З перших же слів старої Фенцзє стало ясно, що вона не вміє вести чемні розмови.
— Можеш не пояснювати, я все зрозуміла, — перебила вона стару й звернулася до дружини Чжоу Жуя: — Бабуся Лю, може, голодна?
— Ми прийшли з самого ранку, — поквапилася сказати стара Лю, — і не встигли попоїсти!
— Мерщій нагодуйте її! — розпорядилася Фенцзє.
Дружина Чжоу Жуя швидко накрила в східній кімнаті стіл і повела туди стару Лю й Баньера.
— Сестро Чжоу, почастуй їх якнайкраще, — звеліла Фенцзє, — жаль, що я не можу скласти їм компанію.
Трохи згодом вона знову покликала дружину Чжоу Жуя й запитала:
— Ти доповідала пані? Що вона говорить?
— Пані говорить, не в тім справа, що вони наші родичі, а в тім, що колись дід їх служив разом із нашим старим паном і вони були друзями, — відповіла дружина Чжоу Жуя. — Останніми роками вони не підтримували з нами ніяких стосунків, але раніше ніколи не йшли від нас із порожніми руками. Тому й зараз треба бути до бабусі уважнішими. Адже вони прийшли з добрими намірами. Якщо ж у неї яка-небудь справа, пані велить вам розпорядитися на власний розсуд.
— Дивно все-таки, — вислухавши її, недовірливо мовила Фенцзє. — Якщо вони наші родичі, чому я їх ніколи не бачила?
Поки вони вели розмову, стара Лю й Баньер встигли попоїсти й повернулися. Стара Лю облизувалася, прицмокувала губами й не переставала дякувати Фенцзє.
— Гаразд, — засміялася Фенцзє, — сідай і слухай, що я тобі скажу. Якщо говорити по-родинному, нам не слід було чекати, поки ви прийдете, самим годилося виявити турботу. Але в домі повно справ, пані вже в літах і всього, зрозуміло, втримати в пам’яті не може. Я не всіх родичів знаю. До того ж це лише здається, начебто ми живемо в розкоші, насправді ж і в багатих бувають утруднення, тільки доводиться мовчати, тому що однаково ніхто не повірить. Але позаяк ти прийшла здалеку, я не відпущу тебе з порожніми руками. На щастя, двадцять лянів срібла, які мені вчора дала пані на одяг служницям, іще цілі, можеш їх узяти, якщо ця сума не здасться тобі надто маленькою, і витратити на свій розсуд.
Стара Лю просяяла. Вона вже втратила всяку надію щось одержати й мовила:
— Ми добре знаємо, що таке утруднення. Та недарма говорить прислів’я: «Найхудіший верблюд усе ж таки товщий за коня». Що для вас мало, те для нас багато!
Дружина Чжоу Жуя не могла більше слухати брутальну мову старої Лю й тайкома робила їй знаки замовкнути.
Фенцзє звеліла Пін’ер принести згорток зі сріблом, додати до нього в’язку монет і віддати бабі.
— На ці гроші, — сказала Фенцзє, — купи дітям теплий одяг. У вільний час заходь по-родинному. А зараз не хочу тебе затримувати, вже пізно. Кланяйся від мене твоїй рідні!
Із цими словами Фенцзє підвелася. Стара Лю, уклінно дякуючи, вийшла з кімнати слідом за дружиною Чжоу Жуя.
— Матінко ти моя! — почала виговорювати старій дружина Чжоу Жуя. — Прийшла до пані, а сама не можеш нічого до пуття сказати! Так одразу й бовкнула: «твій племінник». Ти вже не ображайся, але скажу тобі прямо: нехай би він був їй навіть рідним племінником, однаково могла б висловлюватися делікатніше. От пан Цзя Жун, це — справжній племінник. А твій звідки взявся?
— Ах, тітонько, — сміючись, відповіла стара Лю, — я як її побачила, так розгубилася! Не до ввічливості було!
Жінки повернулися в дім Чжоу Жуя, посиділи ще трохи. Стара Лю хотіла залишити лян срібла на гостинці дітям, але дружина Чжоу Жуя навідріз відмовилася.
Стара Лю ще раз їй подякувала, і вони розпрощались.
Якщо хочете довідатися, що сталося далі, прочитайте наступний розділ.
