Выбрать главу

— Цінь Чжун якось провідає вас, бабусю!

Матінка Цзя повеселішала, і Фенцзє, скориставшись моментом, запросила її на спектакль — матінка Цзя, незважаючи на похилий вік, захоплювалася театром.

Через день і пані Ю з’явилася запрошувати матінку Цзя, і та, взявши з собою пані Ван, Дайюй і Баоюя, вирушила в палац Нінго дивитися виставу.

До полудня матінка Цзя втомилася й повернулася додому. Пані Ван, яка полюбляла тишу та спокій, наслідувала її приклад. Після того, як вони пішли, Фенцзє відчула себе вільнішою, зайняла місце на головній маті й від усієї душі веселилася до самого вечора.

Баоюй провів матінку Цзя додому, дочекався, коли вона ляже, і хотів повернутись додивися спектакль, але йому видалося незручним турбувати пані Цінь. Тут він згадав про Баочай, вона була хвора, і вирішив її провідати.

Прямо до неї вела з будинку невелика хвіртка в задній стіні, але Баоюй, побоюючись, як би хто-небудь не став йому докучати по дорозі або ж не зустрівся батько, що ще гірше, пішов манівцями.

Мамки й няньки, що супроводжували Баоюя, думали, що той буде переодягатись, але, на їхній великий подив, він з’явився в колишнім убранні й попрямував до других воріт. Мамки й няньки кинулися за ним, вирішивши, що він знову збирається в палац Нінго дивитися спектакль. Одначе Баоюй, дійшовши до прохідної зали, зненацька повернув на північний схід, обігнув головну залу і зник. Тут, як на зло, він натрапив на двох молодих джиґунів, Чжань Гуана й Шань Піньженя, нахлібників із їхнього дому. Вони, регочучи, кинулися до Баоюя. Один обхопив його за талію, інший став тягти за руки.

— Ах, дорогий братику! — навперебій вигукували вони. — Нарешті ми з тобою зустрілися. Ця зустріч для нас — як чудовий сон!

Побалакавши трохи, вони пішли.

Їх окликнула мамка:

— Ви йдете до старого пана?

— Так, так, — закивали вони і, сміючись, додали: — Старий пан відпочиває в кабінеті Сонного схилу.

Їхня відповідь і тон, яким це було сказано, насмішили Баоюя. Але він не став затримуватися й, скориставшись тим, що поруч нікого немає, кинувся стрімголов у той бік, де був двір Грушевого аромату.

У цей час головний доглядач комор У Сіньден і комірний староста Дай Лян у супроводі п’яти прикажчиків вийшли з контори й помітили Баоюя. Вони відразу ж виструнчились. І тільки торговий посередник Цянь Хуа, що багато днів не бачив юнака, підбіг до нього, опустився на коліна й запитав про здоров’я. Стримуючи посмішку, Баоюй жестом звелів йому підвестись.

Всі інші зі сміхом звернулися до Баоюя, кажучи:

— Нещодавно ми бачили, які гарні квадратики[119] ви малюєте, другий пане! Хоч би нам намалювали!

— Де ви їх бачили? — здивувався Баоюй.

— У багатьох місцях. Усі захоплюються ними й приходять просити.

— Це дрібниці, можна ще намалювати! — поблажливо заявив Баоюй. — Тільки нагадайте моїм служникам!

Баоюй пішов далі. Службовці почекали, поки він зникне, і розійшлися.

Але про них ми не говоритимемо, а розповімо про те, як Баоюй прийшов у двір Грушевого аромату. Спершу він провідав тітоньку Сюе, вона сиділа в оточенні служниць і щось вишивала.

Баоюй запитав про її здоров’я. Тітонька Сюе обійняла його і з усмішкою мовила:

— Сьогодні так холодно, мій хлопчику! Ми ніяк не очікували, що ти прийдеш! Сідай скоріше на кан!

І вона відразу наказала служницям подати гарячого чаю.

— А де старший брат? — запитав Баоюй.

Тітонька Сюе зітхнула:

— Він як кінь без вуздечки — цілими днями бігає, ніяк не нагуляється. Хіба він здатний хоч день побути вдома?

— А як здоров’я сестри?

— От саме до речі! — вигукнула тітонька Сюе. — Спасибі, що згадав і прислав служниць її провідати! Вона там, у внутрішніх покоях! Побудь із нею трошки, у неї тепліше. А я впораюся зі справами й також прийду, побалакаємо.

