— Усіх бачив, — відповів служник і пішов.
Фенцзє з усмішкою звернулася до Баоюя:
— От тепер твоя сестриця Дайюй довго в нас житиме!
— Яке горе! — сплеснув руками Баоюй. — Уявляю собі, як бідолаха побивається за батьком!
Він важко зітхнув.
Фенцзє при сторонніх посоромилася розпитати Чжаоера про Цзя Ляня, але ні про що інше вона зараз не могла думати, їй хотілося скоріше повернутися до себе, одначе треба було закінчити справи.
Насилу дочекавшись вечора, Фенцзє повернулася до палацу Жунго, викликала Чжаоера й розпитала, чи все було благополучно в дорозі. Вона швидко зібрала теплий одяг на хутрі, разом із Пін’ер передивилася його, додала те, що визнала за необхідне, зав’язала у вузол і віддала Чжаоеру.
— Гарненько подбай про пана, не досаждай йому, — наказала вона служникові. — Стеж, щоб він не пив зайвого, не заводив каверзи з дівками. Коли що не так, гляди! Повернешся — ноги тобі переламаю!
Чжаоер посміхнувся, кивнув і вийшов.
Уже настала четверта варта, коли Фенцзє лягла спати, а прокинулась, як завжди, рано, швидко вдяглася й вирушила до палацу Нінго.
Наближався день похорону Цінь Кецін, і Цзя Чжень разом із ворожбитом вирушив до кумирні Залізного порога вибрати місце для поховання. Настоятелеві кумирні Сє Куну він звелів приготувати нове ритуальне начиння й запросити побільше відомих ченців — це мало надати особливої пишності церемонії поховання.
Сє Кун розпорядився подати вечерю. Цзя Чженю не хотілося ні їсти, ні пити, але час був пізній, і довелося заночувати в келії.
Заледве благословилося на світ, Цзя Чжень поспішив до міста й зробив останні розпорядження, що стосуються виносу труни.
Потім він послав людей до кумирні Залізного порога прикрасити місце, де буде встановлено труну, і відвезти туди все необхідне для приготування частувань і чаю.
Фенцзє розподілила обов’язки між тими, хто мав приймати труну з тілом покійної, а машталірам і паланкінникам звеліла супроводжувати пані Ван до місця похорону, а також найняти приміщення, де можна було б відпочити під час похоронної церемонії.
У ці ж дні померла дружина Шаньго-гуна. Пані Сін і пані Ван їздили на похорон і зробили жертвопринесення. Треба було також відправити подарунки другій дружині Сіаньського цзюнь-вана з нагоди дня її народження. Потім Фенцзє одержала листа від Ван Женя, її рідного брата. Він із сім’єю їхав на південь і просив зібрати все необхідне в дорогу. А тут іще занедужала Інчунь, треба було щодня запрошувати лікаря, доглядати, стежити за приготуванням ліків. Усіх справ і не перерахувати, і справи не прості — заморочливі.
Від утоми Фенцзє втратила сон і апетит. Варто їй прибути до палацу Нінго, як по неї негайно ж прибігали з палацу Жунго, а як тільки вона поверталася до палацу Жунго, по неї посилали з палацу Нінго.
Фенцзє була надміру честолюбна й найбільше побоювалася дати привід для балачок і пересудів. Тому, не жаліючи сил, вона підтримувала суворий порядок і ретельно продумувала кожне своє розпорядження. Недарма всі члени роду від малого до великого захоплювались її здібностями.
Увечері, за день до виносу труни, у залі зібралися близькі та друзі, а оскільки пані Ю все ще хворіла, всі турботи щодо прийому гостей взяла на себе Фенцзє. Вона, зрозуміло, була не єдина невістка в роду, але іншим бракувало або розуму, або серйозності, або ж заважали надмірна боязкість і страх. Фенцзє зі своїми витонченими й невимушеними манерами вирізнялася на їхньому тлі як червона квітка серед десяти тисяч зелених кущів. Вона ні з ким не рахувалась, усе робила на власний розсуд.
Усю ніч у палаці Нінго зустрічали й проводжали гостей, було гамірно, світилися ліхтарі та смолоскипи.
А на світанку, коли настала щаслива година, шістдесят чотири служниці прийняли труну й підняли жалобний прапор із написом:
«Труна з тілом покійної дружини чиновника п’ятого класу вродженої Цінь, дружини старшого онука потомственого Нінго-гуна з роду Цзя, офіцера імператорської гвардії охорони палаців Забороненого міста, що несе службу при особі імператора».
