Пані Цінь запросила Фенцзє пити чай, а сама ввійшла до Баоюя і сказала:
— Твій племінник молодий і недосвідчений, якщо він дозволить собі яку-небудь брутальність, не ображайся на нього, скажи мені! Він соромливий, але при цьому впертий і перекірливий.
— Добре, — засміявся Баоюй.
Пані Цінь дала ще кілька вказівок братові й повернулася до Фенцзє.
Через якийсь час від Фенцзє та пані Ю прийшла служниця запитати, чи не треба чого-небудь Баоюю.
Баоюй відповів, що не треба, і продовжував розпитувати Цінь Чжуна про його життя.
Цінь Чжун охоче розповідав:
— Наш домашній учитель торік відмовився від мене, а батько мій уже старий, слабий, до того ж зайнятий службовими справами й ніяк не може підшукати іншого вчителя. Весь цей час я повторював пройдене. Але одному займатися погано, ні з ким навіть обговорити прочитане...
Баоюй перебив Цінь Чжуна:
— Авжеж, погано! А в нас у родині є своя домашня школа. Там навчаються діти й молодші брати наших далеких родичів, тих, що не можуть наймати вчителів. А мій учитель виїхав до себе на батьківщину й зовсім занедбав заняття. Батько хотів віддати мене в школу, аж поки повернеться вчитель, аби я не забув пройдене. Але бабуся не погодилася, — сказала, що в школі занадто багато дітей і всі, напевно, пустують. До того ж кілька днів я прохворів. Виявляється, і ви тепер без учителя. Так чому б вам не сказати батькові, коли повернетеся додому, що ви хочете відвідувати нашу домашню школу? Відвідували б разом, і це пішло б нам обом на користь.
— Мій батько завжди скаржився, що йому важко утримувати вчителя, — з посмішкою відповів Цінь Чжун. — Від нього ж я чув, що у вас гарна безкоштовна школа, але без сприяння панів туди не вступиш. А турбувати панів такими дрібницями якось ніяково. Замовте за мене слівце, і я готовий робити для вас геть усе: навіть мити тушницю й розтирати туш. До того ж удвох веселіше. Ми зможемо постійно розмовляти, пізнаємо радість дружби. І батьки будуть задоволені.
— Не турбуйтеся, — перебив його Баоюй. — Ми поговоримо із чоловіком вашої сестри й дружиною пана Цзя Ляня. Потім ви скажете про це батькові, а я — бабусі, і впевнений — справа залагодиться.
Поки вони розмовляли, настав час засвічувати лампи. Баоюй і Цінь Чжун вийшли до інших гостей, саме коли закінчилася гра в доміно й провадилися підрахунки. Виявилося, що пані Ю та пані Цінь програли на частування, і вирішено було частування це влаштувати післязавтра. Незабаром подали вечерю.
— Треба б послати двох служників провести Цінь Чжуна, — сказала пані Ю, помітивши, що стемніло.
Служниці вийшли передати наказ, а Цінь Чжун підвівся й почав прощатися.
— Хто піде проводжати Цінь Чжуна? — запитала пані Ю в служниць.
— Хотіли доручити це Цзяо Да, — відповіли ті, — але він напився й вилаяв нас!
— Вічно ви до нього пристаєте! — з докором мовила пані Ю, їй підтакнула пані Цінь. — Цьому дивакові нічого не можна доручати!
— Усі кажуть, що ви занадто добрі! — не витримала тут Фенцзє. — Як можна так розпускати слуг?
— Хіба ти не знаєш, хто такий Цзяо Да? — здивувалася пані Ю. — Навіть пан Цзя Чжен багато чого йому прощає, і твій старший брат Цзя Чжень теж. Адже Цзяо Да у молодості чотири рази побував у походах із самим Нінго-гуном, витягнувши його з купи мертвих тіл, виніс на собі з поля бою, словом, урятував йому життя. Цзяо Да сам голодував, а панові добував їжу. Два дні в них не було ні краплі води, він роздобув півчашки для пана, а сам пив кінську сечу. Через те йому так і потурають. Покійний Нінго-гун дуже цінував Цзяо Да, хто ж посміє тепер його кривдити? До того ж він старий, не піклується про своє добре ім’я, нап’ється й ну лаяти всіх без розбору. Я давно звеліла управителю не давати йому ніяких доручень — нехай спокійно дожива свого віку.
— Чому ж я не знаю цього Цзяо Да? — здивувалася Фенцзє. — На мою думку, у вас просто бракує рішучості. Відправили б його куди-небудь подалі в село. — Вона звернулася до служниці: — Наша коляска готова?
