Він обернувся до одного із старших чиновників і наказав почати жертвопринесення. Цзя Ше, а слідом за ним і інші знову заходилися дякувати.
Тим часом Бейцзінський ван дуже поштиво звернувся до Цзя Чжена:
— Кажуть, у вас хтось народився з яшмою в роті? Давно хочу на нього подивитися. Привели б, якщо він зараз тут.
Цзя Чжен підійшов до Баоюя, звелів переодягтись, а потім повів поклонитися Бейцзінському вану.
Баоюй чув про мудрість і чесноти Бейцзінського вана, про його досконалість, таланти й надзвичайну красу, про невимушені манери та зневагу до чиновницьких звичаїв і державних церемоній і давно мріяв з ним познайомитися. Тільки суворість батька заважала йому здійснити це бажання. І раптом Бейцзінський ван сам покликав його. У нестямі від радості Баоюй поспішив до вана, на ходу обмірковуючи, як поводитися при зустрічі.
Про те, як пройшла зустріч Баоюя й Бейцзінського вана, ви дізнаєтеся з наступного розділу.
Розділ п’ятнадцятий
У кумирні Залізного порога Ван Сіфен виявляє свою владу;
у монастирі Пампушок Цінь Чжун віддається насолоді з юною черницею
Баоюй ще здалеку окинув поглядом Бейцзінського вана Шуйжуна. Шовковий халат із візерунком з п’ятипалих драконів щільно облягав його стан і був перехоплений червоним шкіряним поясом із китицями, прикрашеними лазуровою яшмою, на голові — шапочка зі срібними крильцями — повсякденний головний убір вана. Обличчя його кольором нагадувало добірну яшму, очі сяяли як зірки.
Ставши перед ваном, Баоюй відважив йому низький поклін. Вічнопроцвітаючий, не виходячи з паланкіна, поклав руку на плече юнакові. Баоюй був одягнений у білий з візерунками з драконів халат з вузькими рукавами, перехоплений срібним поясом, обробленим перлами, на голові — шита сріблом шапочка, на чолі — пов’язка із зображенням двох драконів, що виходять з моря; обличчя — весняна квітка, що ледь розпустилась, очі — дві крапельки застиглого чорного лаку.
— Недарма про нього скрізь іде поголоска! — з усмішкою зауважив Бейцзінський ван. — Він і справді схожий на коштовність! А де ж скарб, знайдений у нього в роті при народженні?
Баоюй простягнув вану яшму, яку завжди носив при собі. Вічнопроцвітаючий уважно її оглянув, прочитав напис і запитав:
— Ця яшма справді здатна творити чудеса?
— Так говорять, — відповів Цзя Чжен. — Але сам я поки ніяких чудес не бачив.
Яшма викликала замилування в Бейцзінського вана, він розправив бахрому біля тасьми, на якій вона висіла, і власноручно надяг її Баоюю на шию. Потім узяв Баоюя за руку й заходився розпитувати, які книги він вивчає, поцікавився, скільки йому років. Баоюй на кожне запитання відповідав доладно й ґрунтовно. Це сподобалося Бейцзінському вану, і він звернувся до Цзя Чжена:
— Можна подумати, що син ваш породжений драконом або феніксом! Я зовсім не хочу лестити, але, мабуть, у майбутньому молодий фенікс, як мовиться, затьмарить старого фенікса!
— Ну хіба гідний цей хлопчисько настільки високої похвали! — вигукнув Цзя Чжен. — Я був би щасливий, якби збулося ваше пророкування!
— Усе це так! — мовив Бейцзінський ван. — Одне мене турбує: бабуся, ясна річ, упадає всією душею коло свого незвичайного онука, а надмірна любов для молодих шкідлива, заважає вчитися. Все це я відчув на собі, і в мене з вашим сином, мені здається, багато спільного. А оскільки так, чому б вам не прислати його до мене? Сам я, щоправда, людина нікчемна, але маю честь приймати в себе найбільш іменитих і вчених людей усієї країни. Прибувши в столицю, вони щонайменше відвідують мене. І якщо ваш син зможе розмовляти з ними, упевнений, знання його стануть ще ширшими.
— Цілком правильно! — погодився Цзя Чжен і відважив поклін.
Бейцзінський ван зняв із руки чотки і з усмішкою простягнув Баоюю.
