— Справа, загалом-то, дріб’язкова, — промовила Фенцзє, — тільки стара пані не захоче втручатися.
— А ви не замовите слівце?
— Гроші мені не потрібні, і я теж не буду втручатися, — заявила Фенцзє.
Цзінсюй довго мовчала, а потім сказала:
— Чжани не повірять, що ви не хочете втручатися й вам не потрібні гроші. Вони подумають, що стан вашого роду зовсім поганий, якщо навіть у такій простій справі ви не в змозі допомогти.
Слова черниці зачепили Фенцзє за живе:
— Нехай мене чекає яка завгодно відплата по смерті! Але я обіцяю допомогти, а обіцянки свої завжди виконую. Скажи їм, нехай принесуть три тисячі лянів срібла.
— От і чудово! — вигукнула черниця. — Тепер усе в порядку...
— Тільки не думай, що я спокусилася на гроші! — сказала Фенцзе. — Ці три тисячі будуть потрібні на роз’їзди служників. А мені нічого не треба. Я сама в будь-яку хвилину можу викласти не те що три тисячі, а тридцять тисяч лянів.
— У такому разі зробіть милість, пані!
— Квапитися нема чого. Хіба не бачиш, скільки в мене роботи? Усім потрібна, не можуть без мене обійтися! — вигукнула Фенцзе й додала: — Не турбуйся, позаяк я пообіцяла, все залагоджу!
— Звичайно, звичайно, — підтакнула черниця. — Якби зайнявся хто-небудь інший цією, хоч і дріб’язковою, справою, з ніг збився б! А ви з усім упоруєтеся! Недарма говорить прислів’я: «У кого здібності, той і трудиться». От стара пані й доручає вам то одне, то інше, а вам і про своє здоров’я не гріх подбати.
Слова черниці тішили Фенцзе, і вона, незважаючи на втому, продовжувала розмову.
Тим часом стемніло, і Цінь Чжун вирушив шукати Чжинен. Юну черницю він знайшов у внутрішніх покоях, вона мила посуд, поруч нікого не було. Цінь Чжун пригорнув її до себе, поцілував.
— Ти що! — злякано закричала Чжинен.
— Мила сестрице, не муч мене! — заблагав Цінь Чжун. — Не погодишся, помру на цім самім місці!
— Я погоджуся, тільки визволи мене із цієї в’язниці, виведи звідси, — відповіла Чжинен.
— Це легко зробити! — сказав Цінь Чжун. — Але далекою водою не вгамуєш спраги!
Сказавши так, він погасив світильник, обійняв Чжинен і повалив на кан. Даремно Чжинен чинила опір. Кричати вона посоромилась, і якось само собою вийшло, що нижній одяг із неї сповз. Але в ту саму мить, коли Цінь Чжун, як мовиться, «увійшов у порт», хтось мовчки на них наліг. Обоє обімліли від страху. Але тут пролунав смішок, і вони впізнали голос Баоюя.
Цінь Чжун підхопився.
— І не совісно тобі?
— Зробиш усе, що я захочу, нікому не скажу. А ні — вчиню скандал! — заявив Баоюй.
Згоряючи від сорому, Чжинен непомітно вислизнула з кімнати. А Баоюй потяг за собою Цінь Чжуна, примовляючи:
— Ще опираєшся?
— Дорогий брате, я зроблю все, що захочеш, тільки не галасуй, — благав Цінь Чжун.
— Мовчи, — сказав Баоюй, — ляжемо спати, тоді й розрахуюся з тобою!
Фенцзе тим часом роздяглася й лягла в постіль. Для Баоюя й Цінь Чжуна поклали в передній на підлозі матраци.
Фенцзе, побоюючись, як би не загубилася жива яшма, звеліла забрати її в Баоюя, коли той засне, щоб покласти камінь собі під подушку.
Про те, як Баоюй розраховувався із Цінь Чжуном, ми не знаємо, не бачили, а придумувати не будемо.
Наступного ранку матінка Цзя й пані Ван прислали по Баоюя людей із наказом потепліше одягтись і, якщо немає причин затримуватися, повертатися додому. Але Баоюю не хотілося додому. Та й Цінь Чжуну теж — жаль було розставатися із Чжинен, і він умовив Баоюя впрохати Фенцзе залишити їх іще на день. Фенцзе погодилася, хоча всі похоронні церемонії було закінчено. Їй хотілося догодити Цзя Чженю, і вона вирішила доробити деякі дрібні справи. До того ж треба було виконати прохання черниці Цзінсюй. Та й утішити Баоюя вона була не проти і сказала йому так:
— Всі свої справи я зробила, і залишатися тут — тільки зайві турботи. Не пізніше ніж завтра необхідно виїхати.
