Ми не будемо докладно описувати, як пройшов другий день свята, скажемо лише, що із цього часу Фенцзє часто провідувала пані Цінь, здоров’я якої то поліпшувалося трохи, то погіршувалось. І вся родина була цим, як і до цього, стурбована. Цзя Жуй тим часом уже не раз приходив у палац Жунго, але траплялося так, що Фенцзє в цей час не було вдома.
Настав тринадцятий день одинадцятого місяця — сезон зимового сонцестояння[132]. До кінця цього сезону матінка Цзя, пані Ван і Фенцзє почали щодня посилати служниць провідати пані Цінь. Повертаючись, служниці незмінно доповідали:
— Усе, як і раніше.
— Якщо цієї пори року хворій не стало гірше, значить, є надія на видужання, — говорила матінці Цзя пані Ван.
— Так, звичайно, — погоджувалася матінка Цзя. — Миле дитя! Якщо з нею що-небудь трапиться, ми не переживемо цього горя.
Дуже засмучена, матінка Цзя сказала Фенцзє:
— Завтра — перший день нового місяця, і в тебе багато справ, але післязавтра неодмінно провідай її. Уважно подивись, який вона має вигляд, і скажи мені. Звели посилати їй улюблені її страви.
Фенцзє слухала стару пані й шанобливо підтакувала.
І от другого числа Фенцзє відразу після сніданку вирушила в палац Нінго провідати пані Цінь. Явних ознак погіршення її здоров’я Фенцзє не помітила, якщо не вважати надзвичайну худорбу. Фенцзє балакала з пані Цінь про всяку всячину, намагаючись її запевнити, що все обійдеться.
— Подивимося, що буде навесні, — сказала пані Цінь. — Поки змін на краще немає, хоча вже минув період зимового сонцестояння. Але матінці Цзя й пані Ван передай, щоб не турбувались. Учора стара пані прислала мені пиріжок із начинкою з фініків, я з’їла два шматочки, начебто нічого, не зашкодило.
— Завтра ще пришлю, — пообіцяла Фенцзє. — А зараз мені треба зайти до твоєї свекрухи, а потім до старої пані.
— Передай їм від мене уклін, — попросила пані Цінь.
Коли Фенцзє прийшла до пані Ю, та запитала:
— Як ти вважаєш? Видужає моя невістка?
Фенцзє довго сиділа з опущеною головою, потім сказала:
— Нічого не вдієш. Треба готувати все необхідне на випадок похорону.
— Я давно тайкома наказала служникам усе приготувати, — зізналася пані Ю. — От тільки не вдалося роздобути гарного дерева для труни, але час поки ще є.
Фенцзє випила чаю, поговорила трохи з пані Ю й заквапилася:
— Мені треба скоріше доповісти про все старій пані.
— Тільки не лякай її, говори обережно.
— Знаю, — відповіла Фенцзє, попрощалася й повернулася в палац Жунго. Там вона пройшла прямо до матінки Цзя.
— Дружина Цзя Жуна шле вам уклін, — мовила Фенцзє, — і просила запитати про ваше здоров’я й передати, щоб ви не турбувалися — вона почувається трохи краще і сподівається незабаром прийти поклонитися вам.
— Як вона? — запитала матінка Цзя.
— Поки небезпеки немає, — відповіла Фенцзє, — настрій у неї непоганий.
Матінка Цзя позітхала, поохкала, а потім сказала:
— Іди переодягнися й відпочинь!
Фенцзє від матінки Цзя пішла до пані Ван і лише після цього повернулася до себе. Пін’ер одразу ж подала їй зігріте біля жаровні плаття, що Фенцзє зазвичай носила вдома.
— Нічого важливого не сталося, поки мене не було?
— Нічого, — відповіла Пін’ер, подаючи чай. — Тільки дружина Ван’ера принесла відсотки на триста лянів срібла та ще пан Цзя Жуй надсилав людину довідатися, чи вдома ви, — він хоче прийти запитати про ваше здоров’я й поговорити з вами.
— Загибелі своєї шукає, тварюка! — розсердилася Фенцзє. — Добре, подивимося!
— Що це пан Цзя Жуй унадився до нас? — поцікавилася Пін’ер.
Тут Фенцзє розповіла їй про свою зустріч із Цзя Жуєм у саду палацу Нінго.
— Паршива жаба захотіла поласувати м’ясом небесного лебедя! — обурилася Пін’ер. — Негідник, що забув правила пристойності! Якщо він таке задумав, здохнути б йому, як собаці!
