— Які квіти? — запитав Баоюй. — Дай-но мені подивитися!
Він узяв скриньку, відчинив і побачив там дві нові шовкові квітки, такі звичайно роблять при імператорському дворі.
Дайюй навіть не доторкнулася до квітів, тільки запитала:
— А панянкам теж надіслали?
— Уже віднесла, — відповіла дружина Чжоу Жуя, — а ці дві квітки — вам.
— Так я й знала, — холодно посміхнулася Дайюй, — мені останній. Найкращі вже вибрали.
Дружина Чжоу Жуя мовчала, не сміючи вимовити ні слова.
— Сестро Чжоу, навіщо ти ходила до тітоньки Сюе? — запитав Баоюй.
— Там була ваша матінка, а мені треба було їй доповісти про дещо. Заразом пані Сюе звеліла мені віднести ці квіти.
— Що поробляє сестра Баочай? — поцікавився Баоюй. — Уже кілька днів вона не показується!
— Вона нездужає.
Тут Баоюй звернувся до служниць:
— Хто піде її провідати, нехай скаже, що ми із сестрицею Лін Дайюй звеліли довідатися про здоров’я тітоньки й сестри Баочай. Запитайте, на що хворіє сестра, які приймає ліки. По правді кажучи, мені самому варто було б її провідати, але я щойно повернувся із школи й до того ж трохи застуджений, тому прийду іншим разом. Так і передайте.
Служниця Цяньсюе кивнула й вийшла. Дружина Чжоу Жуя теж вийшла. Але про них ми поки не розповідатимемо.
Треба вам сказати, що дочка Чжоу Жуя була одружена з Лен Цзисіном, нерозлучним другом Цзя Юйцуня. Нещодавно за махінації з продажем старовинних речей на Лен Цзисіна подали до суду, і тепер він послав дружину в палац Жунго прохати про заступництво. Дружина Чжоу Жуя добре знала, які впливові її господарі, й не дуже турбувалась. Увечері вона звернулася по допомогу до Фенцзє, і справу миттєво було залагоджено.
Коли настав час засвічувати лампи, Фенцзє зняла прикраси, прийшла до пані Ван і сказала:
— Подарунки, які надіслала нам родина Чжень, я прийняла і з тим же човном відправила їм подарунки.
Пані Ван кивнула, і Фенцзє продовжувала:
— Подарунки до дня народження чоловік і жінка Ліньаньського вану теж готові. З ким їх відправити?
— Вибери чотирьох жінок, тих, у кого справ поменше, нехай віднесуть, — відповіла пані Ван. — Могла б мене про це не запитувати.
— Дружина Цзя Чженя запросила мене на сніданок до себе, — мовила Фенцзє. — Ніяких особливих справ не передбачається?
— Це не має значення, — відповіла пані Ван. — Коли вона запрошує тебе разом із нами, ти почуваєш себе ніяково. А зараз вона навмисно запросила тебе одну, щоб ти могла вільно розважитися. Доведеться з’їздити, щоб її не скривдити.
Фенцзє кивнула.
Увечері Лі Вань, Таньчунь і її сестри, перед тим як лягти спати, пішли провідати батьків, але не маємо ми про це розповідати.
Вранці Фенцзє причесалась, умилася, доповіла пані Ван, що їде, і прийшла попрощатися з матінкою Цзя. Почувши, що Фенцзє збирається до палацу Нінго, Баоюй захотів будь-що-будь поїхати разом із нею. І Фенцзє довелося чекати, поки він переодягнеться. Потім вони вдвох сіли в коляску й вирушили до палацу Нінго.
Дружина Цзя Чженя пані Ю та дружина Цзя Жуна пані Цінь у супроводі цілої юрби служниць і наложниць зустріли їх біля других воріт.
Пані Ю перекинулася декількома жартами з Фенцзє, взяла за руку Баоюя, і вони разом пішли в будинок відпочити. Пані Цінь подала чай.
— Навіщо ти мене запросила? — запитала Фенцзє в пані Ю. — Хочеш почастувати чим-небудь смачним? Тоді не барися, подавай відразу, а то в мене повно справ!
Пані Ю не встигла відповісти, як у розмову втрутилися відразу декілька жінок.
— Тоді не треба було приїжджати, — навперебій заговорили вони. — А позаяк уже приїхали, наберіться терпіння й чекайте!
Поки вони розмовляли, увійшов Цзя Жун і запитав про здоров’я Фенцзє.
— Хіба мого старшого брата немає вдома? — запитав Баоюй.