— Так усього ж один день, — благав Баоюй, — а завтра неодмінно виїдемо.
Отже, вони залишилися в монастирі ще на одну ніч.
Фенцзе обережно виклала Лай Вану прохання старої черниці, Лай Ван одразу зміркував, у чому справа, і негайно вирушив до міста. Там він знайшов стряпчого, що склав листа, і відвіз його до Чан’ані, нібито за дорученням Цзя Ляня. До Чан’ані не більше ста лі, тому через два дні справу було залагоджено.
Юнь Гуан, генерал-губернатор Чан’ані, здавна користувався милостями роду Цзя й, не зволікаючи, зробив усе, про що його просили. Лай Ван одержав від нього відповідного листа і відвіз Фенцзе, але про це ми не розповідатимемо.
Наступного дня Фенцзе розпрощалася зі старою черницею і звеліла їй через три дні приїхати до палацу Жунго по відповідь.
Мабуть, не варто докладно описувати страждання, які відчував Цінь Чжун, розстаючись із Чжинен.
Фенцзе ще раз побувала в кумирні Залізного порога й оглянула, чи все там як слід. Баочжу заявила, що залишиться тут назавжди, і Цзя Чженю довелося послати іншу служницю супроводжувати Фенцзе.
Про те, що було далі, ви дізнаєтеся з наступного розділу.
Розділ шістнадцятий
Цзя Юаньчунь стає першою управителькою палацу Великих Стилістів;
юний Цінь Чжун іде в кращий світ
Отже, Фенцзе в супроводі Баоюя й Цінь Чжуна оглянула кумирню Залізного порога, після чого всі троє повернулися до міста. Там вони насамперед побачилися з матінкою Цзя й пані Ван, а потім розійшлися по своїх кімнатах. Уночі не сталося нічого такого, про що варто б розповідати.
Кімната для занять Баоюя була вже готова, і він вирішив навчатися там вечорами разом із Цінь Чжуном.
На лихо, Цінь Чжун виявився занадто слабкий здоров’ям. За містом він застудився, та й таємні зустрічі із Чжинен не пішли на користь — було порушено звичний для нього спосіб життя. Після повернення додому в нього почалися кашель і нежить, пропав апетит. До школи він не ходив, цілими днями сидів удома й лікувався. Баоюй, засмучений, з нетерпінням чекав, коли друг одужає.
Як тільки Фенцзе одержала листа від Юнь Гуана, стара черниця не забарилася повідомити родині Чжан, що справу залагоджено. Начальник варти відразу присмирнів і погодився прийняти назад подарунки, які підніс під час сватання.
Але хто б подумав, що в честолюбних, ласих на гроші батьків виросте така шляхетна дочка? Довідавшись, що колишній шлюбний договір розірвуть і тепер її сватають за парубка із роду Лі, Цзіньге повісилася на власному поясі... А син начальника варти так любив наречену, що з горя втопився. Загалом, обидві родини спіткало горе. Як мовиться, «втратили й багатство, і дітей».
Фенцзе одержала три тисячі лянів срібла, але від пані Ван це приховала. Після першої удачі вона розхрабрилась і залагодила ще багато подібних справ.
Настав день народження Цзя Чженя, і всі родичі з палаців Нінго та Жунго зібралися привітати його. Несподівано серед веселощів і гамору з’явився брамник і доповів:
— Прибув старший євнух Шести палаців[149] пан Ся з найвищим указом.
Цзя Ше та Цзя Чжен стривожились, розпорядилися припинити бенкет, розставили столики й кадильниці й, розчинивши парадні двері, на колінах зустріли імператорового посланця.
Старший євнух прибув верхи в супроводі безлічі слуг. Раніше йому не доводилося розвозити укази, і тепер на обличчі його сяяла самовдоволена посмішка. Увійшовши до вітальні, він повернувся обличчям на південь і мовив:
— За найвищим повелінням панові Чжену слід негайно прибути до двору й стати перед імператором у палаці Виявлення шанобливості.
Відмовившись випити запропонований йому чай, посланець вийшов, сів на коня й поскакав. У цілковитій розгубленості, дивуючись, Цзя Чжен квапливо переодягся й вирушив до двору.
149