На світанку з’явилася стара служниця й відчинила східні двері. Тільки-но вона повернулася спиною й пішла відмикати західні, Цзя Жуй, скулившись, вискочив надвір. На щастя, у таку пору всі ще сплять, і він, безперешкодно минувши задні ворота, стрімголов помчав додому.
Треба вам сказати, що Цзя Жуй рано осиротів і виховував його дід — Цзя Дайжу. Дід стежив за кожним кроком онука, боявся, як би той не кинув навчання, не почав пити й грати в азартні ігри. А тут раптом онук зник на всю ніч! Напевно пиячить де-небудь. Йому й на думку не могло спасти, що насправді сталося.
Всю ніч Цзя Дайжу в гніві метався, не знаходячи собі місця. Бачачи, в якому стані дід, Цзя Жуй, який іще не встиг обтерти піт з чола, не моргнувши оком, збрехав:
— Я вчора був у дядечка, а коли зібрався йти — вже стемніло, і він залишив мене ночувати.
— Скільки разів я тобі говорив, щоб не смів іти, у мене не спитавши дозволу! — загримів Цзя Дайжу. — За одне це бити тебе треба, а ти ще брешеш!
Він згріб онука в оберемок, добряче віддубасив ціпком, не дав йому навіть попоїсти, поставив посеред двору на коліна і звелів стояти доти, аж доки визубрить уроки на десять днів уперед.
Бідолашний Цзя Жуй! Як він страждав! Усю ніч тремтів од холоду, потім дістав прочухана, до того ж до всього мусив голодним стояти на колінах, просто у дворі, й читати вголос!
Одначе це не остудило запалу юнака. Він і подумати не міг, що Фенцзє над ним знущається, і через два дні, вибравши момент, наче й не було нічого, знову вирушив до неї. Вона прикинулася розсердженою. Як же! Він порушив дану обіцянку! Цзя Жуй клявся, виправдовувався. Бачачи, що він сам лізе в розставлені сіті, Фенцзє придумала інший план, щоб його напоумити.
— Сьогодні ввечері, — сказала вона, — чекайте мене в будиночку біля доріжки за моїм будинком. Тільки глядіть, не обманюйте більше!
— А самі ви не обдурите? — недовірливо запитав Цзя Жуй.
— Можете не приходити, якщо сумніваєтеся!
— Обов’язково прийду, неодмінно! — поспішив запевнити Цзя Жуй. — Прийду, якщо навіть мені буде загрожувати смерть!
— А зараз ідіть, — наказала Фенцзє.
Цзя Жуй пішов, упевнений, що цього разу все буде як слід. А Фенцзє, як кажуть, «відібрала військо, призначила полководців» і влаштувала нову пастку.
Цзя Жуй ледве дочекався вечора. Але, як на зло, прийшли родичі й засиділися до самої вечері. Лише коли прийшов час засвічувати лампи й дід ліг спати, юнак пробрався до палацу Жунго, а потім проник у будиночок біля доріжки. Він метався з нетерпіння, як мураха на гарячій сковороді. Було тихо, ні звуку, ні шереху. Цзя Жуй у тривозі губився в здогадах: «Напевно, не прийде. Невже вирішила проморозити мене ще одну ніч?»
Тут юнак помітив у дверях чиюсь постать і, тільки-но вона наблизилась, упевнений, що це Фенцзє, кинувся на неї, як тигр на здобич, як кішка на мишу.
— Дорога сестрице! — вигукував він. — Я заждався тебе!
Цілуючи «кохану» і гарячково шепочучи «мила», Цзя Жуй повалив її на кан, зірвав з неї штани й, охоплений хіттю, не тямлячи себе, почав квапливо роздягатися. Раптом у дверях блимнуло світло — на порозі з’явився Цзя Цян зі свічкою В руці.
— Агов, хто тут?
З кана почувся сміх:
— Це дядечко Цзя Жуй мене домагається!
Цзя Жуй готовий був провалитися крізь землю. Як ви гадаєте, хто лежав перед ним?.. Цзя Жун!
Цзя Жуй хотів тікати, але Цзя Цян загородив йому дорогу.
— Стій! Друга пані нині розповідала старій пані, що ти з нею заграєш, і заманила тебе сюди. Стара пані розгнівалася й послала мене по тебе. Ходім!
На згадку про «стару пані» у Цзя Жуя душа пішла в п’яти, і він зміг лише вимовити:
— Дорогий племіннику, скажи, що ти мене тут не знайшов! А я тобі щедро за це віддячу!
— Відпустити тебе мені не важко, але яка буде віддяка? До того ж на слово я не вірю! Пиши розписку!
— А що писати?
— Дуже просто, — відповів Цзя Цян. — Пиши, що програвся й зайняв стільки-то лянів срібла для покриття боргу.
