— Баоюю, — нагадала Фенцзє, — матінка звеліла тобі швидше повертатися! І не пхикай, не засмучуй хвору! Іди ж! — І вона звернулася до Цзя Жуна: — І ти піди з ним, а я ще трохи посиджу.
Цзя Жун із Баоюєм пішли, а Фенцзє продовжувала втішати пані Цінь, шепотіла їй ласкаві слова. І лише після того як пані Ю кілька разів посилала по Фенцзє служниць, та стала прощатися:
— Гарненько лікуйся, я ще зайду до тебе! Тепер хвилюватися нема чого, ти неодмінно видужаєш. Сама доля послала нам гарного лікаря.
— Найкращий лікар може тільки лікувати, а долю змінити не в його силах! — вигукнула пані Цінь. — Я знаю, тітонько, мені недовго ряст топтати.
— Якщо думатимеш так — не видужаєш! Викинь з голови ці думки! Ти ж чула, що сказав лікар: «Треба лікуватися зараз, а то навесні стане гірше». Хіба ми не в змозі купити женьшень? Та твої свекор і свекруха не те що два цяні на день, цілих два цзині куплять, тільки б ти видужала. Гляди ж, лікуйся, а мені пора в сад!
— Тітонько, вибачте, що не можу піти з вами, — мовила пані Цінь. — Прошу вас, заходьте частіше.
На обличчя Фенцзє набігла тінь.
— Як тільки буде вільний час, неодмінно зайду, — пообіцяла вона, попрощалася з пані Цінь і в супроводі служниць через бічну хвіртку попрямувала в сад. От яким був цей сад:
Фенцзє йшла, милуючись садом. Раптом із-за невеликої штучної гірки з’явився чоловік і пішов їй назустріч:
— Як почуваєтеся, сестро?
Фенцзє здригнулася й відступила назад.
— Пан Цзя Жуй, якщо не помиляюся?
— Ви мене не впізнали, сестро? — здивувався Цзя Жуй.
— Не те щоб не впізнала, просто не очікувала тут зустріти, — відповіла Фенцзє.
— Видно, ця зустріч визначена долею, — вів далі Цзя Жуй. — Я нишком вислизнув із бенкету, щоб прогулятись, і раптом зустрічаю вас. Ну хіба це не доля?
Він не зводив очей із Фенцзє. Фенцзє була жінкою розумною й одразу збагнувала, до чого хилить Цзя Жуй.
— Не дивно, що ваш старший брат увесь час хвалить вас, — сказала вона з посмішкою. — Судячи з ваших слів, ви й справді розумні й чемні. Я поспішаю до пані й, на жаль, не можу поговорити з вами, але ми ще зустрінемося.
— Я із задоволенням прийшов би до вас запитати про здоров’я, але не знаю, чи зручно це, адже ви така ще молода!
— Ми з вами родичі, — заперечила Фенцзє не без лукавства, — при чому ж тут молодість?
Радість Цзя Жуя не знала меж. «От уже не сподівався на таку дивну зустріч!» — подумав він, і кров його завирувала сильніше.
— А зараз повертайтеся на бенкет, — продовжувала Фенцзє, — а то кинуться вас і змусять пити штрафний келих!
Цзя Жуй, що стояв немов заворожений, ледве володіючи собою, став повільно віддалятись, увесь час оглядаючись. Він був уже досить далеко, коли Фенцзє спало на думку: «От що таке знати людину в обличчя, але не знати її душу! І звідки тільки беруться такі тварюки! Якщо я не помилилася в його намірі, не минути йому лиха! Нехай дізнається, на що я здатна!»
Фенцзє обігнула гірку й побачила декількох жінок — вони поспішали їй назустріч.
— Пані турбується, що ви так довго не повертаєтесь, і от знову нас послала по вас.
— До чого ж нетерпляча ваша пані, — зауважила Фенцзє й запитала: — Скільки зіграно актів?
— Вісім чи дев’ять, — відповіли жінки.
Розмовляючи між собою, вони підійшли до задніх воріт вежі Небесних пахощів і побачили Баоюя в оточенні дівчат-служниць і молодих служників.
— Брате Баоюю, не пустуй, — наказала йому Фенцзє.
— Пані нагорі, — мовила одна із служниць, — підніміться, будь ласка, до них.
Фенцзє підібрала поли халата й не кваплячись піднялася на верхній поверх. Біля сходів її чекала пані Ю.
— Гарні! — дорікнула вона Фенцзє. — Ніяк розстатися не можете! Переселилася б до неї назовсім! Сідай, я піднесу тобі вина.
Фенцзє з дозволу пані Сін і пані Ван сіла. Тоді пані Ю простягла їй програму спектаклю, запропонувавши вибрати акти, які Фенцзє хотілося б подивитися.
— Я не смію, — мовила Фенцзє. — Нехай спершу виберуть пані.
— Ми вже вибрали по декілька актів, — сказали пані Сін і пані Ван, — тепер твоя черга.
Фенцзє пробігла очима програму й вибрала два акти: «Повернення душі» й «Арія під акомпанемент».
— Після акту «Указ про призначення двох чиновників», — сказала вона, повертаючи програму, — нехай зіграють ці два акти, й розійдемося.
— А й справді! — погодилася пані Ван. — Твоєму старшому братові та його дружині настав час відпочивати, у них і так вистачає турбот.
— Не так уже часто ви до нас приходите, — заперечила пані Ю. — Час ранній, посидьте ще трохи, нам буде приємно.
Фенцзє підвелася, подивилася вниз і запитала:
— Куди ж пішли панове?
— Вони на терасі Яскравого блиску, п’ють вино, — відповіла одна зі служниць. — З ними музиканти.
— Тут їм незручно, так вони нишком пішли! — вимовила Фенцзє.
— Думаєш, усі такі праведники, як ти! — засміялася пані Ю.
Поки вони жартували й сміялися, вистава закінчилася, зі столів забрали закуски й вина й подали рис. По трапезі пані Сін і пані Ван перейшли в дім, де випили чаю та звеліли подавати коляски. Вони попрощалися з матір’ю пані Ю, а сама пані Ю зі служницями вийшла їх провести.
Цзя Чжень, його сини та племінники, що стояли біля колясок, навперебій запрошували:
— Неодмінно приїдьте завтра, тітоньки!
— Оце вже ні! — відповіла пані Ван. — Ми нині дуже втомились і завтра відпочиватимемо.
Поки всі розсідалися по колясках, Цзя Жуй не зводив очей із Фенцзє.
Лі Гуй підвів Баоюю коня, і той верхи пішов за пані Ван. Цзя Чжень, повернувшись у дім, пообідав із братами та племінниками, після чого всі розійшлися.
128
129
130