
— Божественна діво, — поспішив заперечити переляканий Баоюй, — ви помиляєтесь! Я ледачий у навчанні, тому батько й мати суворо наставляють мене, але який же я розпусник? Я ще занадто юний для цього й навіть не знаю до пуття, що значить «розпуста»!
— Ні, це ти помиляєшся! — вела далі Цзінхуань. — Розпуста є розпуста, хоч як би тлумачили це слово. Бавитися співом і танцями, захоплюватися грою в «хмаринку й дощик» і гніватися тому, що не можна насолодитися любов’ю всіх красунь Піднебесної, — розпуста. Але такі розпусники подібні до черв’яків, які жадають плотських насолод. У тебе ж схильність до безрозсудних захоплень, «уявної розпусти». Пояснити зміст цих слів неможливо, їх треба зрозуміти серцем, відчути душею. Саме в тобі зосереджене все те, що приховано в цих двох словах. Ти можеш бути добрим другом у дівочих покоях, але на життєвому шляху тобі не уникнути неправди й оман, глузувань, стоустого наклепу й гнівних поглядів десятків тисяч очей. Нині я зустріла твоїх дідів — Нінго-гуна й Жунго-гуна, вони мене благали допомогти тобі ступити на праведний шлях, і я не допущу, щоб, побувавши в моїх покоях, ти знову погруз у мирській скверні. Для того я й напоїла тебе прекрасним вином і чаєм безсмертя, застерегла від помилок чарівними піснями, а зараз привела сюди, щоб у щасливу годину ти поєднався з однією з моїх молодших сестер, яку звати Цзяньмей, а прізвисько — Кецін. Знай, у світі безсмертних усе точнісінько так, як у світі смертних. Але ти маєш зрозуміти сутність схованих у собі пристрастей, осягнути вчення Кун-цзи й Мен-цзи, готувати себе до того, щоб у майбутньому стати гідним продовжувачем справи предків.
вернуться
Вигаданий блиск запізнілого розквіту. — У вірші йдеться про те, що занадто пізно доля принесе Лі Вань удачу.
вернуться
...Знак золотий печаті!— Тобто знак імператорської прихильності.
вернуться
Так закінчуються земні радості. — Йдеться про Цінь Кецін.
вернуться
Нужденна... земля і хирява твердінь! — Ця фраза — підсумок віршованого циклу: долі дванадцяти мешканок червоного терема (Баочай, Дайюй, Інчунь, Кецін, Лі Вань, Мяоюй, Сян’юнь, Січунь, Таньчунь, Фенцзє, Цяоцзє, Юаньчунь) виявляться трагічними; велика феодальна сім’я в мабутньому розпадеться, «птахи» розлетяться врізнобіч; на думку автора, в несправедливому суспільстві їм не знайти твердого грунту для щасливого життя.
вернуться
...вітер і місяць у зеленому вікні... — образний вислів, який означає вираження почуттів коханих.
вернуться
...сонячний промінь на зорі в дівочих покоях... — образний вислів, який означає любов дівчини зі знатної сім’ї.
вернуться
Ушань — гора в провінції Сичуань. Як стверджує одна з легенд, правитель князівства Чу, полюючи в горах, утомився й заснув. Йому наснилася фея, яка призначила йому побачення на горі Ушань, куди вона з’являлась уранці у вигляді хмари, а ввечері у вигляді дощу. Звідси походить вислів «почуття хмари й дощу», що означає — «пізнати радощі кохання».