Однак Гоуер розсудив інакше. Він так жадав багатства, що від слів тещі серце його прискорено забилося.
— А чому б бабусі самій не піти до Ванів дізнатися, що та як, якщо вона колись бувала в домі старої пані?
Бабуся заойкала і сказала:
— Правду кажуть: у ворота знатного дому пройти не легше, ніж переплисти море! Хто я така, щоб іти до Ванів? Та мене там ніхто не знає!
— Це неважливо, — заперечив Гоуер. — Пані Ван, виходячи заміж, взяла із собою з дому служника Чжоу. Отож, розшукаємо його й попросимо допомогти. Адже колись пан Чжоу вів справи з моїм батьком і вони були друзями.
— Все це так, — погодилася бабуся Лю. — Але я була там давно, а як тепер — не знаю. Але ні тобі, ні твоїй дружині не можна з’являтися людям на очі в такому вигляді. Так що й справді доведеться йти мені, старій, і Баньера із собою прихопити. Поталанить — усім буде користь.
На тому й погодилися.
Ледь зайнявся світанок, баба Лю встала, причесалась, умилася й заходилася пояснювати Баньеру, як треба поводитися. Шестирічне хлоп’я згодне був на все, тільки б його взяли в місто.
Всю дорогу бабуся вела Баньера за руку. Нарешті вони прийшли на вулицю, де були розташовані палаци Жунго й Нінго. Біля воріт палацу Жунго, біля кам’яних левів, стояли паланкіни й коні. Стара Лю не насмілилася до них наблизитися й нерішуче попрямувала до бічного входу. Там із поважним виглядом сиділи якісь люди і знічев’я правили теревені.
— Бажаю вам усілякого щастя, вельмишановні! — підшкутильгавши до них, мовила стара Лю.
— Ти куди? — змірявши її пильним поглядом, запитали ті.
— Мені потрібен пан Чжоу Жуй, служник із будинку тутешньої пані, — бабуся Лю запобігливо посміхнулася. — Чи не будете ви такі ласкаві попросити його вийти?
Ніхто не звернув на прохання старої ніякої уваги, але потім один із них сказав:
— Постій біля того рогу, незабаром з їхнього будинку хто-небудь вийде.
— Навіщо їй там стояти, — втрутився в розмову якийсь дід і звернувся до старої: — Пан Чжоу кудись пішов, а дружина його вдома. Живуть вони на тій половині палацу, зайди з іншого кінця вулиці й там запитай!
Бабуся Лю подякувала й разом із онуком рушила до задніх воріт палацу.
Біля воріт вона побачила декількох лоточників, торговців їжею, продавців іграшок, між ними шастали десятків два-три хлопчаків і стояв страшенний шум і гамір.
— Скажи-но, братику, вдома пані Чжоу? — запитала стара одного із хлопчаків.
— Яка пані Чжоу? — лукаво підморгнувши, запитав хлопчисько. — У нас їх декілька.
— Дружина того самого служника, що з будинку тутешньої пані.
— Ах, ця! — вигукнув хлопчисько. — Ходімте зі мною!
Він повів стару в двір і вказав рукою на будинок біля палацової стіни.
— От, — сказав він і крикнув: — Матінко Чжоу, тебе шукає поважна бабуся!
— Хто така? — відразу відгукнулася дружина Чжоу Жуя, квапливо виходячи з будинку.
Бабуся Лю пішла їй назустріч і з усмішкою привітала:
— Тітонько Чжоу! Як почуваєтесь?
Дружина Чжоу Жуя довго вдивлялася в неї, щось пригадуючи, потім також усміхнулася.
— Це ти, бабусю Лю? Здрастуй! Подумати тільки, за ці кілька років я встигла тебе забути! Заходь, будь ласка!
— Де вже вам, знатним, пам’ятати про нас? — зауважила стара Лю.
Розмовляючи, вони ввійшли в будинок. Служниця подала чай.
— Це Баньер? Як виріс! — вигукнула господиня.
Побалакавши з гостею, вона запитала, чого прийшла стара — просто так, по дорозі заглянула, чи ж у справі.
— Прийшла провідати вас, — відповіла стара, — та довідатися про здоров’я старої пані. Якщо можете, проведіть мене до неї, а не можете — передайте від мене уклін.
Дружина Чжоу Жуя здогадалася, чого прийшла баба, і вважала незручним їй відмовити. Адже колись її чоловік завдяки батькові Гоуера виграв справу з купівлею землі, а тепер старій Лю потрібна допомога. Та вона була й не від того, щоб похвастатися перед бабою своїм становищем у будинку.
