Выбрать главу

— Що за радісну подію ти маєш на увазі? — поспішно запитала Фенцзє.

— Це — небесна таємниця, — відповіла Цінь Кецін. — Але ми були з тобою дружні, і на прощання я, так тому й бути, відкрию її тобі. Запам’ятай гарненько, що я скажу!

Коли відійдуть три весни[133], І дух їх звіє вітровій, Сам кожен до своїх дверей Шлях прокладе — і тільки свій!

Фенцзє хотіла ще про щось запитати, але в цю мить біля других воріт чотири рази вдарили в «хмарну дошку»[134]. Від цих скорботних звуків Фенцзє прокинулася.

— У східному палаці Нінго померла дружина пана Цзя Жуна, — доповіли служниці.

Фенцзє від страху вкрилася холодним потом. Але роздумувати було ніколи, вона швидко одяглася й поспішила до пані Ван. Незабаром сумна звістка стала відома всій родині, всіх охопило почуття смутку і якоїсь неясної тривоги. Старші згадували шанобливість і смиренність пані Цінь, ровесники — її сердечність і чуйність, молодші — доброту й ласку. Служники балакали про те, як жаліла пані Цінь бідних і знедолених, як поважала старих і любила дітей! Загалом, усі до єдиного в домі оплакували покійну.

Але поки ми їх залишимо й повернемося до Баоюя. Після від’їзду Дайюй він облишив усі забави й розваги і з настанням вечора відразу лягав спати.

Уночі, почувши крізь сон, що померла пані Цінь, Баоюй хотів був підвестись, але раптом відчув, начебто в серце йому встромили ніж. Він скрикнув і виплюнув згусток крові, переполошивши всіх служниць. Вони кинулися його підводити, почали розпитувати, що з ним, хотіли йти до матінки Цзя, бігти по лікаря.

— Заспокойтеся, — сказав Баоюй. — Це в мене від хвилювання вогонь проник у серце й кров перестала надходити в жили.

Він підвівся, зажадав одяг і заявив, що сам вирушить до матінки Цзя просити дозволу глянути на покійницю. Сіжень хотілось утримати юнака, але вона не насмілилась. А матінка Цзя, довідавшись, що Баоюй збирається до палацу Нінго, заходилася його відговорювати:

— Там іще не встигли прибрати, бідолашна щойно померла. Та й вітер здійнявся. Вранці підеш.

Але Баоюй наполіг на своєму, і матінка Цзя розпорядилася закласти коляску та звеліла служникам його супроводжувати.

У палаці Нінго обабіч навстіж розчинених воріт яскраво горіли ліхтарі й було видно як удень. Туди й сюди снували люди, з будинку доносилися стогони, здатні, здавалося, потрясти гори.

Баоюй вийшов із коляски й кинувся до зали, де лежала покійниця. Поплакавши, він вирушив побачитися з пані Ю, але вона лежала в постелі — зненацька почався напад застарілої хвороби. Потім Баоюй вирушив розшукувати Цзя Чженя.

Незабаром зібралися всі родичі. Цзя Чжень, ридаючи, як справжній плакальник, говорив крізь сльози:

— Усі в нашому роду, старі й малі, близькі й далекі родичі та друзі, знають, що наша невістка була вдесятеро краща за мого сина! І зараз, коли її не стало, будинок зовсім спорожнів!

Він іще дужче заплакав. Його заходились утішати:

— Коли людина пішла з життя, плакати даремно. Треба подумати, як розпорядитися щодо похорону.

— Як розпорядитися! — сплеснув руками Цзя Чжень. — Та я готовий віддати все, що в мене є!

Тут до зали ввійшли Цінь Бан’є, Цінь Чжун і кілька родичів та сестер пані Ю. Цзя Чжень наказав Цзя Цюну, Цзя Ченю, Цзя Цінові й Цзя Цяну клопотатися гостями, а сам звелів запросити придворного астролога й ворожбита, щоб обрати день, сприятливий для похорону.

Вирішено було ось що: покійниця лежатиме сорок дев’ять днів[135]. Через три дні розіслати повідомлення про смерть пані Цінь і почати жалобу. На весь цей час запросити сто вісім буддійських ченців читати молитви за покійною, щоб урятувати її від покарання за вчинені гріхи. У вежі Небесних пахощів спорудити вівтар, щоб на ньому дев’яносто дев’ять лаоських ченців дев’ятнадцять днів приносили жертви й благали прощення за несправедливо завдані покійній образи. Труну з тілом установити в саду Злиття ароматів, аби перед нею, на помостах, розташованих один проти одного, п’ятдесят високоправедних буддійських ченців і п’ятдесят високоправедних лаоських ченців здійснювали похоронну відправу покійниці й по черзі, через кожні сім днів, роздавали жебракам, що залишиться від жертвопринесень.