Баоюй проворно зіскочив з кана, побіг до дверей і ривком відкинув червону шовкову фіранку. Баочай сиділа на кані й вишивала.

Дівчина була одягнена вишукано, але просто. Стьобаний халат медового кольору, темно-червона безрукавка, шита золотими та срібними нитками, вже не нова, жовта спідниця з набивного сатину. Чорне, блискуче, мов лак, волосся стягнуте вузлом.

Вона була небалакуча, частіше мовчала, і тому її вважали недалекою. Підлаштовуватися до людей вона не вміла.

Пильно дивлячись на неї, Баоюй з порога запитав:

— Ти видужала, сестро?

Баочай підвела голову, побачила Баоюя, підхопилась і з легкою усмішкою мовила:

— Так, видужала. Спасибі, що ти такий уважний!

Вона запропонувала Баоюю сісти і звеліла Ін’ер налити йому чаю.

Запитуючи про здоров’я старої пані, тітки та сестер, Баочай не зводила очей з інкрустованого перлами золотого ковпачка, що охоплював вузол волосся Баоюя, і пов’язки на лобі із зображенням двох драконів, що граються перлиною. На Баоюї був халат із вузькими рукавами, підбитий лисячим хутром, з візерунком із драконів, пояс із витканими золотою та срібною нитками метеликами, прикрашений бахромою, на шиї — замочок довголіття, амулет з ім’ям і «коштовна яшма» — «баоюй», яка при народженні виявилась у нього в роті.

— У нас у домі тільки й розмов що про твою яшму, — мовила Баочай, — але я жодного разу її зблизька не бачила. Дозволь подивитися!

Із цими словами вона присунулася до Баоюя, а він зняв із шиї яшму й поклав дівчині на долоню. Камінь завбільшки з горобине яйце, білий, як молоко, сяяв, немов ранкова зоря, і весь був у різнобарвних, як веселка, прожилках.

Любий читачу, ти, мабуть, уже здогадався, що це був той самий грубий, нешліфований камінь, який кинули колись біля підніжжя хребта Цінген у горах Великих вигадок.

Із цього приводу нащадки жартома склали такі рядки:

Про камінь, кинутий Нюйва, — давно балакати вже звично, Та чутка додалась іще до цих колишніх балачок — Неначеб камінь втратив той своє усталене обличчя І потай сховано його в смердючий шкіряний мішок.
Не вдасться фатум одвести, і пломінь золото втрачає; І так нам прикро, що й нефрит вже світла не дарує, ні[120], — О, білі гори із кісток! О, блиск родів, забутих в часі! І там десь отрок серед них з красунею минулих днів!

На зворотному боці каменя була викладено історію його перевтілення — ієрогліфи, вигравіювані відомим вам буддійським ченцем із коростою на голові. Камінь спочатку був крихітний — уміщався в роті немовляти, а ієрогліфи до того дрібні, що не прочитаєш, хоч як намагайся. Поступово камінь збільшувався й досяг таких розмірів, що навіть п’яний міг би прочитати напис при світлі лампи.

Я вважав своїм обов’язком усе це пояснити, щоб у читача не виникло здивування, який же має бути рот у дитини, що тільки-но вийшла з материнської утроби, якщо в ньому міг уміститися такий великий камінь.

Оглянувши яшму з усіх боків, Баочай знову повернула її лицьовою стороною догори й прочитала:

Хай не буде утрат, забуття не торкнеться, Торжествує хай святість, слава й пломінь у серці!

Прочитавши напис двічі, Баочай повернулася до Ін’ер і сказала:

— Ти що очі витріщаєш? Наливай чай.

— Рядки, що ви прочитали, мені здається, можуть скласти пару тим, які вигравіювано на замочку вашого намиста, панянко, — хихикаючи, відповіла Ін’ер.

— Виходить, на твоєму намисті теж є напис, сестро? — здивувався Баоюй. — Хотілося б глянути.

— Не слухай її балаканини, — мовила Баочай, — немає там ніякого напису.

вернуться

119

Квадратики — маються на увазі паперові квадратики з різними написами, що наклеювалися на воротах будинків під час свят.

вернуться

120

...і пломінь золото втрачає... й нефрит вже світла не дарує, ні... — Тут під «золотом» мається на увазі Баочай, під «нефритом» — Баоюй.