Все начиння для похоронної церемонії було нове й сліпуче сяяло.
Баочжу, як годиться за звичаєм незаміжній дочці покійниці, розбила біля дверей таз і з плачем і голосіннями рушила попереду похоронної процесії.
Труну проводжали серед інших Ню Цзіцзун — онук гуна Умиротворителя держави Ню Ціна, що має спадкоємний титул бо першого класу; Лю Фан, володар спадкоємного титулу цзи[145]першого класу; Лю Бяо, онук гуна, Упорядника керування державою; Чень Жуйвень, володар спадкоємного звання третього класу полководець, Придушувач своєю могутністю, онук Чень Сі-гуна, Встановлювача рівноваги в країні; Ма Шанде, володар спадкоємного звання третього класу полководець, Навіювач страху віддаленим країнам, онук Ма Куя-гуна, Встановлювача порядку в країні; хоу Сяокан, володар спадкоємного титулу цзи першого ступеня, онук гуна Досконалого правителя — хоу Сяо-міна (через смерть дружини Шаньго-гуна його онук Ші Гуан-чжу, що дотримувався жалоби, не зміг приїхати). Усього шість гунів. Разом із родинами Жунго-гуна й Нінго-гуна їх називали «вісім гунів». Ще тут були: онук Наньаньського цзюньвана; онук Сінінського цзюньвана, Відданий і шанобливий хоу Ши Дін; онук Пін’юаньського хоу, спадкоємний володар титулу нань другого класу Цзян Цзинін; онук Дінченського хоу, володар спадкоємного титулу нань другого класу Сє Кунь; онук Сян’яньського хоу, володар спадкоємного титулу нань другого класу Ці Цзяньхуей; онук Цзінтяньського хоу, начальник військової палати п’яти міст Цю Лян, а також син Цзіньсянського бо — Хань Ці; сини полководців Божественної войовничості — Фен Цзиїн, Чень Єцзюнь, Вей Жолань і багато-багато інших знатних людей, усіх не перелічити. Жінки прибули в десятьох великих паланкінах і тридцяти чи сорока малих паланкінах, у супроводі ста колясок і паланкінів зі служницями. Паланкіни з усілякими ритуальними атрибутами розтяглися на три-чотири лі.
Уздовж дороги на невеликих відстанях один від одного поставили навіси, під навісами — столи із частуваннями, на матах розташувалися музиканти, — усе це було зроблено як підношення до похорону друзями й знайомими.
Перший навіс спорудили на кошти Дунпінського цзюньвана, другий — Наньаньського цзюньвана, третій — Сінінського цзюньвана, четвертий — Бейцзінського цзюньвана.
З усіх чотирьох ванів тільки в Бейцзінського були особливі заслуги, і аж до нинішнього часу його сини й онуки успадковували його титул.
Нинішній Бейцзінський ван Шуйжун іще не досяг того віку, коли надягають шапку[146]. Він був гарний собою, відзначався добротою й скромністю. Довідавшись про кончину дружини продовжувача роду Нінго-гуна, він згадав, що їхніх предків колись пов’язувала тісна дружба, що вони ділили й горе, і радість, і оскільки на собі відчув, що таке жалоба, не зважив на своє високе становище і звелів спорудити на дорозі навіс і влаштувати частування. Із самого ранку він побував при дворі, швидко закінчив службові справи, надяг жалобний одяг і у великому паланкіні з парасолем прибув до навісу. Паланкін опустили на землю, чиновники вишикувались обабіч нього й не підпускали солдатів і різний простий люд, що штовхався поблизу.
Незабаром з північної сторони показалася величезна процесія, схожа здалеку на потік розплавленого срібла.
Люди з палацу Нінго, що розчищали шлях, доповіли Цзя Чженю, що прибув Бейцзінський ван. Вічнопроцвітаючий. Цзя Чжень одразу наказав зупинити процесію, а сам у супроводі Цзя Ше й Цзя Чжена поспішив назустріч важливому гостеві й привітав його з усіма належними почестями.
Бейцзінський ван підвівся в паланкіні й зі стриманою посмішкою відповів на привітання. Без тіні зарозумілості він зробив Цзя Чженю й іншим знак наблизитися.
— Чим я, нікчемний, живучи заслугами своїх предків, зможу віддячити за честь, яку ви зробили мені, прибувши на похорон дружини мого негідного щеняти?! — вигукнув Цзя Чжень.
— Ми з вами давні друзі, — відповів Бейцзінський ван, — навіщо ж такі церемонії?
146