Довідавшись про смерть дружини старшого онука, Цзя Цзін подумав про те, що рано чи пізно сам піднесеться на небо. Щоб не осквернити себе земною суєтою, він не захотів вертатися до родини. Тому й не втручався ні в які справи, цілком поклавшись на Цзя Чженя.

Цзя Чжень цим скористався й вирішив, хоч скільки б це коштувало, влаштувати пишний похорон. Кедрові дошки для труни йому не сподобались. А тут саме нагодився Сюе Пань і сказав:

— У мене на складі є підходяще дерево. Його, кажуть, колись вивезли з гір Тєваншань; це дерево мені дісталося ще від покійного батька — він збирався його продати одному з родичів імператорської фамілії — Відданому й Справедливому вану, але той розорився й не зміг його купити. От дерево й залишилося на складі. Поки не знайшлося нікого, хто в змозі заплатити потрібну ціну. Якщо хочете, я звелю приправити його вам.

Цзя Чжень охоче погодився. Дерево виявилося завтовшки сім цунів, на вигляд схоже було на горіх, а запахом нагадувало сандал. Варто було стукнути по дереву пальцем, і воно дзенькало, як яшма, що викликало дружне захоплення.

— Скільки коштує? — поцікавився Цзя Чжень.

— Такого дерева, мабуть, і за тисячу лянів срібла не знайдете, — з посмішкою відповів Сюе Пань, — що ж говорити про ціну! Заплатите кілька лянів срібла майстрам за роботу, і все.

Цзя Чжень розсипався в подяках, а потім розпорядився розпиляти дерево й зробити труну.

— Для нас це надто дорого, — намагався відговорити його Цзя Чжен, — досить було б гарних кедрових дощок.

Але Цзя Чжень і слухати нічого не став.

Тут зненацька повідомили, що Жуйчжу, служниця пані Цінь, по смерті хазяйки вкоротила собі віку, вдарившись головою об колону. Таке не часто трапляється, і всі члени роду сповнилися благоговінням до відданої дівчини. Цзя Чжень звелів обрядити її, як коли б вона була його внучкою, покласти в труну з усіма належними церемоніями, а труну поставити у вежі Сходження до безсмертя, у саду Злиття ароматів.

Оскільки дітей у пані Цінь не було, інша її служниця, Баочжу, побажала стати її прийомною дочкою, попросила дозволу розбити таз і йти перед труною[136]. Цзя Чжень, дуже задоволений, розпорядився, щоб відтепер Баочжу звали «панянкою». Баочжу, як і годиться незаміжній жінці, голосно ридала перед труною своєї пані.

Всі члени роду ретельно виконували свої обов’язки, відповідно до звичаю, і дуже боялися схибити.

Одна думка не давала Цзя Чженю спокою:

«Цзя Жун поки ще навчається, тому на жалобному прапорі немає титулів, та й регалій на похованні буде небагато[137]. Якось незручно».

На четвертий день першого тижня євнух Дай Цюань із палацу Великої світлості надіслав усе необхідне для жертвопринесень, а незабаром прибув і сам у великому паланкіні, під удари гонгів.

вернуться

133

Коли відійдуть три весни... — Йдеться про в’янення весняних квітів після третього місяця (або — «третьої весни»). В цій фразі приховано провіщання: коли Юаньчунь, Інчунь і Таньчунь розпрощаються з домівкою, всіх сестер саду Розкішних видовищ спіткає та ж доля.

вернуться

134

«Хмарна дошка» — довга металева дошка, що слугувала для подання сигналів; чотири удари в дошку означали нещастя.

вернуться

135

...лежатиме сорок дев’ять днів. — За давнім китайським повір’ям, у людини було дві душі: перша помирала разом із людиною, друга — через сорок дев’ять днів.

вернуться

136

...розбити таз і йти перед труною. — У Стародавньому Китаї існував звичай, згідно з яким шанобливий син або дочка по смерті батьків мали розбити таз біля воріт оселі та йти перед труною.

вернуться

137

«...регалій на похованні буде небагато...» — За давніми китайськими звичаями, чиновники та члени їхніх сімей під час поховання мали нести перед труною покійного всі регалії, а також жалобні прапори з написаними на них титулами, наданими сім’ї померлого.