— Амітаба! — вигукнула дружина Чжоу Жуя. — Тут і справді можна вмерти! Усього цього за десять років, мабуть, не збереш!
— Мені все-таки пощастило, я роздобула все, що потрібно, і приготувала ліки! — сказала Баочай. — А коли приїхала сюди, закопала їх під грушею.
— Як же вони називаються, ці ліки? — запитала дружина Чжоу Жуя.
— Чернець сказав, що називаються вони «пігулки холодного аромату», — відповіла Баочай.
— А які ознаки хвороби?
— Особливих ознак немає — тільки кашель, — пояснила Баочай. — Але варто прийняти пігулку, і все проходить.
Дружина Чжоу Жуя хотіла ще про щось запитати, але почувся голос пані Ван:
— Хто тут?
Дружина Чжоу Жуя озвалася, вийшла до пані Ван і доповіла про те, як прийняли бабусю Лю.
Пані Ван нічого не сказала у відповідь, і дружина Чжоу Жуя вже зібралася йти, як раптом до неї звернулася тітонька Сюе:
— Зачекай, я тобі дещо дам — віднесеш. — І покликала: — Сянлін!
Шурхнула фіранка, і на порозі з’явилася та сама дівчинка, що на ґанку бавилася зі служницею Цзіньчуань.
— Ви кликали мене, пані?
— Дай мені скриньку з квітами, — звеліла тітонька Сюе.
Сянлін у ту ж хвилину шанобливо піднесла пані Сюе маленьку, обтягнуту парчею скриньку.
— Тут нові зразки квітів із тонкого шовку, їх недавно зробили при дворі, — пояснила тітонька Сюе. — Дванадцять штук зв’язані в пучок. Навіщо їм без діла лежати, зіпсуються ж. Нехай краще сестри носять. Іще вчора хотіла послати, а потім забула. Позаяк уже ти прийшла, захопи їх! У вас там три панянки, даси кожній по дві квітки, Лін Дайюй теж дві, а Фенцзє — чотири.
— Залиште для Баочай, — нагадала пані Ван.
— Ах, пані, — сказала тітонька Сюе, — Баочай якась дивна: не носить квітів і пудри не любить.
Дружина Чжоу Жуя взяла скриньку й вийшла з будинку. Цзіньчуань сиділа на тому самому місці й грілася на сонці.
— Виходить, Сянлін і є та сама служниця, що її купили перед від’їздом до столиці? — запитала в неї дружина Чжоу Жуя. — Це через неї був суд у справі про вбивство?
— А то хіба через кого? — неохоче відповіла Цзіньчуань.
У цей час, хихикаючи, підійшла Сянлін. Дружина Чжоу Жуя взяла її за руку, уважно оглянула з голови до ніг і звернулася до Цзіньчуань:
— Вона чимось схожа на дружину пана Цзя Жуна зі східного палацу Нінго.
— От і я те ж саме кажу, — підтакнула Цзіньчуань.
— Де твої батьки? — запитала в Сянлін дружина Чжоу Жуя. — Звідки ти родом? У якому віці тебе взяли в родину Сюе?
— Нічого я не пам’ятаю, — у відповідь похитала головою Сянлін.
Дружина Чжоу Жуя зітхнула, зітхнула й Цзіньчуань. Потім дружина Чжоу Жуя пішла в жіночі покої палацу Жунго, де жила пані Ван.
Не дуже давно матінка Цзя сказала, що з нею живе занадто багато онуків, усім разом тісно й незручно. Вона залишила в себе тільки Баоюя й Дайюй, щоб не було нудно, Інчунь, Тань-чунь і Січунь розпорядилася переселити у флігель поряд із будинком пані Ван, а Лі Вань велено перебувати з дівчатами й за ними доглядати. От чому дружина Чжоу Жуя вирішила зайти спочатку сюди.
У передпокої сиділи дівчатка-служниці, очікуючи, коли їх покличуть. Незабаром дверна фіранка відсунулась і з внутрішніх покоїв вийшли Сиці — служниця Інчунь — і Дулі — служниця Таньчунь, вони несли таці з чайними чашками. Дружина Чжоу Жуя зрозуміла, що обидві сестри зараз тут, і ввійшла.
Інчунь і Таньчунь грали в облавні шашки. Дружина Чжоу Жуя піднесла їм квіти й пояснила, звідки вони. Дівчата підвелися, подякували і звеліли служницям прийняти подарунок.
— Де ж четверта панянка, Січунь? — запитала дружина Чжоу Жуя. — У старої пані?
— А в тій кімнаті її хіба немає? — здивувалися служниці.
Дружина Чжоу Жуя пройшла в бічну кімнату й побачила Січунь, вона про щось балакала з Чжинен, черницею з буддійського монастиря Шуйюе. Побачивши дружину Чжоу Жуя, Січунь запитала, чого та прийшла. Дружина Чжоу Жуя відчинила перед нею скриньку.