— Він поїхав за місто до панотця довідатися про здоров’я, — відповіла пані Ю й після деякого мовчання додала: — Тобі, напевно, нудно? Піди прогуляйся!
— Тобі поталанило, — сказала пані Цінь. — Ти хотів познайомитися з моїм молодшим братом — отож, він приїхав і зараз у кабінеті. Чому б тобі до нього не піти?
Баоюй охоче погодився, і пані Ю наказала служницям:
— Ідіть із паном, можливо, йому що-небудь знадобиться!
— А що, коли запросити твого брата сюди? — втрутилася Фенцзє. — І я не від того, щоб із ним познайомитися.
— Гаразд, гаразд! — обірвала її пані Ю. — Ні до чого це тобі! Брат моєї невістки вихований не так, як діти з нашого дому, і не звик, на відміну від тебе, триматися вільно. Так що, чого доброго, потім із тебе сміятиметься.
— Та як він посміє? Я ж не збираюся потішатися з нього!
— Він дуже боязкий, — сказав Цзя Жун, — ніколи не бував у товаристві, й я впевнений, ви в ньому розчаруєтеся, тітонько.
— Тьфу! Що за дурість! — обурилася Фенцзє. — Нехай би він був хоч самим чортом, однаково я хочу його бачити! І не базікай більше! Зараз же приведи його, інакше одержиш добрячий ляпас!
— Добре, зараз приведу, — Цзя Жун покосився на Фенцзє, — тільки не гнівайтеся!
Фенцзє посміхнулась. А Цзя Жун вийшов і незабаром повернувся в супроводі стрункого хлопчика, трохи худорлявішого за Баоюя, з блідим гарним обличчям і червоними губами. Манери в нього, мабуть, були вишуканіші, ніж у Баоюя, а боязкістю й соромливістю він походив на дівчину. Бентежачись, він звернувся до Фенцзє, ледве чутно запитав у неї про здоров’я.
— Ви дуже пасуєте один одному! — весело сказала Фенцзє, підштовхнувши Баоюя.
Вона потисла хлопчикові руку, посадила поруч із собою й почала не кваплячись розпитувати, як його ім’я, скільки йому років, чи давно він навчається. Хлопчика звали Цінь Чжун.
Служниці відразу зрозуміли, що Фенцзє ніколи не бачила хлопчика, а подарунків, що були б доречними при першій зустрічі, у неї немає, і поспішили до Пін’ер.
Пін’ер же, знаючи, що Фенцзє дуже приязна з пані Цінь, вибрала шматок матерії, взяла два маленькі золоті пластинки «кандидата, що склав іспит на вищий ступінь»[118] і звеліла служницям негайно віднести все це в палац Нінго.
Пані Цінь звеліла подякувати Фенцзє, а та сказала:
— Такий незначний подарунок не вартий подяки.
Після трапези пані Ю, Фенцзє й пані Цінь сіли грати в доміно. Але про це ми не розповідатимемо.
Тим часом Баоюй і Цінь Чжун без усяких церемоній почали розмову. Баоюй чомусь одразу відчув себе обділеним долею. Думки, одна безглуздіша за іншу, тіснилися в його голові.
«Бувають же в Піднебесній такі люди! — міркував Баоюй. — Адже я перед Цінь Чжуном — брудна свиня або паршиве цуценя! Як прикро, що я народився в багатій і знатній родині, а не в родині бідного вченого, тоді ми давно вже подружилися б із ним і життя моє не минуло б марно. Навіщо мені знатність, навіщо шовк і парча, якщо я нікому не потрібний, як сухий пень або гниле дерево; найніжніша баранина й найтонші вина наповнюють мою брудну утробу, подібну до стічної канави або помийної ями. Багатство й знатність гублять мене!..»
Цінь Чжун же, дивлячись на Баоюя, що і зовнішністю, і манерами вирізнявся серед інших, одягнений був у шовки й носив прикрашену золотом шапку, оточений юрбою чарівних служниць і красенів служників, у свою чергу думав:
«Не дивно, що старша сестра без кінця його розхвалює. Я ж, як на зло, народився в бідній родині й не можу стати його другом. Для мене щастя хоч мить побути поруч із ним!..»
Баоюй поцікавився, які книги читав Цінь Чжун, їхня розмова ставала все жвавішою, взаємна симпатія зростала.
Незабаром подали чай і фрукти.
— Вина нам не потрібно, — оголосив Баоюй пані Цінь, — нехай поставлять на маленький кан у внутрішній кімнаті фрукти, ми підемо туди, щоб не заважати іншим.
Із цими словами він підвівся й разом із Цінь Чжуном вийшов у внутрішні покої.
118