Незабаром прийшли пані Сін, пані Ван, Фенцзє й Баоюй. Цзя Чжень і пані Ю вийшли зустрічати гостей. Мати пані Ю вже давно була тут. Привітавшись, господарі подали чай і почали говорити:
— Наш батько доводиться старій пані всього лише племінником, і ми не насмілилися потурбувати її запрошенням. Але погода прохолодна, у саду пишно розцвіли орхідеї, і ми подумали: нехай пані розважиться й подивиться, як веселяться її діти й онуки. Ніяк не очікували, що бабуся не побажає вдостоїти нас своїми відвідинами.
— Стара пані збиралася прийти, — втрутилася в розмову Фенцзє, — але ввечері, коли Баоюй їв персики, не втерпіла й теж поласувала. А потім усю ніч не спала, маялася животом. Почувається вона кепсько, тому звеліла передати старшому панові Цзя Чженю, що прийти не зможе, і просить прислати їй чого-небудь смачненького.
— Я знаю, що стара пані не проти розважитися й просто так не відмовиться прийти, — всміхнувся Цзя Чжень.
— Позавчора я чула від твоєї сестри, що занедужала дружина Цзя Жуна, — звернулася пані Ван до пані Ю. — Що з нею?
— Якась дивна в неї хвороба, — відповіла пані Ю. — Пам’ятаєте, минулого місяця, у сезон Середини осені[127], вона веселилася зі старою пані та з вами й додому повернулась опівночі. Незабаром після цього вона раптом відчула сильну слабкість і втратила апетит. Так триває майже два тижні. Та й місячні в неї давно припинилися.
— А чи не чекає вона дитини? — запитала пані Сін.
Тут із-за дверей донісся гучний голос служника:
— Прибули старший пан Цзя Ше й другий пан Цзя Чжен із родинами!
Цзя Чжень вийшов зустрічати гостей, а пані Ю вела розповідь далі:
— Спочатку лікарі знаходили в неї вагітність. Але недавно Фен Цзиїн порекомендував лікаря, з яким разом навчався. Лікар досвідчений, знаючий. Він оглянув невістку, сказав, що вона хвора, що вагітності немає, і прописав ліки. Після першого прийому запаморочення трохи зменшилось, а в іншому все як було.
— Видно, їй і справді погано, якщо в такий день вона не прийшла, — зауважила Фенцзє.
— Третього числа вона була тут, ти її бачила, — зауважила пані Ю, — вона ледве просиділа півдня й не пішла тому лише, що ви з нею дружні, і вона до тебе дуже прихильна.
Очі Фенцзє почервоніли й затуманилися слізьми.
— Доля людини так само мінлива, як вітер і хмари, — хто вранці нещасний, може до вечора стати щасливим, — мовила вона. — Але якщо в такому віці з нею трапиться нещастя, чи варто взагалі жити на світі!
У цей час увійшов Цзя Жун, запитав про здоров’я пані Сін, пані Ван і Фенцзє й звернувся до пані Ю:
— Я щойно відніс частування старому панові Цзя Цзіну і сказав: «Батько не посмів до вас з’явитися, він приймає гостей, така була ваша воля». Почувши це, старий пан залишився задоволений і відповів: «От і добре». Він звелів передати батькові й вам, матінко, щоб ви частували гостей, а мені наказав усіляко догоджати дядькам, тіткам і старшим братам. Він іще звелів скоріше вирізати на дошках «Трактат про таємничі приречення», віддрукувати десять тисяч штук і поширити. Про це я вже доповів батькові. А зараз я піду запрошувати до столу старших панів та інших родичів.
— Зачекай, братику Цзя Жуне, — окликнула його Фенцзє. — Як здоров’я твоєї дружини?
— Погано! — насупився Цзя Жун. — Провідаєте її, тітонько, самі побачите.
Із цими словами він вийшов. А пані Ю запитала пані Сін і пані Ван:
— Де накривати на стіл, у будинку чи в саду? Там актори готують виставу.
— Мабуть, у будинку, — відповіла пані Ван, глянувши на пані Сін.
Пані Ю наказала служницям накривати на стіл, і негайно ж із-за дверей донеслося: «Слухаємося».
Коли все було готове, пані Ю запросила пані Сін, пані Ван і свою матір до столу, а сама із Фенцзє й Баоюєм сіла на маті поруч.