— Я готовий, — погодився Цзя Жуй.
Цзя Цян вийшов і за хвилину з’явився з папером і пензлем. Поторгувавшись, вони зійшлися на п’ятдесяти лянах, Цзя Жуй написав розписку, поставив свій підпис і віддав Цзя Цяну. Цзя Цян тим часом почав жартувати над Цзя Жуном. Той роздратувався і, скрегочучи зубами від злості, повторював:
— Завтра ж усім розповім, нехай судять як хочуть!
Наляканий Цзя Жуй почав кланятися йому до землі. Цзя Цян виступив у ролі миротворця й умовив Цзя Жуя написати ще одну розписку, на ім’я Цзя Жуна, на ту ж суму.
— Якщо довідаються, що я тебе відпустив, — сказав Цзя Цян Цзя Жую, — мені не уникнути покарання. Ворота, що ведуть до покоїв старої пані, давно замкнені, у вітальні старий пан розглядає нещодавно привезені з Нанкіна речі, так що й тією дорогою не можна пройти. Залишається задня хвіртка, але й там зараз ти можеш кого-небудь зустріти. Доведеться трохи почекати, я збігаю подивлюсь, а потім прийду по тебе. Тут залишатися не слід, можуть помітити. А, знаю, куди тебе сховати!
Він погасив свічку й, тягнучи за собою Цзя Жуя, вийшов у двір. Навпомацки вони дісталися ґанку, і Цзя Цян сказав:
— Залазь під ґанок і чекай мене. Тільки сиди тихо!
Цзя Цян і Цзя Жун пішли. Цзя Жуй зовсім занепав духом. Він забрався під ґанок і поринув у свої невеселі думки. Раптом нагорі почувся шум, і хтось виплеснув цебро нечистот, просто на Цзя Жуя. Той мимоволі охнув, але відразу затулив рота рукою. Облитий з голови до ніг смердючою рідотою, Цзя Жуй тремтів од холоду. Нарешті прибіг Цзя Цян:
— Ходімо швидше!
Цзя Жуй якось вибрався з-під ґанку і стрімголов кинувся додому. Вже настала третя варта, і йому довелося крикнути, щоб відімкнули двері.
— Що сталося? — запитували люди, дивлячись на Цзя Жуя.
— Я оступився в темряві й упав у відхоже місце, — збрехав він.
Опинившись нарешті в себе в кімнаті, Цзя Жуй умився й переодягся. Лише тепер він зрозумів, що Фенцзє просто познущалася з нього, і розлютувався. У той же час він досадував, що так і не вдалось оволодіти нею, і всю ніч не заплющив очей, згадуючи її красу. Відтоді Цзя Жуй не насмілювався більше з’являтися в палаці Жунго.
Цзя Жун і Цзя Цян тим часом ледве не щодня приходили вимагати гроші, і Цзя Жуй боявся, як би дід не довідався про його пригоди. Він і так весь змарнів од пристрасті до Фенцзє, а тут іще борги. На додачу до всього цілими днями доводилося зубрити уроки.
У свої двадцять років Цзя Жуй іще не був одружений, і невтоленна пристрасть до Фенцзє довела його, як кажуть, до «ломоти в пальцях». Не минулося безслідно й те, що двічі йому довелося тремтіти на холоді. Зрештою він занедужав. Усередині палило як вогнем, апетит пропав, ноги зробилися начебто ватяні, в очах рябило, уночі починався жар, удень долала слабість. З’явилося нетримання сечі, кровохаркання... Не минуло й місяця, як він зліг і не вставав з постелі. Заплющить очі — думки плутаються, мучать кошмари, починається марення. Яких тільки ліків не прописували йому лікарі! Цинамон, аконіт, витяжку із черепашачого щита, корінь майдуна й купини — Цзя Жуй прийняв їх кілька десятків цзінів, — нічого не допомагало.
Під весну хвороба загострилася. Цзя Дайжу збився з ніг, запрошував то одного лікаря, то іншого — все марно. Залишався лише один засіб — настій женьшеню. Але звідки міг узяти Дайжу стільки грошей? Довелося вирушити на уклін у палац Жунго. Пані Ван наказала Фенцзє відважити для старого два ляни женьшеню.
— Ми нещодавно готували ліки для старої пані, — відповіла Фенцзє, — після цього залишався ще цілий корінь женьшеню. Тільки вчора я звеліла його віднести дружині військового губернатора Яна.
— Запитай тоді у свекрухи, — наказала пані Ван. — І в Цзя Чженя, можливо, є. Збери хоч трохи й дай. Урятуєш людині життя, тобі зарахується!
Фенцзє пообіцяла, а сама нічого не стала робити — зібрала якісь крихти — трохи цянів, звеліла віднести Цзя Дайжу й передати, начебто це прислала пані, і більше, мовляв, немає.