— Хіба можна заборонити прочанинові, що прийшов із щирими намірами, споглядати Будду?! — всміхнулася вона. — Відверто кажучи, я не відаю прийомом гостей і відвідувачів. У нас тут кожний займається своєю справою. Мій чоловік збирає орендну плату, а у вільний час супроводжує молодих панів. Та оскільки ти родичка пані й довірилася мені, я порушу звичай і замовлю за тебе слівце. Хочу тільки попередити: у нас тепер усе не так, як було років п’ять тому. Стара пані вже не займається справами, господарством керує друга пані. Знаєш, хто це? Племінниця пані, дочка її старшого брата по материній лінії. Її дитяче ім’я — Фенцзє.
— Он воно що! — вигукнула стара Лю. — Прекрасно! Я завжди говорила, що вона розумниця! Чи не можна мені побачитися з нею?
— Зрозуміло, — сказала дружина Чжоу Жуя. — Тепер гостей приймає тільки вона. Для тебе це навіть краще. Вважай, що йшла не даремно.
— Амітаба![110] — вигукнула стара Лю. — Тепер, тітонько, все залежить від вас!
— Та що ти, бабусю Лю! — заперечила дружина Чжоу Жуя. — Вірно говориться в прислів’ї: «Допоможи людям, і вони тобі допоможуть». Мені нічого не варто зробити тобі таку послугу, тільки роби все, як я тобі скажу.
Дружина Чжоу Жуя відразу послала дівчинку-служницю дізнатися, чи подавали обід старій пані.
Поки служниці не було, жінки продовжували бесіду.
— Адже панянці Фенцзє зараз років вісімнадцять-дев’ятнадцять, не більше, — сказала стара Лю. — А вона веде господарство такої величезної родини?!
— Ах, бабусю, не знаю, що й сказати, — відповіла дружина Чжоу Жуя. — Пані Фенцзє і справді зовсім іще молода, але управляється з такими справами, що не кожній дорослій під силу! А яка красуня! І на язик гостра. Постав отут десять чоловіків — усіх переговорить! Постривай, побачишся з нею — сама переконаєшся. Одне погано — зі служниками надто сувора.
Повернулася служниця й сказала:
— Старій пані подали обід у її покої, там зараз і друга пані Фенцзє.
Почувши це, дружина Чжоу Жуя заквапила бабу:
— Ходімо скоріше! Вона буває вільна тільки під час обіду. Вже краще ми там її почекаємо. А спізнимося, поговорити не вдасться — вона або займеться справами, або вирушить відпочивати.
Жінки обсмикали на собі одяг, стара Лю дала останні настанови Баньеру й слідом за дружиною Чжоу Жуя поплелася до будинку Цзя Ляня.
Залишивши стару Лю чекати, дружина Чжоу Жуя обігнула кам’яний екран перед воротами й зникла у дворі. Знаючи, що Фенцзє ще не приходила, вона спочатку розшукала її довірену служницю Пін’ер і розповіла їй про стару Лю, додавши:
— Бабуся прийшла здалеку довідатися про здоров’я пані. У давні роки пані часто її приймала, тому я й насмілилася привести її сюди. Коли прийде друга пані, я все докладно їй розповім, — сподіваюся, вона вибачить мені мою зухвалість.
— Що ж, нехай увійде й посидить тут, — після деякого вагання вирішила Пін’ер.
Дружина Чжоу Жуя привела стару Лю й Баньера. Вони піднялися на ґанок, і дівчинка-служниця відкинула перед ними яскраво-червону дверну фіранку. Із зали, тільки-но бабуся Лю переступила поріг, повіяло якимось дивним ароматом, і їй здалося, начебто вона попливла в хмарах запашного диму.
Усе в залі так сліпуче блищало, що боляче було дивитися, навіть голова паморочилася. Стара Лю тільки губами прицмокувала та згадувала Будду.
Пройшовши через залу, вони опинилися в східній частині будинку, у спальні дочки Цзя Ляня. Служниця Пін’ер, що стояла біля кана, окинула стару Лю уважним поглядом, привіталася з нею й запропонувала сісти.
Одягнена в шовки, вся в золотих і срібних прикрасах, Пін’ер була прекрасна, як квітка, і стара вирішила, що це і є Фенцзє. Вона вже хотіла назвати її «шановною пані», але дружина Чжоу Жуя сказала:
— Це панянка Пін’ер.
Тільки почувши, що Пін’ер у відповідь назвала дружину Чжоу Жуя «матінкою Чжоу», стара зрозуміла, що перед нею всього лише служниця, яка користується особливою довірою пані.
110