Цзя Чжень одразу ж прийняв його, посадив на Терасі бджіл і почав пригощати чаєм. Нарешті йому випала нагода почати розмову про купівлю посади для Цзя Жуна.
— Хочете додати більше блиску похоронній церемонії? — поцікавився Дай Цюань.
— Ви вгадали, — відповів Цзя Чжень.
— Вельми доречно, — заявив Дай Цюань, — є гарна вакансія. В імператорську гвардію потрібні два офіцери. Вчора з таким же проханням до мене звернувся третій брат Сян’янського хоу[138] та вручив півтори тисячі лянів срібла. Ви ж знаєте, ми з ним давні друзі, до того ж дід його посідає високе становище, я подумав і погодився. Другу посаду захотів купити правитель області Юнсін для свого сина. Це стало для мене такою несподіванкою, що я навіть не встиг йому відповісти. Так що пишіть скоріше родовід свого сина.
Цзя Чжень звелів подати аркуш червоного паперу й написав:
«Студент Цзя Жун, двадцяти років від роду, уродженець повіту Цзяннін області Інтяньфу в Цзяннані. Прадід — Цзя Дайхуа, полководець Божественної могутності й столичний генерал-губернатор зі спадкоємним титулом першого класу. Дід — Цзя Цзін — здобув ступінь цзіньши на іспитах такого-то року. Батько — Доблесний і Могутній полководець Цзя Чжень зі спадкоємним титулом третього класу».
Дай Цюань прочитав папір і сказав своєму служникові, що стояв поруч:
— Коли повернемося, передаси цей папір начальникові відомства фінансів і скажеш, що я прошу його скласти посвідчення офіцера імператорської палацової охорони й виписати відповідний папір із занесенням у нього цього родоводу. Гроші надішлю завтра.
Служник слухав і шанобливо кивав головою.
Хоч як Цзя Чжень утримував гостя, той почав прощатись, і довелося провести його до палацових воріт.
Уже коли Дай Цюань сідав у паланкін, Цзя Чжень його запитав:
— Мені самому сходити в казначейство передати срібло чи прислати його вам додому?
— У казначействі більше турбот, — відповів Дай Цюань, — краще надішліть додому рівно тисячу лянів.
Цзя Чжень подякував і сказав:
— Як тільки скінчиться термін жалоби, ми із сином прийдемо до вас висловити вдячність особисто.
Тут почулися крики й шум — це прибула дружина Відданого й Шанобливого хоу Ши Діна із племінницею Ши Сян’юнь. Не встигли пані Сін, пані Ван і Фенцзє провести їх у дім, як прибули люди з родин Цзіньсянського хоу, Чуаньнінського хоу й Шоушаньського бо здійснити жертвопринесення перед труною покійниці. Біля паланкінів їх зустрів Цзя Чжень і відвів до зали.
Усі сорок дев’ять днів біля палацу Нінго панувало пожвавлення. Безперервною низкою йшли рідні та друзі, юрбами сунули чиновники, снували якісь люди.
У призначений термін Цзя Чжень звелів Цзя Жуну обрядитись у святковий одяг і поїхати за посвідченням. Пані Цінь ховали як належить ховати дружину чиновника п’ятого класу, про що свідчили всі атрибути біля труни й здійснювані церемонії. На табличці біля труни значилося: «Місцеперебування пані Цінь із родини Цзя, дружини чиновника п’ятого класу».
Ворота із саду Злиття ароматів, що ведуть на вулицю, було розчинено навстіж, обабіч них споруджено помости для музикантів і виставлено сокири, бойові топірці й мечі. На воротах — велика червона дошка із золотими ієрогліфами:
«Офіцер імператорської гвардії охорони палаців Забороненого міста, що несе службу при особі імператора».
На вівтарях для буддійських і лаоських ченців — напис великими ієрогліфами: «На похороні дружини чиновника п’ятого класу вродженої Цінь, дружини старшого онука потомственого Нінго-гуна з роду Цзя, офіцера імператорської гвардії охорони палаців Забороненого міста, що несе службу при особі імператора, у місці найвищої справедливості чотирьох материків, у державі великого спокою, створеній навічно повелінням Неба, праведний буддійський чернець, смиренний служитель Порожнечі та Спокою Бань і проповідник єдино щирої віри даос Є, благоговійно дотримуючись посту, з шанобою звертаються до Неба й благають Будду».
