Коли Цінь Бан’є було п’ятдесят три роки, в нього народився Цінь Чжун. Зараз хлопчикові виповнилося дванадцять. Рік тому його вчитель виїхав до себе додому, на південь, і Цінь Чжуну нічого не залишалось, як повторювати пройдене. Батько давно хотів прилаштувати сина в домашню школу родичів. А тут саме Цінь Чжун познайомився з Баоюєм, дізнався, що домашньою школою роду Цзя відає старий учений-конфуціанець Цзя Дайжу, і батько зрадів нагоді. Він сподівався, що син буде успішно вчитись, у майбутньому стане відомим і зробить кар’єру. Одне лише бентежило Цінь Бан’є — те, що син постійно спілкуватиметься з дітьми знатних і багатих батьків. Щоб не принизити свою гідність, він не рахувався ні з якими витратами — адже йшлося про майбутнє сина. Йому коштувало багатьох зусиль зібрати двадцять чотири ляни срібла на подарунки, які годилося піднести при першій зустрічі, і разом із Цінь Чжуном вирушив до Цзя Дайжу. Після цього Баоюй вибрав щасливий день, коли вони із Цінь Чжуном мали піти до школи. Відтоді й почалися в школі скандали.
Але про це ми вам розповімо в наступному розділі.
Розділ дев’ятий
Лі Туй дістає наказ наглядати за розпещеним хлопчиськом;
Мін Янь, розсердившись на шибеників, учиняє скандал у школі
Цінь Бан’є та його син чекали листів од родини Цзя з повідомленням про початок занять у школі. Баоюю так не терпілося скоріше зустрітись із Цінь Чжуном, що він вирішив іти в школу через три дні, про що й не забарився сповістити свого друга.
Того дня, тільки-но прокинувшись, Баоюй побачив, що Сіжень, яка вже встигла зібрати книги, пензлі для письма та інше шкільне приладдя, сидить смутна й замислена на краю його ліжка. Коли вона почала допомагати Баоюю приводити себе до ладу, він запитав:
— Люба сестро, чому ти невесела? Невже думаєш, що через школу я всіх вас забуду?
— Не говори дурниць! — осадила його Сіжень. — Навчання — справа гарна! Хто не вчиться, даремно живе на світі. Про одне тебе прошу: під час читання нехай твоя голова буде заклопотана книгою, у вільний час — думками про домівку. І гляди, не пустуй із хлопчаками. Довідається батько, спуску не дасть! Учися, але не надривайся, а то, як кажуть, схопиш великий шматок, а не проковтнеш. Бережи здоров’я!
Слухаючи Сіжень, Баоюй згідливо кивав.
— Твій халат на хутрі я впакувала й віддала служникам, — вела далі Сіжень. — Надягнеш його, якщо буде холодно, у школі — не вдома, там нікому про тебе подбати. Грілки для рук і для ніг я теж відправила, вимагай, коли знадобляться. Служники ледачі — не запитаєш — вони тільки раді. Так і змерзнути недовго.
— Не турбуйся, все буде як слід, — сказав Баоюй. — А ви не сумуйте, ходіть частіше гуляти із сестрицею Лін Дайюй.
Поки вони розмовляли, Баоюй одягся, зібрався, і Сіжень почала його квапити: треба було піти до матінки Цзя, батька й пані Ван.
Поговоривши ще із Цінвень і Шеюе, Баоюй нарешті вирушив до матінки Цзя, вислухав її напучування, попрощався з пані Ван і пішов до батька.
Цзя Чжен сидів у себе в кабінеті й балакав із молодими людьми — нахлібниками, коли ввійшов Баоюй, запитав про здоров’я й повідомив, що збирається до школи.
Холодна уїдлива посмішка ковзнула по губах Цзя Чжена:
— Збираєшся до школи? Мені соромно чути від тебе ці слова. Краще б сказав, що збираєшся розважатися, — було б вірніше! Дивлюся я на тебе й думаю: ти оскверняєш підлогу, на якій стоїш, і двері, яких торкаєшся!
— Дуже вже ви суворі з ним! — розсміялися гості, встаючи. — Якщо ваш син виявить ретельність у заняттях, то, дивись, років через два-три прославиться. Не буде ж він поводитись, як у попередні роки. А ти, братику, не барися, — звернулися вони до Баоюя, — час наближається до сніданку.
І відразу двоє служників під руки вивели Баоюя.