— Ми прийшли побажати старому панові довголіття, — заявили пані Сін і пані Ван, — виходить, будемо святкувати день його народження. Хіба не так?
— Старий пан завжди любив самітницьке життя, — поспішила сказати Фенцзє. — Він уже досяг досконалості й може вважатися святим. А ваші слова, пані, доводять, що в мудрості й проникливості ви не поступаєтеся безсмертним духам!
Тут усі розсміялися.
По трапезі мати пані Ю, пані Сін, пані Ван і Фенцзє прополоскали роти, вимили руки й зібралися йти в сад. Увійшов Цзя Жун і звернувся до матері:
— Старші панове, дядьки та брати вже закінчили трапезу. Старший пан Цзя Ше пішов, пославшись на справи, а другий пан Цзя Чжен сказав, що вистави його стомлюють, і теж пішов. Інші гості в супроводі дядька Цзя Ляня й пана Цзя Цяна пішли дивитися спектакль. Щойно прибули люди з візитними картками й подарунками від Наньаньського, Дунпінського, Сінінського й Бейцзінського ванів, від шести родин гунів, у числі яких родина Умиротворителя держави Ню гуна, і від восьми родин хоу, у тому числі — від родин Відданого й Шанобливого Шихоу. Я доповів про це батькові й прийняв од гостей подарунки. Список подарунків поклав у шафу, а людям, що доставили їх, вручив подячні листи. Крім того, їх, за звичаєм, обдарували й почастували. Вам, матінко, теж варто було б запросити пані й тіток у сад.
— Ми щойно попоїли й саме збиралися туди, — відповіла пані Ю.
— Пані, — звернулася Фенцзє до пані Ван, — дозвольте, я провідаю дружину Цзя Жуна.
— Ну зрозуміло, — кивнула пані Ван. — Нам усім хотілося б її відвідати, але боюсь, як би вона не втомилася. Ти передай, що ми бажаємо їй якнайшвидшого видужання!
— Дорога сестро, невістка у всьому тебе слухається, — мовила пані Ю, — дай їй кілька розумних порад, мені буде спокійніше. Тільки не затримуйся й приходь у сад!
Баоюй висловив бажання піти разом із Фенцзє.
— Запитаєш про здоров’я й відразу повертайся, — наказала йому пані Ван, — не забувай, що це дружина твого племінника й засиджуватися в неї незручно.
Пані Ю, її мати, пані Сін і пані Ван пішли в сад Злиття ароматів, а Фенцзє й Баоюй у супроводі Цзя Жуна вирушили до пані Цінь. Обережно, намагаючись не шуміти, вони пройшли у внутрішні покої. Побачивши їх, пані Цінь спробувала підвестись.
— Лежи, — зупинила її Фенцзє, — у голові запаморочиться. — Вона підійшла до хворої, взяла її за руку. — Дорога моя! Як ти схудла!
Фенцзє присіла на край постелі. Баоюй запитав про здоров’я пані Цінь і сів на стілець.
— Хутчіше чаю! — розпорядився Цзя Жун.
Не відпускаючи руку Фенцзє, пані Цінь через силу посміхнулася:
— Не таланить мені! Свекрові й свекрусі доводиться доглядати за мною, як за дитиною. Твій племінник хоч і молодий, але ставиться до мене з повагою, і я до нього також, нам не доводиться одне за одного червоніти. Рідні, ті, що одного зі мною віку, люблять мене, не кажучи вже про вас, тітонько. Але зараз я не можу, як належить, догоджати свекрові, не в силах висловити вам свою повагу й слухняність, як робила це раніше. Почуваю, що не доживу до нового року!
Баоюй тим часом уважно розглядав картину «Весняний сон райської яблуньки» і парний напис пензля Цінь Тайсюя:
Мимоволі він згадав, як одного разу заснув тут удень і вві сні потрапив в область Небесних мрій. Слова пані Цінь ранили серце Баоюя, начебто десять тисяч стріл, і з очей його покотилися сльози. На душі у Фенцзє стало ще важче, але, боячись засмутити хвору, вона сказала:
— Ти як жінка, Баоюй. Адже вона говорить так тому, що хвора! Вона молода й неодмінно видужає. А ти, — звернулася Фенцзє до пані Цінь, — не мели дурниць! А то ще дужче розхворієшся!
— Найголовніше зараз — добре їсти, — не забув уставити Цзя Жун, — тоді все обійдеться.
127