— Сьогодні наша перша зустріч, і я не захопив ніякого подарунка. Тому на знак поваги хочу піднести ці чотки, подаровані мені самим імператором.
Баоюй узяв чотки і передав Цзя Чжену, після чого обоє вони подякували вану.
У цей час підійшли Цзя Ше, Цзя Чжень і всі інші й шанобливо попросили Бейцзінского вана не утруднювати себе й повернутися додому.
— Покійна давно піднеслась у світ безсмертних, а ми все ще перебуваємо в цьому тлінному світі, — мовив Бейцзінський ван. — Я хоч і вдостоївся небесної милості, незаслужено успадкував титул і посаду батька, однаково не посмію проїхати перед колісницею із труною святої.
У відповідь на ці слова Цзя Ше нічого не залишалось, як подякувати вану за милість. Він розпорядився припинити музику, пронести труну вперед і знову запропонував перетнути шлях похоронної процесії. Але про це ми більше розповідати не будемо.
А тепер треба вам сказати, що після виносу труни з палацу Нінго на всьому шляху панувало надзвичайне пожвавлення. Діставшись міської брами, Цзя Ше, Цзя Чжен і Цзя Чжень прийняли під навісом підношення від рівних із ними за становищем, а також тих чиновників та їхніх родин, які стояли нижче, подякували й, виїхавши нарешті з міста, рушили по великій дорозі в напрямку кумирні Залізного порога.
Родичів старшого покоління Цзя Чжень і Цзя Жун запросили рухатися за ними. Цзя Ше і його ровесники зайняли місця в колясках і паланкінах, а ровесники Цзя Чженя сіли верхи на коней.
Фенцзє побоювалась, як би Баоюй не розпустувався, коли прибудуть до кумирні, — адже Цзя Чжен може за ним не встежити, й тоді не уникнути неприємностей. Тому вона наказала служникові негайно ж покликати юнака. Довелося Баоюю під’їхати до її коляски.
— Любий братику, — сказала Фенцзє, — ти знатний і шляхетний, а поводишся як дівчисько, не личить тобі зображувати мавпу на коні. Сідай краще до мене в коляску, поїдемо разом.
Баоюй зіскочив з коня, сів поруч із Фенцзє в коляску, і, розмовляючи між собою, вони продовжували шлях.
Невдовзі до коляски підскакали два вершники, з одного і з іншого боку, спішилися й доповіли:
— Неподалік є підходяще місце для зупинки. Пані може там відпочити й переодягтися.
Фенцзє веліла їм запитати дозволу в пані Сін і пані Ван.
— Пані сказали, що відпочивати не будуть, — сказали вершники, — а ви робіть як вам завгодно.
Фенцзє виявила бажання трохи відпочити, а потім рухатися далі. Хлопчик-служник одразу взяв коня на вуздечку, вивів коляску з юрби й пішов у північному напрямку.
Баоюй наказав служникам розшукати Цінь Чжуна, і Цінь Чжун, що їхав верхи слідом за паланкіном свого батька, раптом побачив хлопчика-служника, що біг до нього. Хлопчик передав йому запрошення Баоюя трохи перепочити й закусити. Цінь Чжун іще раніше помітив, що кінь Баоюя, вкритий попоною, повернув слідом за коляскою в північному напрямку, і зрозумів, що Баоюй їде в колясці разом із Фенцзє. Він підхльоснув коня й наздогнав коляску біля воріт сільської садиби.
Фенцзє, Баоюй і Цінь Чжун, у розкішних одіяннях, з витонченими манерами, здавалися сільським жінкам небожителями, що опустилися на землю.
У садибі було всього кілька житлових кімнат, тому Фенцзє, не знайшовши місця, де б переодягтись, увійшла до невеликої критої очеретом хатини і звеліла всім прогулятися. Баоюй одразу зрозумів, у чому справа, і негайно ж вийшов, супроводжуваний Цінь Чжуном і слугами.
Баоюй жодного разу не був у селі, ніколи не бачив найпростіших у побуті речей, навіть не знав, як вони називаються й для чого слугують. Усе здавалося йому дивним. Добре, що серед служників знайшовся один, якому всі ці речі були знайомі, він говорив Баоюю, що як називається й для чого слугує.
Баоюй лише кивав головою.
— Недарма предки писали:
Виходить, предки мали рацію!