— Агов, хто там із служників супроводжує Баоюя? — крикнув Цзя Чжен.
Знадвору відгукнулося відразу кілька голосів, і на порозі з’явилося чи то троє, чи то четверо дебелих здорованів: вони опустилися на коліна, запитали про здоров’я Цзя Чжена. В одному з них Цзя Чжен упізнав Лі Гуя, сина годувальниці Баоюя, мамки Лі, і звернувся до нього:
— Ти давно супроводжуєш Баоюя до школи. Що він там робить? Вчиться бешкетництва й слухає всякі порожні історії? Постривайте, доберусь я до вас! Спочатку з тебе шкуру спущу, а потім і з моїм гульвісою поквитаюсь!
Переляканий Лі Гуй зняв шапку, відважив земний уклін, промурмотав: «Слухаюсь» — і сказав:
— Старший брат Баоюй вивчив три розділи з «Шицзіна»[121] до якоїсь там пісні: «Оленів, оленів чутно клич віддалеки, там лотосів листя й у рясці ставки»[122]. Я правду кажу!
Всі так і попадали зо сміху. Цзя Чжен теж не стримав посмішки і промовив:
— Він може вивчити ще тридцять розділів «Шицзіна». Це буде однаково, що, «заткнувши вуха, красти дзвін», — користі ніякої, лише обман! Так що піди запитай про здоров’я пана вчителя й передай йому від мене: «Тлумачачи „Шицзін“ та інші стародавні тексти, не слід розповідати всякі пусті історії. Насамперед треба вивчити „чотирикнижжя“ — це найважливіше».
Лі Туй іще раз мовив: «Слухаюсь» — і, зрозумівши, що розмову закінчено, підвівся з колін і вийшов.
Баоюй у цей час стояв на самоті за ворітьми, слухав, затамувавши подих, і чекав, коли вийдуть слуги, щоб вирушити до школи.
Лі Гуй обтрусив на собі одяг і сказав Баоюю:
— Чув, брате? Грозять із нас шкуру спустити! В інших будинках проводжаті хазяїна в пошані, а ми от через тебе терпимо несправедливо лайку та побої. Хоч би пожалів нас!
— Не ображайся, любий братику, — посміхнувся Баоюй, — якось я тебе почастую.
— Ех, молодий пане, та хіба ми сміємо на це сподіватися? — зітхнувши, мовив Лі Гуй. — Слухався б нас, і то добре.
Підійшли до будинку матінки Цзя. Цінь Чжун був уже там і розмовляв із нею. Обмінявшись вітаннями, хлопчики попрощалися зі старою пані.
Потім Баоюй побіг попрощатися з Дайюй. Вона саме наряджалася перед дзеркалом. Довідавшись, що Баоюй іде до школи, Дайюй із посмішкою сказала:
— От і прекрасно! Гадаю, цього разу ти «зламаєш коричну гілку в Місячному палаці»[123]. Провести тебе я, на жаль, не можу.
— Почекай, мила сестрице, поки я повернусь із занять, — сказав Баоюй, — ми разом повечеряємо й приготуємо для тебе рум’яна.
Вони побалакали ще трохи, і Баоюй зібрався йти.
— Що ж ти не йдеш попрощатися із сестрою Баочай? — запитала Дайюй.
Баоюй нічого не відповів, лише засміявся й разом із Цінь Чжуном вирушив до школи.
Безкоштовна домашня школа розташовувалася неподалік від будинку й була створена засновником роду, прадідом Баоюя. У ній, як уже говорилося вище, навчалися діти з бідних сімей, що були родичами Цзя. Всі члени роду, що обіймали чиновницькі посади, зобов’язані були вносити гроші на утримання школи. Вчителем зазвичай призначалася найстарша й найдоброчесніша людина в родині.
Прийшовши до школи, Баоюй і Цінь Чжун познайомилися з учнями й негайно ж взялися до занять. Вони були нерозлучні, дружба їх міцніла з кожним днем. Матінка Цзя теж полюбила Цінь Чжуна, часто залишала його в себе на кілька днів і ставилася до нього як до рідного. Знаючи, що сім’я Цінь Чжуна не з багатих, матінка Цзя обдаровувала хлопчика одягом та іншими речами. Таким чином, не минуло й двох місяців, як Цінь Чжун повністю освоївся з життям у палаці Жунго.
121
122
123