Розділ сьомий
Дружина Чжоу Жуя розносить панянкам подарункові квіти;
Баоюй у палаці Нінго знайомиться із Цінь Чжуном
Провівши стару Лю, дружина Чжоу Жуя вирушила до пані Ван, але тієї не виявилося вдома. Служниці сказали, що вона пішла до тітоньки Сюе.
Дружина Чжоу Жуя вийшла через східну хвіртку, минула східний дворик і попрямувала у двір Грушевого аромату. Підійшовши до воріт, вона побачила на ґанку Цзіньчуань, служницю пані Ван, та бавилася з якоюсь дівчинкою.
Обидві замовкли, углядівши дружину Чжоу Жуя, — зрозуміли, що в неї якась справа до пані.
Дружина Чжоу Жуя тим часом обережно підняла дверну фіранку. Пані Ван розмовляла з тітонькою Сюе про сімейні справи.
Дружина Чжоу Жуя не насмілилася потривожити жінок і непомітно пройшла усередину будинку. Баочай, одягнена по-домашньому, із зібраним у вузол на верхівці густим волоссям, сиділа на краю кана, схилившись над столиком, і разом зі служницею Ін’ер перезнімала візерунки для вишивання. Помітивши дружину Чжоу Жуя, вона опустила пензлик і з усмішкою сказала:
— Сідайте, будь ласка, тітонько Чжоу.
— Як ви почуваєтесь, панянко? — теж усміхаючись, запитала дружина Чжоу Жуя, опустившись на кан. — Уже кілька днів ви не приходите до нас. Чи не скривдив вас старший брат Баоюй?
— Що ви! Що ви! — засміялася Баочай. — Просто далася взнаки колишня хвороба, і довелося два дні полежати.
— Справді? — запитала дружина Чжоу Жуя. — На що ж ви хворі, панянко? Треба негайно покликати лікаря! Адже хворіти в дитинстві особливо небезпечно!
— Ох, краще не говоріть! — махнула рукою Баочай. — Яких тільки лікарів не запрошували, скільки ліків я випила, все марно — тільки гроші даремно витратили. І раптом з’явився в наших краях один чернець, він міг зцілити від будь-якої хвороби, навіть нікому не відомої. Він оглянув мене й сказав, що це гарячка, на яку я захворіла ще в утробі матері, але хвороба для мене не небезпечна, тому що в колишнім своєму житті я була здорова. А від пігулок, пояснив він, користі не буде. Він прописав мені якийсь чудодійний порошок і цілющий настій, яким цей порошок треба запивати, і поручився, що варто хоча б раз випити його під час нападу, все як рукою зніме. І уявіть — дійсно допомогло!
— Ви не запам’ятали рецепт? — запитала дружина Чжоу Жуя. — Треба б його записати про всяк випадок. Раптом хто-небудь іще занедужає! Принаймні зробимо добру справу.
— Рецепт такий складний, — відповіла Баочай, — що, поки приготуєш ліки, можна сто разів умерти! Усе, що входить до його складу, не так уже це й багато, ви дістанете, тільки із труднощами, — тут уже як пощастить. Насамперед треба зібрати двадцять лянів тичинок і маточок білої півонії — вона розпускається навесні, дванадцять лянів тичинок і маточок білої лілії — вона розпускається влітку, дванадцять лянів тичинок і маточок білого лотоса — він розпускається восени, і дванадцять лянів тичинок і маточок квітки сливи, що розпускається взимку. Наступного року, у дні весняного рівнодення[112], ці тичинки й маточки потрібно просушити на сонці, змішати й розтерти в порошок. У сезон Дощів[113] треба зібрати дванадцять цянів[114]дощових вод...
— Ай-я-яй! — засміялася дружина Чжоу Жуя. — Таж для цього знадобиться не менше трьох років. Ну, а якщо в сезон Дощів не буде дощу?
— У тім-то й річ! — посміхнулася Баочай. — Тоді доведеться чекати наступного року! Але це не все! Ще треба зібрати дванадцять цянів роси, що випала в сезон Білих рос[115], дванадцять цянів інею, що випав у сезон Інею[116], і дванадцять цянів снігу, що випав у сезон Малих снігів[117]. І все це, змішавши, додати в порошок. Потім скачати пігулки завбільшки з драконове око, скласти в старий порцеляновий глечик і закопати в землю під корінням дерева. Як тільки почнеться напад, треба проковтнути одну пігулку й запити відваром із теплого кипариса.
112
113
115
116
117