— Я щойно сказала Чжинен, що завтра ж обголю голову й разом із нею піду в монастир, — засміялася Січунь. — А тут надсилають квіти! Адже до голеної голови їх не приколеш!
Усі розсміялися. Січунь звеліла служниці прийняти квіти.
— Ти давно тут? — запитала в Чжинен дружина Чжоу Жуя. — А де твоя ігуменя, ця Лиса гріховодниця?
— Ми прийшли із самого ранку, — відповіла Чжинен. — Матінка ігуменя побачилась із пані, а потім вирушила до шановного пана Юю, звелівши мені чекати її тут.
— Ви одержали п’ятнадцятого числа пожертвування на запашні куріння? — знову звернулася до дівчинки дружина Чжоу Жуя.
— Не знаю, — відповіла Чжинен.
— Хто зараз відає щомісячними грошовими пожертвуваннями на храми? — раптом запитала Січунь у дружини Чжоу Жуя.
— Юй Сінь, — відповіла та.
— Так я й знала, — посміхнулася Січунь. — Отож дивлюся, не встигла ігуменя прийти, як дружина Юй Сіня наздогнала її й вони довго про щось шушукалися. Напевно, про пожертвування.
Дружина Чжоу Жуя побалакала ще трохи з Чжинен і вирушила до Фенцзє. Ідучи по вузенькій стежці, вона минула повиту квітами решітку під вікном Лі Вань, пройшла через західну хвіртку й потрапила у двір Фенцзє. Тут вона помітила маленьку служницю, що сиділа на порозі зали, Фен’ер, а та, побачивши дружину Чжоу Жуя, зробила їй знак рукою йти прямо в східну кімнату.
Коли дружина Чжоу Жуя непомітно прослизнула туди, вона побачила годувальницю, що колисала Дацзє.
— Друга пані відпочиває? — запитала дружина Чжоу Жуя. — Пора, напевно, її будити.
Годувальниця посміхнулася й похитала головою. У цей момент у сусідній кімнаті почувся приглушений сміх — там був Цзя Лянь. Скрипнули двері, з’явилася Пін’ер з великим мідним тазом і звеліла одній із служниць принести води.
Помітивши дружину Чжоу Жуя, Пін’ер запитала:
— Чого знову прийшли?
Дружина Чжоу Жуя поспішно підвелась і простягнула скриньку.
— Квіти принесла.
Пін’ер відчинила скриньку, взяла чотири квітки й пішла. Незабаром вона повернулася з двома квітками в руці, покликала Цаймін і звеліла їй віднести квіти дружині Цзя Жуна в палац Нінго, а потім наказала дружині Чжоу Жуя подякувати тітоньці Сюе за подарунок.
Лише після цього дружина Чжоу Жуя вирушила до матінки Цзя. У прохідній залі вона зустріла дочку, виряджену й напудрену, та щойно приїхала з будинку свого чоловіка.
— Ти чого тут? — запитала мати.
— Занудилася сама, от і прийшла довідатися про здоров’я старої пані, а зараз іду до пані Ван. Як тобі ведеться, мамо? Ти щось зовсім забула мене, не приходиш. Невже не вибереш вільної хвилинки? Ти чимось заклопотана? Що це в тебе в руках?
— Ах, сьогодні, як навмисно, з’явилася бабуся Лю, — з посмішкою відповіла мати. — У мене й своїх справ вистачає, а тут іще з нею довелося панькатися півдня. Потім пані Сюе звеліла рознести панянкам квіти, от я й бігаю з ними. Ти, напевно, у справі прийшла?
— До чого ж ти, мамо, здогадлива. Відразу зрозуміла! Так, у справі, і от у якій: твій зять тут якось хильнув, затіяв сварку, а на нього донесли в яминь, начебто він робить всякі темні справи. Тепер його хочуть вислати в село. От я й прийшла до тебе за порадою й допомогою. Не знаю, до кого звернутися, хто зможе цю справу залагодити.
— Я знаю, хто зможе, — сказала мати. — Але невже справа така термінова? Іди додому й чекай на мене, я тільки віднесу квіти панянці Лін Дайюй і миттю повернусь. Обидві пані — і старша, і друга — однаково зараз зайняті.
Дочка попрямувала до будинку, але раптом обернулася:
— Приходь скоріше!
— Добре, — кинула у відповідь дружина Чжоу Жуя. — Не розумієте нічого в справах, от і хвилюєтеся!
Дружина Чжоу Жуя знайшла Дайюй у кімнаті в Баоюя, вони грали в «ланцюг з дев’яти кілець».
— Панянко Лін, пані Сюе надіслала вам квіти.