— Не гарячкуй, — сказала Фенцзє. — Нехай тільки з’явиться, я знаю, що робити.
Якщо хочете дізнатися, що сталось, коли прийшов Цзя Жуй, прочитайте наступний розділ.
Розділ дванадцятий
Жорстока Ван Сіфен улаштовує пастку закоханому в неї Цзя Жую;
нещасний Цзя Жуй дивиться в лицьовий бік «Дорогоцінного дзеркала любові»
Фенцзє саме розмовляла з Пін’ер, коли ввійшла служниця й доповіла:
— Прибув пан Цзя Жуй.
— Проси, — наказала Фенцзє.
Почувши, що його запрошують, утішений Цзя Жуй увійшов і, сяючи посмішкою, запитав про здоров’я Фенцзє. Фенцзє була сама увага, запропонувала Цзя Жую сісти, почастувала чаєм, і Цзя Жуй, танучи від блаженства, зіщулив одне око й запитав:
— Що це другого старшого брата дотепер удома немає?
— Не знаю, — відповіла Фенцзє.
— Не інакше як затримав його хтось по дорозі й він ніяк не може розстатися, — посміхаючись, промовив Цзя Жуй.
— Цілком можливо, — погодилася Фенцзє, — бувають же чоловіки, які з одного погляду закохуються в перших зустрічних жінок.
— Я не такий, — сміючись, заперечив Цзя Жуй.
— Але таких, як ви, — мало, — мовила Фенцзє. — Навряд чи в цілому світі набереться десяток!
Не тямлячись од радості, Цзя Жуй мовив:
— Вам, напевно, постійно доводиться нудьгувати?
— Ваша правда, — підтвердила Фенцзє, — одна надія, що хто-небудь прийде зі мною поговорити, розвіяти нудьгу.
— Якщо ви не проти, можу щодня розважати вас, — люб’язно запропонував Цзя Жуй. — Справ у мене немає ніяких!
— Не вірю! Невже ви готові щодня сюди приходити?
— Побий мене грім, якщо я брешу! — гаряче запевнив Цзя Жуй. — Я давно провідав би вас, але боявся: кажуть, ви небезпечна жінка і з вами треба бути насторожі. Але виявилося, ви добрі й чуйні, і я неодмінно буду вас провідувати, нехай навіть за це мені загрожує смерть!
— До чого ж ви розумні! — з удаваним замилуванням вигукнула Фенцзє. — Куди Цзя Жуну і його братові до вас! Та вони просто байдужі дурні! Манери витончені, а душа груба!
Слова Фенцзє глибоко запали в серце Цзя Жуя. Не в змозі оволодіти собою, він почав до неї наближатися, масними очицями вп’явся в її вишиту сумочку й зовсім недоречно запитав:
— Які персні ви носите?
— Будьте обережні! — тихенько попередила Фенцзє. — Як би служниці чого-небудь не запідозрили.
Порахувавши ці слова «найвищим велінням і найсвятішим повчанням», Цзя Жуй одразу відсахнувся.
— Вам час іти, — мовила Фенцзє.
— До чого ж ви жорстокі, сестрице! Дозвольте мені ще хоч трохи побути! — почав благати Цзя Жуй.
— Удень тут постійно люди, — з побоюванням вела далі Фенцзє, — і вас можуть помітити. Чекайте краще мене ввечері в західній прохідній залі.
— Тільки не обдуріть! — квапливо мовив Цзя Жуй — йому здавалося, що коштовна перлина вже у нього в руках. — Адже там теж повно народу.
— Не турбуйтеся, — поспішила запевнити Фенцзє. — Нічних служників я відпущу, двері ми замкнемо, і ніхто не зможе ввійти.
Очманівши від захвату, Цзя Жуй попрощався з Фенцзє й пішов із виглядом переможця. Насилу дочекавшись вечора, він крадькома прослизнув у палац Жунго, двері ще не замикали, і він безперешкодно проникнув до прохідної зали. Там стояла непроглядна пітьма й справді не було ні душі. Двері, що ведуть із зали в покої матінки Цзя, давно були замкнені, відчиненими залишалися тільки двері зі східного боку. Цзя Жуй прислухався — ні звуку. Потім щось клацнуло — це замкнули східні двері.
Цзя Жуй нечутно вийшов зі своєї схованки і штовхнув двері — вони були на замку. Він у пастці, з півночі й з півдня — глухі стіни, не перелізеш, немає за що вхопитися.
По залі розгулював вітер, він пронизував до кісток. У дванадцятому місяці ночі найдовші, й до ранку Цзя Жуй зовсім закоцюбнув.
132