Потім був іще один напис:
«Місце, де шанобливо просять духів-охоронців учення Будди вилити божественну милість, поширити могутність і звільнити за сорок дев’ять днів душу покійниці від покарань і відплати за вчинені гріхи й дати їй заспокоєння».
Інших написів ми перераховувати не будемо.
Цзя Чжень був задоволений, але в той же час побоювався, як би не сталося недоглядів у церемоніях — пані Ю занедужала й не могла приймати знатних дам.
— Чого ви засмучуєтеся, брате мій? — запитав Баоюй. — Усі справи начебто залагоджено?
Тут Цзя Чжень зізнався, що турбується, тому що нікому розпоряджатися прийомом гостей.
— Що ви! — вигукнув Баоюй. — Є людина, що легко впорається із цією справою.
На запитання, хто це, Баоюй не насмілився вголос відповісти, тому що в кімнаті було повно родичів. Він нахилився до самого вуха Цзя Чженя й щось йому прошепотів.
Цзя Чжень не міг приховати своєї радості.
— Прекрасно! Тепер усе в порядку! — вигукнув він. — Ходімо ж швидше!
Він попрощався з усіма й, захоплюючи за собою Баоюя, рушив до верхньої кімнати.
День був буденний, людей у залі небагато, лише кілька найближчих. Пані Сін, пані Ван і Фенцзє вели з ними розмову.
Почувши: «Прибув старший пан!», служниці злякано ойкнули й швидко поховалися. Фенцзє з гідністю підвелася назустріч Цзя Чженю.
Цзя Чжень увійшов повільно, опираючись на ціпок, він нездужав, до того ж він був убитий горем.
— Вам варто було б трохи відпочити, — порадила пані Сін. — Останніми днями, незважаючи на нездоров’я, ви весь час порядкуєте. Що привело вас до нас?
Цзя Чжень насилу відважив уклін, запитав про самопочуття й попросив вибачення за завдані турботи.
Пані Сін звеліла Баоюю підтримати Цзя Чженя, а служницям наказала подати стілець.
Одначе сісти Цзя Чжень відмовився, через силу посміхнувся й сказав:
— Я прийшов із проханням до другої тітоньки й старшої сестриці.
— Яке ж у тебе прохання? — запитала пані Сін.
— Тітонька, сподіваюся, мене зрозуміє, — сказав Цзя Чжень. — Дружина сина мертва, моя дружина занедужала. Тому й не вдається достойно дотриматися всіх належних церемоній. Я хочу просити шановну сестрицю на місяць узяти всі справи у свої руки, тоді я буду спокійний.
— Так ось ти, виявляється, для чого прибув! — усміхнулася пані Сін. — Але ж сестра Фенцзє перед тобою, з нею й розмовляй!
— Фенцзє ще занадто молода, хіба впорається вона з такою справою? — втрутилася пані Ван. — Зробить що-небудь не так — з неї насміхатися почнуть. Це вже ні, попроси краще кого-небудь іншого!
— Все ясно, тітонько! — вигукнув Цзя Чжень. — Ви хочете сказати, що сестрі буде нелегко. А що вона не впорається, цього ви самі не думаєте. Адже із самого дитинства вона відзначалася кмітливістю й акуратністю, а зараз, після заміжжя, коли їй довірили все господарство вашого палацу, набралася досвіду й уміння. Кого ж мені ще просити? Погодьтеся ж хоч заради покійної, якщо вже не поважаєте мене й мою дружину!
З очей Цзя Чженя покотилися сльози.
Фенцзє ніколи не розпоряджалася похороном, і пані Ван справді побоювалася, що їй це виявиться не під силу й бідолаху засміють. Але Цзя Чжень так благав, що пані Ван завагалася й запитливо глянула на Фенцзє. Властолюбна від природи, Фенцзє не проти була похвалитися своїми здібностями і, помітивши нерішучість пані Ван, сказала:
— Погоджуйтеся, пані! Треба зважити на прохання старшого брата.
— А впораєшся? — обережно запитала пані Ван.
— Чому б не впоратися? — вигукнула Фенцзє. — Найважчі справи старший брат залагодив, залишилося тільки приглянути за справами в домі. Чого не доберу, до вас за порадою прийду.
Фенцзє говорила так розумно, що пані Ван нічого було заперечити. Цзя Чжень тим часом звернувся до Фенцзє:
— Не обов’язково сестриці управлятися з усіма справами, нехай робить, що може. Я за все буду вдячний і по закінченні церемонії приїду до палацу висловити їй свою вдячність.