— Чекає на вас, — була відповідь.
Фенцзє підвелась, попрощалася з господарями й вийшла разом із Баоюєм.
Пані Ю та інші провели їх до великої зали. Всюди яскраво горіли світильники, на червоному парадному ґанку стояли в очікуванні служниці та служники.
Цзяо Да, скориставшись тим, що Цзя Чжень відлучився, встиг напитися й заходився паплюжити головного управителя Лай Ера:
— Шахрай! Лиходій! Слабких кривдиш, а сильних боїшся! З гарними дорученнями інших посилаєш, якщо ж треба кого-небудь проводити серед ночі, — відразу до мене! Виродок! Черепашаче поріддя! Горе-управитель! Не на своє місце сів! Мені, панові Цзяо Да, ти й у підметки не годишся! Всі ви тут вилупки! І мені, панові Цзяо Да, на все наплювати!
Саме коли Цзя Жун проводжав Фенцзє до коляски, Цзяо Да лаявся особливо люто, і ніхто не міг його вгамувати. Цзя Жун не витерпів, прикрикнув на нього, але й це не подіяло, тоді він коротко наказав:
— Зв’язати! Протверезиться, тоді запитаємо, якого чорта він ліз на рожен!
Але чого вартий був Цзя Жун в очах Цзяо Да? І Цзяо Да з криком накинувся на нього:
— Кинь свої панські замашки, братику Цзя Жун! Ще молоко на губах не обсохло! А все туди ж! Навіть батько твій і дід не задирали носа перед Цзяо Да! Кому ви зобов’язані тим, що стали чиновниками, прославилися й розбагатіли? Цзяо Да! Твій предок, що поклав початок вашому роду, завдяки мені колись залишився живим, а ви, замість того щоб мені дякувати, удаєте із себе панів! Мовчи краще, ще слово, і мій ніж стане червоним від твоєї крові!
Фенцзє, що вже сиділа в колясці, з обуренням сказала:
— Чому ви терпите цього негідника? Довідаються рідні й друзі, засміють, скажуть, немає у вас у домі порядку.
— Ваша правда, — підтакнув Цзя Жун.
Служники, бачачи, як розбушувався Цзяо Да, кинулися на нього, повалили на землю, зв’язали й потягли на стайню. Цзяо Да ще більше розлютувався, пом’янув міцним словом самого Цзя Чженя, а потім почав кричати, що піде в храм предків оплакувати свого пана — Нінго-гуна.
— Пан і уявити собі не міг, — репетував він, — що народяться такі тварюки! Злодії, снохачі розпрокляті! Ваші баби ваших же малолітніх братів «підгодовують»! Думаєте, я не знаю?
Тут уже він таке верзти почав, що перелякані служники ще тугіше затягли на ньому мотузки, а рот набили землею й кінським гноєм.
Фенцзє й Цзя Жун удали, начебто не чують. А Баоюй не стерпів і запитав:
— Сестро, що значить «снохачі»?
— Не мели дурниць! — прикрикнула на нього Фенцзє. — Старий шкарбун напився й верзе всяку нісенітницю, а ти мало того що прислухаєшся, так іще розпитуєш, що та як! Ось підожди, розповім матінці, подивимося, чи погладить вона тебе по голівці за це!
Переляканий Баоюй почав її благати не скаржитися матері й пообіцяв:
— Люба сестро, я ніколи більше не вимовлю цього слова.
— От і добре, — полагіднішала Фенцзє й, щоб остаточно заспокоїти Баоюя, додала: — Коли повернемося додому, розповімо бабусі, що ми запросили Цінь Чжуна навчатися в нас у школі, — нехай звелить повідомити про це вчителеві. Для нас зараз це найголовніше.
Поки вони розмовляли, коляска в’їхала у ворота палацу Жунго.
Що було далі, ви довідаєтеся з наступного розділу.
Розділ восьмий
Цзя Баоюй довідується про існування золотого замка;
Сюе Баочай розглядає живу яшму
Отже, Баоюй і Фенцзє повернулися додому, провідали старших, і Баоюй попрохав матінку Цзя допомогти із прилаштуванням Цінь Чжуна в домашню школу, — тоді, принаймні, у нього з’явиться друг і однокласник, гідний наслідування. Він щиро захоплювався Цінь Чжуном, його характером і манерами, і вважав, що той цілком заслуговує любові й співчуття.
Фенцзє, бажаючи допомогти Баоюю, сказала: